Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

— Ми вам покажемо їх коли й не тисячу, то в кожному разі сотні,— стільки, що їх ні очима охопити, ні язиком полічити.

— А що вони з себе являють?

— Як що? Землю, оточену звідусіль водою.

— Воно-то так, але яка саме земля і якою водою вона оточена? Б’юсь об заклад, що по ближчому ознайомленні це виявляться півострови, миси й суходільні виступи, хоча для вас, напевне, всі ці поняття — одне й те саме... Ну, та бог з ним, острови чи не острови, але яка ж мета нашої поїздки туди, добродію Слідопите?

— Ну, коли ви сержантів шуряк, а прекрасна Мейбл — його донька, і всі ми учасники однієї експедиції, то я розповім, що ми там робитимемо. Сподіваюся, ви, добродію Кепе, як старий мореплавець, чули про такий порт, як Фронтенак?

— А хто про нього не чув?! Не скажу, правда, щоб мені доводилося бувати в ньому, але пропливати повз нього траплялося не раз.

— То виходить, ви будете ще й у знайомих місцях, хоча я ніяк не доберу, як це можна потрапити туди з океану. Але як би там не було, ви маєте знати, що всі ці великі озера утворюють своєрідний каскад, у якому води з одного проходять у друге, аж доки, нарешті, доходять до найзахіднішого з них — Ері, яке нітрохи не менше від нашого Онтаріо. Ну, а вже з Ері вода доходить до невисокого кряжа, через гребінь якого і перевалюється...

— Хотів би я знати, як це в дідька може бути?

— Як може бути? Дуже просто, добродію Кепе, — відказав, посміхаючись, Слідопит.— Підпливає до гребеня, а звідти летить униз. Якби я сказав, що вода падає догори, то, може, в цьому й було б щось протиприродне, а то що ж у цьому дивного, коли вода, та до того ще й прісна, падає згори.

— То так, але ж ви кажете, що озеро переливається через гребінь, а це щось не по зубах істині, якщо, звісно, в істини взагалі є зуби.

— Ну, не будемо сперечатися про це; що я бачив, те я бачив, а чи є зуби в істини — не скажу, бо не знаю, зате знаю напевне, що вони є у совісті, до того ж ще й вельми гострі. Отож, води з усіх озер, потрапивши в Онтаріо, далі йдуть до моря річкою, а в найвужчій частині плеса, яке ще не є річка, але вже й не озеро, і розташовані всі ці Тисяча Островів. Фронтенак же, французький порт, стоїть вище островів, а що французи тримають залогу й нижче островів, то вони, можуть без перешкоди відправляти вгору цією річкою до Фронтенака харчі та амуніцію, якими постачають усіх індіян по берегах Онтаріо та інших озер, щоб дати ворогам змогу чинити свої лиходійства і здирати скальпи з християн.

— А з появою нашого загону там всі ці жахи припиняться? — з цікавістю запитала Мейбл.

— Може, припиняться, а може, й ні, як провидіння захоче. Ланді, комендант нашого форту, для того й тримає залогу на одному з цих островів, щоб перехоплювати французькі кораблі зі зброєю. Ми ж вирушаємо, на підмогу тій нашій залозі. Поки що вона там зробила дуже небагато, щоправда, їй пощастило захопити дві баржі з вантажами для індіян, а на тому тижні звідти прибув вістун з таким донесенням, що майор вирішив докласти останнє зусилля, аби перехитрити цих бузувірів. Джаспер знає, як туди проскочити, та й ми будемо в добрих руках, бо сержант обачний, а це дещо значить у засідках. Так, так, він і обачний, і меткий.

— Тільки й усього? — зневажливо кинув Кеп.— А я гадав, судячи з приготувань та спорядження, що пахне піратським промислом і що на цьому ділі можна буде гарненько набити собі гаманці чесним робом. Гадаю, здобуті в прісноводих сутичках гроші не діляться?

— Що, що?

— Напевне, всю здобич, яку ви добуваєте у ваших так званих експедиціях та засідках, король загрібає собі?

— Чого не знаю, того не знаю, добродію Кепе. Я беру свою частину свинцю й пороху, якщо трапляється така нагода, і не кажу королеві про це ні слова. А якщо кому й перепадає при цьому більше, то в кожному разі не мені, хоч і мені пора б уже подумати про свій дім і про все в домі.

Хоча Слідопит, зробивши прямий натяк на те, що бажає змінити своє життя, сам і не насмілився глянути Мейбл у вічі, проте він віддав би все на світі, аби лише дізнатися, чи вона прислухалась до його останніх слів і що виказувало її обличчя. Але Мейбл і не гадала підозрювати щось у Слідопитових словах, і на її обличчі не було й тіні зніяковіння, коли вона звернула свій погляд на річку, де в цю мить на борту «Вітрогона» з’явилися ніби якісь ознаки приготувань.

— Джаспер збирається виводити тендера,— зауважив провідник, що й сам у цю мить глянув у тому ж напрямку, почувши грюкіт від падіння якогось важкого предмета на палубі корабля.— Певне, хлопець помітив ознаки вітру і хоче бути напоготові.

— Так, зараз нам продемонструють урок мореплавства,— уїдливо зауважив, посміхаючись, Кеп.— Доброго моряка видно вже по тому, як він знімається з якоря, так само, як і справжнього солдата пізнаєш по тому, як він застібає мундир,— згори вниз чи знизу вгору.

— Не скажу, чи Джаспер у всьому може зрівнятися з океанськими моряками,— зауважив Слідопит, щиросердість якого ніколи не затьмарювалася ницими чуттями заздрощів чи ревнощів,— але я одне знаю напевне: він хоробрий хлопець і з таким хистом водить свого тендера, що краще й не треба, принаймні на цьому озері. Ви, добродію Кепе, здається, не вважали його недосвідченим на Освезькому водоспаді, де прісна вода крутить і щомиті може жбурнути тебе з порогів у пінявий вир?

Кеп замість відповіді лише буркнув щось невдоволено собі під ніс, після чого на бастіоні всі замовкли, зосереджено стежачи за кожним рухом тендера, Що було цілком природно для людей, які тепер пов’язували свою долю з цим суденцем. Довкола ж, як і досі, був мертвий штиль, і гладінь озера буквально горіла в останніх променях сонця. Тим часом «Вітрогона» підтягли ближче до якоря,