Прерія - Джеймс Фенімор Купер
— Отже, через годину, не пізніше, — запам'ятай!
— Через годину, — повторила Інес, послала рукою поцілунок і, спаленівши, ніби застидалаея своєї сміливості, кинулася з альтанки; через хвильку він побачив, як вона біжить до хатини своєї годувальниці, а ще через мить вона щезла за дверима.
Мідлтон повільно й задумано йшов до будинку дона Августина, раз у раз озираючись туди, де він востаннє бачив свою дружину, ніби сподівався знов уздріти її легку постать, що летить у вечірніх сутінках. Дон Августин привітно зустрів його, і на деякий час молодий офіцер забувся, розповідаючи тестеві про свої плани на майбутнє. Старий неговіркий іспанець уважно слухав його палку, але правдиву оповідь про добробут і заможність Штатів, поруч з якими дон Августин прожив півжиття, зовсім їх не знавши; і ця оповідь викликала в нього водночас і подив, і недовіру, з якою люди звичайно слухають те, що їм здається перебільшенням, — бо ж оповідач небезсторонній до того, що розказує.
За розмовами година, що її просила Інес, минула значно швидше, ніж міг сподіватися її чоловік. Але ось Мідлтон дедалі частіше став поглядати на годинник, тоді почав лічити хвилини, які спливали одна по одній, а Інес усе не було. Коли хвилинна стрілка зробила ще півкола, Мідлтон підвівся й сказав, що піде сам по дружину, щоб привести її додому. Ніч була темна; небо вкривали важкі хмари, що в цьому краю непомильно означало наближення бурі. Вигляд похмурого неба і таємна тривога підганяли його, і він сягнистою ходою попрямував до хатини Інесільї. Разів двадцять Мідлтон зупинявся — йому здавалося, ніби він бачить легку постать Інес, яка, ледь торкаючись землі, квапиться до батькового будинку, — але щоразу, розчарований, він мусив поспішати далі. Нарешті він дістався до хатини, постукав, відчинив двері, ввійшов і став перед старою годувальницею, так і не зустрівши тієї, кого шукав: Інес уже пішла додому. Подумавши, що він із нею розминувся в пітьмі, Мідлтон повернувся тією самою дорогою, але й тут на нього чекало розчарування — Інес не приходила. Нікого не сповістивши про свій намір, молодий, чиє серце шалено калатало, попростував до тієї самітної альтанки, де він підслухав, як його дружина молилася за його щастя і навернення в істинну віру. Знов на нього чекало розчарування, і тоді його охопили сумніви й невиразні здогади.
Цілу ніч Мідлтон, який в глибині душі відчував, що може не знати справжніх причин відсутності дружини, шукав її сам. Але коли розвидніло, а Інес так і не повернулася до батька й чоловіка, Мідлтон, відкинувши ніяковість, оголосив, що його дружина зникла невідомо куди. Тепер Інес шукали відкрито, розпитуючи всіх поспіль, — та дарма: ніхто її не бачив, ніхто про неї не чув відтоді, як вона пішла від годувальниці.
День минав за днем, а пошуки, негайно розпочаті, не давили ніяких наслідків, і врешті-решт більшість родичів і друзів змирилися з думкою, що Інес зникла назавжди.
Таку незвичайну подію не могли швидко забути. Виникли різні припущення, всілякі вигадки, пішли нескінченні плітки. На думку переселенців, що, наче повінь, наводнили крий, — тобто на думку тих, хто попри всі власні клопоти ще находив час піклуватися й про чужу біду, — все було просто й зрозуміло: молода сама заподіяла собі смерть. Отця Ігнасіо мучили сумніви й таємні докори сумління; проте, як мудрий полководець, він доклав зусиль, щоб використати цю сумну подію собі на благо в подальшій боротьбі за віру. Змінивши позиції своїх батарей, він почав нашіптувати найвідданішим парафіянам, що, мовляв, помилився, і душа Мідлтона безповоротно загрузла в сипучих пісках єресі. Священик знову став показувати святі реліквії та обережно повертатися до дражливої і напівзабутої розмови про те, що й за наших часів можливі чудеса. І от внаслідок таких дій превелебного отця серед віруючих пішов поголос, який згодом перетворився на повір'я, нібито Інес вознеслась на небеса.
Дон Августин дуже сумував, що цілком природно для батька, але горе його помалу притупилося, поступившись властивій креолам покорі долі. Як і його духовний наставник, він почав думати, що вони помилилися, віддавши єретикові таку чисту, юну, чарівну, а головне, таку побожну дівчину; він схильний був повірити, що нещастя, яке впало на його сиву голову, було карою за його самовпевненість і недостатню відданість віковим звичаям. Правда, коли він почув те, про що гомоніли парафіяни, його потішило їхнє вірування; але природа брала своє, і в ньому заговорили батьківські почуття, породивши блюзнірську думку, що надто рано його дочка прилучилася до благодаті небесної.
Але Мідлтона, який втратив свою кохану, наречену, дружину, — Мідлтона майже роздушив цей несподіваний, тяжкий і жахливий удар. Молодий офіцер виховувався у простішій і поміркованішій вірі, в якій нічого не приховували від віруючих; отже, доля Інес, на його думку, була пов'язана з її забобонними упередженнями проти його віросповідання. Зайве говорити про всі ті душевні муки, різні припущення, надії та розчарування, що їх він пережив протягом перших тижнів після нещастя. Ревниві підозри щодо справжніх причин зникнення дружини і таємна, глибоко прихована впевненість, що вона ще знайдеться, трохи охолодили запал його пошуків, хоч і не змусили його відмовитися від них зовсім. Але з часом усе менш вірогідним здавалося йому гірке припущення, що Інес, — можливо, не назавжди — умисне покинула його, і він уже поступово схилявся до сумної думки, що вона вмерла, коли це трапився дивний випадок, який поновив його надії.
Молодий командир повільно й печально повертався після вечірньої перевірки до свого самітного дому, що стояв неподалік табору, на тому самому горбі, аж ось його байдужий погляд зупинився на постаті якогось чоловіка, хоч, відповідно до інструкцій, о такій порі стороннім заходити сюди заборонялося. Незнайомець був одягнений у якесь дрантя, і вся його зовнішність свідчила про жалюгідну бідність і погані звички. Горе пом'якшило офіцерську пиху Мідлтона і, проходячи повз порушника, який, зіщулившись, сидів на землі, він лагідно, навіть співчутливо, сказав:
— Якщо патруль заскочить тебе отут, друже, доведеться тобі ночувати на гауптвахті. Ось тобі долар, знайди собі якесь краще місце, де б можна було повечеряти та перебути
