Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами
б’ється.
Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Не пий, Хмельницький, дуже тої Жовтої Води:
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.
«А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою велику потугу я знаю,
І ще орду за собою веду, —
А все, вражі ляхи, на вашу біду».
Утікали ляхи, погубили шуби...
Гей, не один лях лежить, вищиривши зуби!
Становили ляхи дубовії хати,
Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!
Утікали ляхів деякії полки, їли ляхів собаки і сірії вовки.
Гей, там поле, а на полі квіти:
Не по однім ляху заплакали діти.
Гей, там річка, через річку глиця:
Не по однім ляху зісталась вдовиця.
Звістка про рішучу перемогу запорожців над поляками прудкою ластівкою полетіла по Україні. Всі запорожці, що ще взимку вийшли з Січі і гуртували біля себе по лісах України ватаги найбільш завзятих людей: козаків «випищиків» та селян, що повтікали од панів, — тепер узялися до діла і почали нападати на польські маєтки і на невеликі роти польських жовнірів. Кобзарі ходили з міста у місто, з села у село, співаючи про перемогу козаків над поляками та пророкуючи визволення од польського ярма, і по всій Україні ватаги повстанців хутко зростали, озброювалися й міцніли, а почасти й посувалися назустріч козацькому війську. Таким чином, запорожці не тільки погромили поляків у першому бойовищі, а ще й порядкували, озброювали й навчали військової справи ватаги повстанців, що тільки й дали Хмельницькому силу визволити од поляків Україну.
Від Княжих байраків Хмельницький з запорожцями й реєстровими козаками не гаючись пішов на Чигирин, а полковника Ган-жу з полком запорожців послав на Умань, щоб погромити шляхту, котра збігалася до Умані у чималому числі. З Чигирина гетьман пішов на Корсунь, де стояло головне польське військо з коронним гетьманом Потоцьким та польним — Калиновським. Тут Хмельницький, підіславши у польський табір козака Галагана, налякав поляків тим, що начебто слідом за козаками йде сам хан кримський з усією ордою. Та вигадка так засмутила поляків, що Потоцький покинув свої окопи і почав одходити на Богуслав в той час, коли запорожці були вже біля самого Корсуня..
Хмельницький тут, як і у Княжих байраках, послав Перебий-носа перекопати у лісі шляхи і, вичекавши, поки поляки, одходячи, розтягай своє військо на кілька верств, 28 травня напав на них з усіх боків і упень погромив. Переднє польське військо все заги-
Уманський полковник Ганжа на герці. Малюнок Погрібнякануло у глибокому байраці на перекопах, що поробив Перебийніс. Польські вози й гармати котилися з крутої гори прямо на глибокі рівчаки і валилися туди разом з кіньми серед радісних вигуків і пальби козаків Перебийноса. Ззаду на поляків давив сам Хмельницький, а кілька полків запорожців та реєстрових козаків нападали з обох боків. Через кілька годин бою обидва польські гетьмани були захоплені у бранці, а решта поляків віддалася козакам на милосердя.
В бойовищі під Корсунем козаки захопили всі польські гармати й обоз з великими скарбами і силу значного польського панства. З польського війська, що рахувалося на 18 000, більше 7000 було побито, біля 9000 було захоплено у бранці і тільки 1500 вершників врятувалося.
За великі послуги Війська Запорозького під Жовтими Водами та під Корсунем Хмельницький після корсунської перемоги послав на Січ коштовні подарунки: за всяку корогву — чотири корогви, за бунчук — два бунчуки, за булаву — дві булави, за пару котлів — три пари котлів і за всяку поганеньку гармату дві добрих гармати. До всього того він ще додав 1000 талярів січовому товариству на пиво та 300 талярів на січову церкву. Все те він добув у польському обозі, та й не тільки те, бо ще кількасот возів з золотом, грішми та всяким польським добром він послав у Чигирин та Суботів.
Про Корсунський бій та про те, що повстало на Україні після того бою, народна дума говорить так:
Ой, обізвався пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
«Гей, друзі-молодці,
Браття-козаки, запорожці!
Добре дбайте, барзо гадайте,
З ляхами пиво варити зачинайте:
Лядський солод, козацька вода,
Лядські дрова, козацькі труда».
Ой, з того пива
Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.
Під городом Корсунем вони станом стали,
Під Стеблевом вони солод замочили;
Ще й пива не зварили,
А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо
посварили:
За тую бражку
Зчинили козаки з ляхами велику дражку;
За той солод
Зробили ляхи з козаками превеликий колот;
А за той, не знать який, квас Не одного ляха козак за чуба стряс.
Ляхи чогось догадались,
Від козаків чогось утікали,
А козаки на ляхів нарікали:
«Ой ви, ляхове,
Пеські синове!
Чом ви не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?»
Тогді козаки ляхів доганяли,
Пана Потоцького піймали,
Як барана, в’язали
Та перед Хмельницького-гетьмана примчали.
«Гей, пане Потоцький!
Чом у тебе й досі розум жіноцький?
Не вмів ти єси в Кам’янськім-Подільці
пробувати, Печеного поросяти, куриці з перцем та з
шапраном уживати, А тепер не зумієш ти з нами, козаками,
воювати
І житньої соломи з тузлуком уплітати.
Хіба велю тебе до рук кримському хану дати,
Щоб навчили тебе кримські нагаї сірої
кобилини жувати!»
Тогді ляхи чогось догадались,
На жидів нарікали:
«Гей ви, жидове,
Поганські синове!
Нащо то ви великий бунт, тривоги зривали,
На милю по три корчми становили,
Великії мита брали:
Від возового По півзолотого,
Від пішого — по два гроші,
А ще не минали й сердешного старця —
Відбирали пшоно та яйця!
А тепер ви тії скарби збирайте Та Хмельницького єднайте;
А то як не будете Хмельницького єднати,
То не зарікайтесь за річку Віслу До Полонйого прудко тікати».
Жидове чогось догадались,
На річку Случ тікали.
Которі тікали до річки Случі,
То погубили чоботи й онучі;
А котрі до Прута,
То була від козаків Хмельницького доріженька
барзо крута.
На річці Случі Обломили міст, ідучи,
Затопили усі клейноди І всі лядські бубни.
Которі бігли до річки Росі,
То зосталися голі й босі.
Обізветься первий жид Гичик Та й хапається за бичик,
Обізветься другий жид Шльома:
«Ой, я ж пан не буду на сабас дома!»
Третій жид озоветься, Оврам:
«У мене не великий крам —
Шпильки, голки,
Креміння, люльки,
Так я свій крам У коробочку склав Та козакам п’ятами накивав».
Обізветься четвертий жид Давидко:
«Ой брате Лейбо!