Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер
— Хай вийде на ваше, Слідопите,— відповів, нарешті, квартирмейстер після того, як рішучість знову взяла гору над сумнівами,— хай сержантівна, — прекрасна сержантова донька, я мав би сказати,— буде нашою посередницею, і ми їй віддамо приз, який котромусь із нас двох суджено здобути. Тепер, безсумнівно, нічого вже не вдієш, шановні дами, доведеться догодити Слідопитові, інакше, ми мали б честь віддати себе на суд будь-котрій із вашого чарівного товариства.
Заклик до учасників другого туру змагання змусив квартирмейстера з його супротивником відійти геть. Цього разу в дерев’яний щит було злегка вбито звичайний кований цвях з умоченою в білу фарбу голівкою; стрілець мав улучити в голівку, інакше він вибував із подальших змагань, до яких цього разу допускалися лише ті, хто вцілив у попередньому турі в біле вічко мішені.
На цей тур зосталося, може, чоловік шість претендентів, бо один чи два з тих, яким пощастило тільки черкнути збоку «яблучко» в попередніх змаганнях, відмовилися від подальшої участі, задовольнившись досягнутим успіхом і відчуваючи, певне, що таке завдання їм не до снаги. Перші три стрільці один за одним вибули із змагань, бо не спромоглися влучити в ціль, хоч кулі й лягли коло самісінького цвяха. Четвертим стріляв квартирмейстер, який знову довгенько цілився й примірявся і таки спромігся відщербити голівку цвяха, всадивши кулю біля самісінького стрижня. Постріл, звісно, не був хтозна-яким успіхом, проте він давав право продовжувати змагання.
— Що ж, ви врятували свою шкуру, квартирмейстере, як кажуть у таких випадках наші поселенці,— вигукнув, сміючись, Слідопит, — але з таким молотком, як ваш, довгенько довелося б хату будувати. Ось зараз Джаспер вам покаже, як треба забивати цвяхи,— хіба що хлопець утратив твердість руки та гостроту ока. Ви й самі, поручнику, безумовно, точніше влучили б, якби менше позували, прицілюючись. Вміння стріляти — природний хист, і виявляти його треба в природний спосіб.
— Побачимо, побачимо, Слідопите; зачепити голівку цвяха — успіх, я б сказав, чималий, і я не думаю, щоб у п’ятдесят п’ятім полку знайшовся ще один такий молоток, як ви кажете, щоб стукнув з такою ж точністю.
— Джаспер хоч і не з п’ятдесят п’ятого, але ось побачите, як він зараз стукне.
Слідопит ще не закінчив своєї думки, як пролунав постріл і куля. Прісної Води загнала цвях так глибоко в дерево, що його лишилося зверху не більше дюйма.
— А тепер, хлопці, доб’ємо цвяха! — вигукнув Слідопит, стаючи на місце Прісної Води, щойно той відступився.— Ні, ні, нового цвяха не треба, я добре бачу і цей, дарма що на голівці, вже нема фарби; а в те, що я бачу, я можу влучити і за сто ярдів завдальшки, хай би це було навіть комарове око. Отже, стукнемо!
Гримнув постріл, дзизнула куля, і голівка цвяха сховалася в дереві, під розплющеним свинцем.
— Ну, хлопче, — продовжував, спокійно звертаючись до Джаспера, Слідопит, ставлячи на землю рушницю і тримаючись так, наче він взагалі не надавав будь-якої ваги своєму неймовірному пострілові,— ростеш на очах. Ще кілька переходів зі мною суходолом — і найліпший снайпер прикордоння добре подумає, перш ніж виступити проти тебе. Квартирмейстер, слід віддати йому належне,— стрілець пристойний, але він уже далі не піде, а от ти, Джаспере, справді маєш до того кебету і одного чудового дня зможеш кинути виклик будь-кому з-поміж стрільців прикордоння.
— Диви, диви! — вигукнув М’юр.— По-вашому виходить, що пощербити голівку цвяха — всього-на-всього пристойне влучання, а не справжнє мистецтво?! Та вам перший-ліпший простак скаже, що делікатний дотик — то справа рук майстра, а ваші удари з плеча — то грубість і невченість. Зрештою, Слідопите, якщо вже на те пішло, в тисячу разів краще тільки поранити, хоч і не забити, ніж взагалі не влучити в ціль.
— Найкращий спосіб розв’язати цю суперечку — провести додатковий тур змагань,— зробив висновок майор Ланді.— Що ж, стрілятимемо в картоплину. Знаю, що, як шотландець, ви, М’юре, радніше погодилися б замість картоплини мати ячну перепічку чи пишну квітку будяка[66], та закони прикордоння говорять на користь американського овоча, тож хай це буде картоплина.
В той час, коли майора Данкена вже явно брала нетерплячка, М’юр проявив неабияку тактовність: він, щоб не затягувати змагання, утримався від подальших суперечок і почав старанно готуватися до важкого поєдинку. Коли казати правду,, то квартирмейстер мало або й зовсім не вірив у свій успіх цього разу, і якби йому знаття, що дійде до стрільби в рухому ціль, то він ще з самого початку подумав би, чи встрявати в змагання. А майор Данкен, попри всю шотландську серйозність своєї вдачі, любив крім усього й пожартувати, і тому потай від квартирмейстера розпорядився влаштувати для нього ще й це випробування, явно з метою осоромити його, бо шляхтич Ланді не міг примиритися з думкою, щоб офіцер, який сміє навіть претендувати на джентльменство, раптом осоромив честь усієї офіцерської касти своїм одруженням з нерівнею. Отож коли все було приготовано, першим викликали М’юра, на якого вже чекали з картоплиною. А що про цей вид змагання читач, можливо, чує вперше, не зайве буде описати його в кількох словах. Робилося це так:-вибирали чималеньку картоплину, і той, хто мав її підкинути, ставав ярдів за двадцять від позиції. Потім на команду «кидай!», подавану самим стрільцем, картоплину легенько підкидали вгору, і доки вона ще була в повітрі, в неї потрібно було влучити з першого пострілу. Із сотні спроб, які квартирмейстер зробив за своє життя, йому пощастило тільки один раз упоратися з цим важким завданням; тому тепер він одважився спробувати щастя хіба в сліпій надії на успіх, якій не судилося, одначе, справдитися. Картоплина злетіла в повітря, пролунав постріл, та летюча мішень упала недіткнута.
— Праворуч кругом, і геть з рядів, квартирмейстере! — скомандував Ланді, радий, що йому вдалася ця хитра витівка.— Честі виборювати шовковий капор удостоєні
