Знак Хаосу - Роджер Желязни

При згадці імені сина мускули на її обличчі напружились.

— З ним все гаразд? — Запитала вона.

— Так, — відповів я, сподіваючись, що так воно і є.

— Тоді чому ж його тут немає?

— Він десь з Далтом. І я не знаю, де він знаходиться. Але…

Ось тут-то Найда таки видала легкий звук, і ми поглянули в її бік. Але вона не ворушилася. Мандор кинув на мене запитливий погляд, але я ледь помітно похитав головою. Я не хотів би пробуджувати її саме в цю хвилину.

— Цей варвар погано впливає на нього, — зауважила Ясра, знову поперхнулася і випила ще ковток. — Я так хотіла, щоб Рінальдо придбав більше придворної витонченості, ніж уміння носитися на коні, не злазячи з нього, та хизуватися грубою силою, — продовжувала вона, дивлячись на Мандора і обдарувавши його легкою усмішкою. — У цьому мене чекало розчарування. У вас є що-небудь міцніше води?

— Так, — відповів я і, відкривши пляшку, налив їй келих віскі. Потім глянув на Мандора і на пляшку, але він похитав головою. — Але ви повинні визнати, що на другому курсі в змаганні на біговій доріжці зі студентами Лос-Анджелеського університету він прийшов першим, — заступився я за Люка, щоб не дати їй зовсім вже принизити його. — Це, певною мірою, відбулося через його активну фізичну підготовку.

Вона посміхнулася, приймаючи вино.

— Так. У той день він побив студентський рекорд. Я до сих пір так і бачу, як він проходить останнє коло.

— Ви були там?

— О, так. Я відвідувала всі ваші змагання. Я навіть бачила, як бігли ви, — сказала вона. — Непогано.

Вона пригубила вино.

— Чи не хочете, щоб я послав за обідом для вас? — Запитав я.

— Ні. Я взагалі-то не голодна. Ми нещодавно говорили про правду…

— Точно. Як я зрозумів, там, в Замку, відбувся якийсь чаклунський обмін люб'язностями між вами і Маскою…

— Маскою?

— Чарівником в Синій Масці, що тепер править там.

— О, так. Обмін був ще той.

— Я правильно зрозумів, що сталося, чи не так?

— Так. Але зустріч виявилася для мене невдалою. Пробачте мені коливання. Я була захоплена зненацька і не підняла вчасно захист. До цього, власне, все і звелося. Більше такого не трапиться.

— Я впевнений в цьому. Але…

— Ви поцупили мене? — Перебила вона. — Ви справді побились з Маскою, щоб звільнити мене?

— Побилися, — коротко відповів я.

— І в якому стані ви залишили Маску?

— Похованим під купою гною, — сказав я.

Вона тихенько розсміялася.

— Чудово! Люблю людей з почуттям гумору.

— Я повинен повернутися туди, — додав я.

— О! Навіщо?

— Тому, що Маска тепер вступив в союз з одним моїм ворогом, людиною на ім'я Юрт, який бажає мені смерті…

Вона трохи знизала плечима.

— Якщо Маска вам не рівня, то я не бачу, щоб Маска і ця людина становили велику загрозу.

Мандор прочистив горло.

— Прошу вибачення, — сказав він. — Але Юрт — перевертень і дрібний чаклун з Дворів. Він теж має владу над Відображеннями.

— Гадаю, це дещо змінює, — припустила вона.

— Не особливо багато, — сказав я їй. — Я вважаю, що Маска збирається пропустити Юрта через той самий ритуал, який пройшов ваш покійний чоловік — щось пов'язане з Фонтаном Міці.

— Ні! — Викрикнула вона і опинилася на ногах, а залишки її вина змішалися зі слиною Найди і кількома старими плямами крові на тебрізському килимі, купленому мною заради його витончено витканої у всіх подробицях пасторальної сцени. — Це не повинно трапитися знову.

В її очах можна було прочитати цілу гаму почуттів. Нарешті, в перший раз, вона виглядала враженою.

— Через це-то я і втратила його… — Прошепотіла вона більше для себе.

Потім ця мить пройшла. Повернулася твердість.

— Я не допила вино, — промовила вона, знову сідаючи.

— Я принесу вам ще келих, — запропонував я.

— А там, на столику, у вас, випадково, не дзеркало?

11

Я чекав, поки вона закінчить чепуритися, дивлячись з вікна на сніг і намагаючись знову крадькома дотягнутися до Корал або Люка, поки стояв до неї спиною. Але мені не пощастило. Коли вона відклала позичені у мене гребінець і гребінь і поклала поруч з ними дзеркальце, я зрозумів, що вона закінчила приводити в порядок не тільки волосся, але і думки, і готова продовжити розмову. Я повільно повернувся і підійшов до неї.

Ми вивчали один одного, змагаючись у повній беземоційності виразів обличчя, а потім вона запитала:

— У Амбері ще хто-небудь знає, що ви розбудили мене?

— Ні.

— Добре. Це означає, що у мене є шанс піти звідси живою. Треба вважати, ви хочете моєї допомоги проти Маски і Юрта?

— Так.

— Якої саме допомоги ви бажаєте і чим ви готові заплатити за неї?

— Я маю намір проникнути в Замок і нейтралізувати Маску і Юрта.

— «Нейтралізувати»? Це один з маленьких евфемізмів, що означають «Вбити», чи не так?

— Гадаю, так, — погодився я.

— Амбер ніколи не славився своєю педантичністю, — сказала вона. — Ви піддалися занадто сильному впливу амберської публіцистики. Отже, ви знаєте про мою обізнаність про Замок і хочете допомоги у вбивстві цієї пари. Правильно?

Я кивнув. — Рінальдо говорив мені, що якщо ми прибудемо надто пізно і Юрт вже пройде ритуал перетворення, то ви, можливо, знайдете спосіб звернути ту ж Міць проти нього, — пояснив я.

— Він забрався в цих записках куди далі, ніж я уявляла, — пробурчала вона. — Тоді мені доведеться бути з вами відвертим, оскільки від цього, можливо, буде залежати ваше життя. Так, така можливість існує. Але ні, нам вона нічим не допоможе. Для звернення Міці до такої мети потрібні деякі приготування. Це не така штука, яку можна проробити в будь-яку хвилину.

Мандор хмикнув.

— Я волів би не умертвляти Юрта, — висловив він своє бажання, — Якщо у мене буде можливість відвести його прямісінько назад до Двору. Його можна буде приструнити. Можливо, є спосіб нейтралізувати його не… не нейтралізуючи його по-справжньому, як ви висловлюєтеся.

— А якщо ні?

— Тоді я допоможу тобі вбити його, — твердо сказав він. — Я не плекаю на його рахунок жодних ілюзій, але вважаю себе зобов'язаним спробувати хоч що-небудь. Я боюся, що звістка про його смерть може послужити нашому батькові останнім ударом.

Я відвів погляд. Він міг бути правий, і хоча смерть старого Савалла означала, що саме він успадкує титул і чималі володіння, я був упевнений, що він не прагнув придбати їх такою ціною.

— Розумію, — сказав я. — Я про це не подумав.

— Тому дай мені шанс втихомирити його. Якщо у мене не вийде,