Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер
— Ну, Прісна Водо,— промовив М’юр,— тепер твоя черга, і якщо ти не перевершиш майора, то я тобі прямо скажу, що руки твої більше стоять до весла, ніж до рушниці.
Джасперове миловиде обличчя густо зашарілося, він ступив на лінію вогню, зиркнув крадькома на Мейбл, а вона, як йому здалося, аж подалася усім тілом уперед (немовби так могла краще побачити, куди він уцілить), недбало поклав цівку рушниці на долоню лівої руки, швидко підніс дуло до рівня ока і, націлившись, вистрілив. Куля пробила самісіньку середину білого вічка. Так, це був найвлучніший постріл з усіх, бо іншим стрільцям досі щастило тільки зачепити край вічка.
— Браво, Джаспере! — вигукнув М’юр, коли оголосили результат.— Такий постріл міг би зробити честь і чоловікові з посрібленою головою та досвідченішим оком. Але, як мені здається, тобі просто-напросто пофортунило— та й тільки, ти ж бо навіть і не прицілився гаразд. Що ж, може, ти й живий у рухах, Прісна Водо, але теоретичних і, я б сказав, наукових засад володіння зброєю тобі ще бракує. А зараз, сержанте Дангеме, я вам буду вельми вдячний, якщо ви попросите наших дам звернути сюди більше уваги, бо я демонструватиму інтелектуальний спосіб володіння зброєю. Що й казати, Джасперова куля могла б теж забити на смерть, але якби її пущено було за всіма правилами стрілецької науки, то дістати цю кулю було б удвічі приємніше.
Отак розбалакуючи, квартирмейстер ніби готувався стріляти, а насправді вичікував, доки Мейбл і вся жіноча публіка зацікавлено спрямує на нього свої погляди. Всі з поваги до квартирмейстерового чину розступилися, і поруч нього лишився тільки один майор, до котрого й звернувся М’юр у своїй розв’язній манері.
— Бачите, Ланді, зацікавити собою жінку — це вже неабиякий успіх, бо зацікавленість, я вам скажу,— чуття лукаве, і якщо його вірно спрямувати, воно може, зрештою, перерости в ніжніші почуття...
— Авжеж, авжеж, Деві, тільки ти нас усіх затримуєш своїми приготуваннями. А ось і Слідопит підходить, щоб перейняти дещо з твого великого досвіду.
— Ну, то й вам, Слідопите, закортіло подивитись, як стріляють за всіма правилами науки? Що ж, я не з тих, що ховаються від людей із своїми знаннями. Учіться в мене собі на здоров’я. Чи, може, самі вирішили попробувати щастя?
— А навіщо, квартирмейстере, навіщо мені стріляти? Призи мене не цікавлять, що ж до честі, то я її теж досить маю, та й хіба то честь — стріляти краще за вас? До того ж, я не жінка, щоб носити того капора.
— То все так, але ж ви могли б подарувати його котрійсь, що дорога вашому серцю, і хай би нап’яла його в вашу честь, ось хоча б...
— Слухай, Деві,— не дав йому доказати майор,— ти або стріляй, або тікай звідси. Он ад’ютантові вже скоро терпець увірветься.
— Не великий пан той ад’ютант, Ланді, почекає, я все ж таки квартирмейстер. Проте я готовий. Відступіться трішки, Слідопите, щоб жінкам було видніше.
І поручник М’юр став умисне у вишукану позу, повільно звів рушницю, опустив її, потім знову звів і, подражнившись так ще кілька разів, нарешті вистрілив.
— Повз мішень! — не без утіхи вигукнув ад’ютант, оглянувши щит, бо йому вже надокучили всі ці вчені приготування квартирмейстера.— Навіть у мішень не влучило!
— Не може бути! — буряковіючи від обурення й сорому, вигукнув М’юр.— Не може цього бути, ад’ютанте! Скільки себе пам’ятаю, такого зі мною не прилучалося, хай ось шановні дами потвердять.
— Ви своїми приготуваннями так налякали їх, що вони й очі позаплющували, коли ви стріляли,— підшпигнув ззаду якийсь полковий жартун.
— Де ви виділи, щоб зводити таку пеню на благородних дам і кпити з мого досвіду!— вигукнув, гарячкуючи і непомітно для себе все більше й більше переходячи на шотландський діалект, квартирмейстер.— Це змова, щоб відгарбати у заслуженого чоловіка приз.
— Ти ганебно промазав, М’юре, нічого не вдієш! — промовив, посміхаючись, Ланді.— Краще не гарячкуй та сідай собі нишком і не рипайся.
— Ні, ні, майоре! — нарешті вставив своє слово досі мовчазний Слідопит.— Квартирмейстер таки непоганий стрілець, особливо з близької відстані, та ще коли має час добре прицілитися, хоча за таких умов це й не хтозна-яка вже заслуга. Він накрив Джасперову кулю, в чім легко пересвідчитися, оглянувши мішень.
Слідопитів авторитет був такий високий, а віра у непомильність його зору така глибока, що тієї ж миті, як він зробив це зауваження, всі засумнівалися у загальному висновку, а добрий десяток солдатів стрімголов кинувся обстежувати мішень. І справді, по уважному оглядові було виявлено, що квартирмейстерова куля пройшла через отвір, зроблений Джасперовою, до того ж так точно, що це не відразу вдалося помітити; всі сумніви, однак, остаточно розвіялися після того, як оглянули дерево, до котрого притулено було мішень, і в ньому знайшли дві кулі, що сиділи одна на одній.
— Я ж вам казав, шановні леді, що продемонструю, як стріляти за всіма правилами науки! — промовив квартирмейстер, підходячи до помосту, на якому сиділо жіноче товариство. — Майор Данкен кепкує над моїми математичними розрахунками при стрільбі в ціль, а я заявляю, що наука прикрашує, поліпшує, вдосконалює і пояснює все, що стосується людського життя, незалежно від того, чи це стрільба в ціль, а чи церковна відправа. Одне слово, наука є наука, і цим уже сказано все про мою техніку стрільби.
— Чомусь ви з цього списку вилучили любов,— лукаво зауважила капітанша, котра добре знала історію квартирмейстерових одружень і тепер скористалася нагодою, аби вщипнути цього завзятого донжуана.— Як видно, наука має мало спільного з любов’ю.
— Ви б так не казали, мадам, якби ваше серце не раз спізнало любов. Тільки той або та можуть з певністю говорити про такі речі, котрі самі вдосконалювалися не одному горні любові. Повірте мені, з усіх видів кохання тільки науково обґрунтоване є найдовготриваліше і найжиттєздатніше.
— Так ви що, пропонуєте вдосконалення любові шляхом досвіду?
— Ваш гострий
