Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

І ще ж то жиди-рандарі У тому не перестали:

На славній Україні всі козацькі церкви

зарандовали.

Котрому б то козаку альбо мужику дав Бог

дитину появити,

То не йди до попа благословиться,

Да піди до жида-рандаря да положи

шостак, щоб дозволив церкву одчинити,

Тую дитину охрестити.

І ще ж то которому б то козаку альбо мужику дав Бог дитину одружити, То не йди до попа благословиться,

Да піди до жида-рандаря да положи битий

таляр, щоб дозволив церкву одчинити, Тую дитину одружити.

І ще то жиди-рандарі У тому не перестали:

На славній Україні всі козацькі ріки

зарандовали:

Перва на Самарі,

Друга на Саксані,

Третя на Гнилій,

Четверта на Пробойній,

П’ята на річці Кудесці.

Которий би то козак альбо мужик ісхотів риби

ловити,

Жінку свою з дітьми покормити,

То не йди до попа благословиться,

Да піди до жида-рандаря да поступи йому

часть оддать, Щоб позволив на річці риби вловити.

Жінку свою з дітьми покормити.

Тоді ж то один козак мимо шинку йде,

За плечима мушкет несе,

Хоче на річці^тя вбити,

Жінку свою з дітьми покормити.

То жид-рандар у кватирку поглядає,

На жидівку свою стиха словами промовляє: «Ей, жидівочко ж моя Рася!

Що сей козак думає, що він у шинок не

вступить,

За денежку горілки не купить,

Мене жида-рандаря не перепросить,

Щоб позволив йому на річці утя вбити,

Жінку свою з дітьми покормити».

Тоді-то жид-рандар стиха підходжає,

Козака за петлі хватає.

То козак на жида-рандаря скоса, як ведмідь,

поглядає

І ще жида-рандаря мостивим паном узиває: «Ей, жиду, каже, жиду-рандаре,

Милостивий пане!

Позволь мені на річці утя вбити,

Жінку свою з дітьми покормити».

Тоді жид-рандар у шинок входжає.

На жидівку свою стиха словами промовляє:

«Ей, жидівочко ж моя Рася!

Буть мені тепер у Білій Церкві наставним

равом,

Назвав мене козак мостивим паном».

Раділа тепер польська шляхта з того, що на Україні стало спокійно, та тільки недовго довелося їй радіти. Татари зараз же скористалися з пригноблення козаччини і Війська Запорозького і року 1640 набігли на Україну великою ордою у 70 000 вершників і, просунувшись мало не до Києва, без ніякої перешкоди забрали у неволю й погнали у Крим більше як 200 000 молоді, і не тільки української, а й польської. Року 1643 такий самий напад зробив на Україну перекопський мурза Тугай-Бей. Він цілий рік ходив з загонами гіо Україні, ловив людей, мов овець, палив села й міста і вислав у Крим кілька сот тисяч невольників, поки аж року 1644 Потоцький спромігся перемогти татар.

Україна знову, як 150 років до того, застогнала, скривавлена татарською руїною; запорожці ж не мали змоги тепер оборонити й заступити її, бо не мали ні гармат, ні коней, ні чайок, ні навіть пороху.

Незважаючи на такий занепад, розігнане по Великому Лугу й Базавлуку козацтво хоч і принишкло, а не стратило своєї організації, і хоч у Січі на Микитиному Розі й небагато було козаків, зате у Великому Лузі та на руїнах старих Січей — Базавлуцької, Хортиць-кої й Томаківської їх купчилося чимало, гуртуючи до себе всякий люд, що, незважаючи ні на які заборони й перешкоди з боку поляків, все-таки тікав з України на Запорожжя. Військо Запорозьке, незважаючи на всі заходи польського уряду, не хотіло ще поховати навіки свою славу і тільки чекало випадку, щоб порахуватися зі своїм ворогом за всі його неправди. Такий випадок і трапився року 1648, коли на Запорожжя прибув Богдан Хмельницький.

Зиновій-Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Батько дав Богданові освіту в Київській братській школі, а далі в польській школі в галицькому місті Ярослав. Поміж козаками Хмельницький був людиною добре відомою, бо все життя своє пробував у війнах та походах. У бойовищі польського війська з турками року 1620 він дістався туркам у бранці, року ж 1621 ми вже бачили його ватажком морського походу на Царгород, бо з неволі він був викуплений. Під час війни короля Володислава з Москвою він разом з козаками бився на боці поляків, став особисто відомий королю і дістав з його рук у подарунок коштовну шаблю. Далі з певних джерел про нього відомо, що після повстання Павлюка Хмельницький був у реєстрових козаків військовим писарем, року ж 1633, нудьгуючи без війни та без походів, він зібрав 2400 охочих козаків і за добру платню водив їх у Францію допомагати тій державі воювати Іспанію. Таким чином, ще не бувши гетьманом, Хмельницький придбав великий досвід і сам став відомим мало не по всіх державах Європи.

Після повороту з Франції Хмельницький знову був військовим писарем, і року 1646 його, разом зі старшими козацького реєстрового війська Барабашем та Ілляшем, було викликано до короля у Варшаву. Під той час король хотів проти бажання польського пан-

ства розпочати війну з Туреччиною і умовляв козаків роздратувати турків морським походом так, щоб ті самі пішли походом на Польщу. Щоб прискорити той козацький похід, він навіть доручив Ба-рабашеві передати на Січ Запорозьку 5000 золотих на полагодження військових чайок до походу. А у подяку козакам за їхню службу король доручив тому ж Барабашеві грамоту, котрою козацькому війську поверталися його давні права, а кількість реєстрового війська збільшувалася на 20 000 козаків. Тут же з рук короля Воло-дислава козацька старшина прийняла військову корогву кармазинового кольору, булаву й інші військові клейноди.

З радісною надією на кращу долю рідного краю повертався од короля Богдан Хмельницький до Чигирина, аж тут козацька справа знову повернулася у другий бік; польські пани й сенатори довідалися про заходи короля щодо війни і до побільшення козацького війська і так його приборкали, що він мусив зректися всього того, про що умовився з козаками; лукавий же Барабаш, прислуговуючись панам, заховав королівського універсалу з козацькими привілеями і наказав Хмельницькому нікому про той універсал не говорити. Та тільки Хмельницький на те не погодився. У нього вже наболіло серце за покривджене козацтво, і в голові вже зміцнялася думка помститись на польських панах. Під впливом тієї думки він хитрощами одібрав од Барабаша королівський універсал і, маючи його у своїх руках, почав ширити про нього чутку поміж козаками, показуючи універсал своїм прихильникам та однодумцям.

Народна дума так оповідає про цю подію і про початок козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького:

Як із день-години

Спиналися великі війни на Україні,

Отгоді ж