Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

в Джаспера — Прісної Води хіба є? Чи, може, у вас самого, Слідопите, вона є? А може, я хотів за допомогою цього капора знайти собі дружину чи просто повісити його на згадку про те, шо в мене була колись дружина, або щоб усі бачили, як я люблю представниць ніжної статі, або хоча б тільки тому, що капор — предмет жіночого туалету; та й ще з деяких інших, не менш поважних міркувань... Обмеженій людині ніколи не збагнути далекоглядної, а крім того, щоб ви знали: якщо чоловік одразу ж по смерті своєї дружини шукає собі нову подругу життя, це — найкращий доказ того, що він був їй справжнім чоловіком. Любов — це великий дар божий, і якщо чоловік одразу ж після смерті любої дружини шукає собі нову подругу життя — значить, він цим даром наділений особливо щедро.

— Може й так, може й так; я людина в цьому зовсім недосвідчена і не буду сперечатися з вами. Хай ось Мейбл, сержантова донька, краще відповість вам... Ну, Джаспере, хоч ми з тобою вже й відстрілялися, але давай подивимося, як там інші орудують рушницею.

І Слідопит зі своїм приятелем відійшов і став збоку, тому. що змагання мали от-от відновитися знову. Але дам стрілецькі змагання тепер уже цікавили менше, ніж капор. Він одразу пішов по руках,— дами його обмацували, визначали якість шовку, обговорювали фасон, приглядалися, як пошитий, і ніяк не могли дійти згоди між собою, чи таки пасує дочці унтер-офіцера така дорога річ.

— Може, трохи згодом, коли добре надивитеся на нього, ви захочете продати його?— запитала капітанша.— Носити його, по-моєму, ви все одно ніколи не зумієте.

— Хтозна, може, й не зумію, мадам,— відповіла ввічливо Мейбл,— проте і розлучатися з ним мені теж не хотілося б.

— Ніхто не каже, люба, що ви у сержанта Дангема бідна дочка і що вам треба продавати речі свого туалету, одначе погодьтеся, що мати річ і не носити її — то марно викинути гроші.

— Мені не хотілося б розлучатися з подарунком друга.

— Хлопець і сам буде про вас кращої думки, якщо ви розумно використаєте його подарунок після того, як трохи забудеться цей пам’ятний для нього день. Це гарний і елегантний капор, і не треба його викидати.

— А я й не думаю викидати, мадам, я його берегтиму.

— Як хочете, люба; дівчата у вашому віці взагалі не розуміють своєї вигоди. Однак затямте собі: коли ви передумаєте, я вже нізащо його не візьму, якщо він хоч раз побуває у вас на голові.

— Так, мадам,— як найлагіднішим тоном відповіла їй Мейбл, проте очі її сяяли, немов діаманти, а щічки зажевріли пелюстками троянд, і вона, ніби приміряючи, приклала капор до своїх ніжних плечей, а потім спокійнісінько зняла його.

Кінець змагань був уже зовсім нецікавий. Стріляли, правда, добре, проте змагання ці своїм рівнем набагато поступалися попереднім, і невдовзі глядачі стали розходитися. Першими пішли дами й офіцери, а за ними й усі інші жінки. Мейбл поверталася пологим берегом озера, вздовж якого суцільним карнизом нависали невисокі скелі; вона йшла, погойдуючи на пальчику свій ошатний капор,, і тут несподівано зустріла Слідопита. Він ніс за плечем рушницю, з якої стріляв на змаганні, а сам був якийсь похнюплений і зовсім не схожий на того жвавого й завжди невимушеного мисливця, яким вона звикла його бачити. Після кількох буденних фраз на похвалу безмежній гладіні Онтаріо, що простяглося перед ними в усій своїй величі, він раптом повернувся, вперше за весь час зустрічі звів на неї допитливий погляд і сказав:

— Джаспер здобув для вас цей капор, Мейбл, не надто перенапружуючи свої здібності.

— Він здобув його чесно, Слідопите!

— Авжеж, цього ніхто й не ставить під сумнів: куля точно пронизала картоплину, краще ніхто цього не зробив, хоча дехто, може, здатен був на таке ж саме.

— А проте ніхто ж цього так і не зробив! — зопалу вигукнула Мейбл і тієї ж миті пожалкувала за свою гарячковість, помітивши, що ці слова, як і почуття, з якими вона їх виголосила, дуже засмутили провідника.

— То правда, то правда, Мейбл; таки ніхто, крім нього, не зробив цього тоді, одначе нема чого мені приховувати хист, яким нагородило мене саме провидіння... Так, так, більш ніхто там не зробив того самого, але ось зараз ви на власні очі переконаєтеся, на що ми взагалі спроможні. Гляньте лишень угору — бачите чайок, що літають над. нами?

— А чого ж ні, Слідопите, їх стільки, що годі не помітити.

— Так ось, там, де вони перекривають одна одну в леті,— промовив Слідопит, знімаючи з плеча рушницю,— оті, оті дві, дивіться!

І в ту ж мить, коли дві чайки, що пролітали одна від одної за кільканадцять ярдів, опинилися на одній лінії, гримнув постріл, і обидві жертви були прошиті однією кулею. Ще чайки не попадали в озеро, як Слідопит поставив приклад на землю, зайшовшись своїм звичним сміхом, і на його чесному обличчі не лишилося й тіні образи.

— Оце дещиця, Мейбл, оце дещиця, хоча за це й немає капора вам у дарунок! А втім, хай вам краще сам Джаспер усе розповість, бо навряд чи у всій Америці є ще одна людина з чеснішою і правдивішою душею, як він.

— Виходить, у тому, що Джаспер одержав приз,— не одна його заслуга.

— Не те, Мейбл. Він робив усе, що міг, і зробив добре. Як для людини, чия стихія — море, а не суходіл, Джаспер стріляє просто чудово, і на нього можна цілком покластися як на воді, так і на суші. Проте я сам винен у тому, Мейбл, що капор не дістався мені, хоча, власне, то не має значення... не має значення, адже він все одно дістався кому слід.

— Тепер, здається, я розумію вас, Слідопите,— промовила Мейбл, мимоволі червоніючи.— Цей капор — спільний подарунок від вас і від Джаспера.

— Сказати так — значить образити хлопця. Він виборов це вбрання і мав повне право подарувати його. Єдине, що ви можете думати, Мейбл, це — не сумніватися, що якби я виграв його, він був би вручений тій самій особі.

— Я не забуду цього, Слідопите, й докладу всіх зусиль, щоб усім стало відомо, яке мистецтво ви продемонстрували на цих двох бідних птахах.

—