Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

— А як буде визначений переможець, пане майоре,— звернувся Слідопит,— попаданням у дві картоплини відразу на льоту чи за влучнішим пострілом в одну?

— Приз дістанеться тому, хто прошиє картоплину посередині, а якщо жоден з вас не влучить хоч біля середини, будете стріляти по черзі у дві на льоту.

— Це для мене жахлива мить, Слідопите!— признався, бліднучи від хвилювання, Джаспер, коли вони підходили до позиції.

Слідопит пильно глянув Джасперові у вічі і, попрохавши майора Данкена трішки зачекати, відвів свого приятеля вбік, щоб їх ніхто не почув.

— Ти, бачу, щось дуже береш усе це до серця, хлопче? — промовив Слідопит, пильно вдивляючись Джасперові у вічі.

— Признаюся: ніколи в житті я ще так не горів бажанням виграти, як цього разу.

— Невже тобі й справді заманулося взяти гору наді мною, твоїм давнім і вірним приятелем, та ще в стрільбі по рухомій цілі, де я взагалі не маю суперників? Ти ж не забувай, хлопче, що стріляти — справжнє моє покликання, і ніхто не може рівнятися зі мною!

— Я це дуже добре знаю, Слідопите, але...

— Але що, друже Джаспере? Кажи відверто, адже я — твій щирий друг.

Джаспер міцно стиснув губи й хутко змахнув рукою сльози: він то червонів, то бліднув, немов та дівчина перед освідченням у коханні. Потім, стиснувши міцно руку приятеля і, здавалось, переборовши свої бурхливі почуття, він з усією серйозністю промовив:

— Слідопите, я віддав би руку за одну можливість піднести цей капор Мейбл Дангем.

Похнюплений і, очевидно, в глибокій задумі від того, що він допіру почув, вертався мисливець назад до позиції.

— Ніколи тобі не влучити на льоту в дві картоплини, Джаспере,— промовив Слідопит.

— Я це добре знаю, тому й боюся...

— Що за створіння — смертна людина! Їй обов’язково дай те, чим природа її обділила, а те, чим її насправді обдарувало провидіння, вона просто-напросто не цінує. А втім,. гаразд, Джаспере. Ставай лишень на своє місце, а то майор уже чекає; але затям собі, хлопче: моя куля повинна хоча б лушпайку здряпнути на картоплині, бо як і цього не зроблю, то тоді мені хоч на очі не навертайся нікому із залоги.

— Що ж, віддамся на суд своєї долі,— промовив Джаспер, знову мінячись на обличчі.— Але я мушу влучити або вмерти!

— Що воно — смертна людина! — повторив про себе Слідопит, відступаючи назад, аби дати Джасперові змогу краще прицілитися.— Заздрять хистові інших, а своїх природних переваг і не помічають!

Злетіла вгору картоплина, Джаспер вистрілив, і гучний вигук випередив звістку, що куля пройшла крізь середину, в кожному разі досить близько від середини, щоб виправдати той вигук захвату.

— Ось вам, Слідопите, гідний суперник! — скрикнув захоплено майор Данкен, коли провідник підійшов до -позиції.— Чого доброго, ще будемо свідками захопливого змагання в стрільбі по двох картоплинах.

— Що за створіння все-таки людина! — повторив Слідопит, цього разу в такій глибокій задумі, що, здавалося, він уже не помічав того, що діялося довкола.— Кидай!

Картоплина злетіла вгору, пролунав постріл,— саме в ту мить, коли темна грудочка, здавалося, заклякла в повітрі, бо Слідопит чомусь як ніколи старанно цілився,— і на обличчях у тих, що підхопили картоплину, з’явилися подив і розчарування.

— Обидва в те саме місце? — поцікавився майор.

— Тільки подряпина! — крикнули йому у відповідь.— Тільки лушпайка здерта!

— Як це так, Слідопите? Невже Джаспер — Прісна Вода забере цього разу приз?

— Віддайте йому приз,— відповів, кивнувши головою, Слідопит і неквапом рушив від позиції.— Що за створіння людина! Ніколи не цінує того, чим її обдарувала природа, а завжди зазіхає на те, чого їй не дано провидінням.

Що Слідопит навіть не прострелив картоплини, а лише здер лушпинку, то приз одностайно присудили Джасперові. Коли Джаспер уже тримав капор у руках, до нього підійшов квартирмейстер, з удаваною щиросердістю привітав з перемогою і, ніби між іншим, додав:

— Ну от, хлопче, ти виграв цей очіпок, а нащо він тобі? З нього ж ні паруса, ні навіть корогви не зробиш. Хіба ж не вигідніше було б, Прісна Водо, одержати вартість оцього капора блискучими королівськими срібняками?

— Його за гроші не купити, поручнику,— відрізав Джаспер, чиї очі аж горіли з щастя й радощів.— Для мене цей очіпок дорожчий за п’ятдесят новісіньких вітрил для «Вітрогона».

— Ну, ну, ну, хлопче! Ти, бачу, такий само божевільний, як і всі тут. Та, коли хочеш, я тобі за цю дрібничку не пожалкую навіть пів гінеї[67] аби тільки вона не валялась у твоїй каюті, щоб потім, зрештою, прикрасити голову якої-небудь скво.

Хоча Джаспер і гадки не мав, що лукавий квартирмейстер пропонував йому менше половини справжньої ціни капора, він з байдужістю вислухав пусті його балачки. Похитавши заперечливо головою, матрос попрямував до помосту, викликавши неабияке збудження у всіх без винятку офіцерських дам, кожна з яких уже вирішила про себе прийняти дарунок, коли хлопець буде такий галантний і піднесе його їй. Але Джаспер горів бажанням подарувати капор панні свого серця, та й, бувши від природи сором’язливий, ніколи не поквапився б на таку честь — улещати осіб, які в його розумінні належали до хтозна-якого високого світу.

— Мейбл,— промовив він,— цей приз для вас, коли ви тільки не...

— «Коли я тільки не» що, Джаспере?..— спитала дівчина, яка так хотіла допомогти вкрай зніяковілому хлопцеві, що поборола навіть власну сором’язливість, хоч обоє вони до .того зашарілися, що мало не виказали своїх почуттів.

— Коли ви тільки не погордуєте взяти його з рук людини, яка, може, не годна й сподіватися, що ви приймете від неї цей подарунок.

— Я приймаю його, Джаспере; хай він буде мені на спогад про ті небезпеки, які довелося мені пережити разом з вами, і на знак великої вдячності вам,— вам і Слідопитові за ваші турботи про мене.

— Я тут ні до чого, я тут ні до чого! — запротестував Слідопит.—Джаспер виграв приз, і він його дарує, отож йому і віддайте належне, а моя черга буде іншим разом, моя та квартирмейстерова,— он він, здається, місця собі не знаходить через те, що приз дістався Джасперові, а не йому, хоча я ніяк не можу зрозуміти, навіщо йому цей капор: адже в нього нема дружини, щоб зробити їй подарунок.

— А