Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
Що наші мечі на тебе не здіймуться,
На дванадцять частей розлетяться,
І наша душа гріхів довіку не відкупиться. Сього, брате, і зроду нігде не чували,
Щоб рідною кровію шаблі обмивали Або гострим списом опрощення брали.
А будем ми до байраків, до мелюсів добігати, І будем ми тернове віття, верхи стинати,
І будем тобі, найменшому брату, Пішій-пішаниці, на признаку покидати, Щоб знав з тяжкої неволі В землю християнську До батька, до матері, до роду куди утікати!»
І теє промовляли,
Відтіля побігали.
І до байраків, до мелюсів добігали І тернові віття, верхи стинали,
Своєму найменшому брату,
Пішій-пішаниці, на признаку покидали.
Кодацький поріг у велику воду і руїни Кодака в наші часиДалі з байраків, із мелюсів вибігали,
І не стало ні байраків, ні мелюсів ставати,
І тільки поле леліє,
На йому трава зелена зеленіє.
На шлях Муравський вибігали І єден до єдного словами промовляли.
Що промовить середульший до старшого: «Братку рідненький,
Голубоньку сивенький!
І ну думати-гадати,
З-під червоного каптана чорні китиці видирати, Своєму брату найменшому,
Пішій-пішаниці, на признаку покидати,
Щоб знав, куди у землю християнську,
До батька, до матері, до роду прибувати!» Старший брат теє зачуває,
Словами промовляє:
«Братику милий,
Голубоньку сивий!
Лиш ми будем коло своїх каптанів чорні китиці
видирати,
То як дасть нам Господь до батька, до матері,
до роду прибувати, І ні в чім буде між білу челядь піти погуляти». Середульший брат на те не потурає,
З-під червоного каптана чорні китиці видирає І своєму меншому брату, пішій-пішаниці,
По шляху Моравському на приміту покидає.
А старший брат теє забачає,
Середульшого брата на сміх піднімає:
«Братику рідний,
Голубоньку сивий!
Либонь, ти собі жіноцький розум маєш,
Що ти на собі прекрасну одежу теряєш,
Як дасть нам Господь до отця, до матері,
до роду прибувати, Ні в чому буде піти між білу челядь погуляти». Теє промовляли,
Відтіля побігали І бігли не день, не два,
Не три й не чотири,
І до Савур-Могили добігали.
На Савур-Могилі три дні, три ночі спочивали, Свого найменшого брата,
Пішу-пішаницю, піджидали.
А менший брат, піша-пішаниця, до тернів,
до байраків добігає І тернове віття у руки бере-хапає,
Кобзар співає про турецьку неволюДо серця козацького прикладає,
Сльозами обливає:
«Сюди мої два брати кінні пробігали, Терновим віттям верхи стинали І мені, найменшому брату,
Пішій-пішаниці, на признаку покидали».
Теє промовляє,
Відтіля побігає,
Із байраків, із мелюсів вибігає.
Не стало байраків, ні мелюсів ставати.
І тільки поле леліє,
На йому трава зелена зеленіє,
На шлях Муравський вибігає І по шляху Муравському побігає,
З-під червоного каптана чорні китиці забачає, У руки бере-хватає,
До серця козацького молодецького прикладає, Сльозами обливає,
Словами промовляє:
«Сюди мої два брати кінні пробігали,
І, видно, їх азовська орда доганяла І посікла, порубала,
Мене, найменшого брата, пішу-пішаницю,
У тернах, у мелюсах на спочивку минала!
І коли б їх кість я знаходив би,
Поховав би, похоронив би,
Звіру та птиці на поталу не подав би».
І теє промовляє,
Відтіля побігає,
До Савур-Могили добігає І тільки своїх братів рідних трошки сліди
забачає:
І на Савур-Могилу збігає,
Словами промовляє:
«Побило мене в полі Три недолі:
Первая недоля — безхліб’я,
Друга недоля — безвіддя,
Третя недоля — що своїх братів рідних
не догнав»
І буйний вітер повіває,
Бідного козака, безщасного, з ніг вже валяє! От менший брат на Савур-Могилу лягає, Головку склоняє.
І вовки сіроманці набігали,
І орли сизопері налітали.
В головках сідали,
Хотіли .заздалегідь живота темний похорон
одправляти
Менший брат теє зачуває І словами промовляє:
«Вовці-сіроманці, орли чорнокрильці,
Гості мої милі!
Хоч мало-мало підождіте,
Поки козацька душа з тілом розлучається. Тоді будете мені з лоба чорні очі висмикати, Біле тіло коло жовтої кості оббирати,
Попід зеленим явором ховати І комишами вкривати».
Мало-немного спочивав:
От руками не візьме,
Ногами не піде
І ясно очима на небо не згляне...
На небо взирає,
Тяжко здихає,
Батькову-матчину молитву споминає І Богу душу оддає.
Тоді сиві зозулі налітали,
На кудрі наступали І так, як рідні сестри, кукували,
Тоді орли сизопері налітали.
На кудрі наступали,
З лоба очі висмикали,
Тоді ще й дрібна птиця налітала,
Коло жовтої кості тіло оббирала.
І вовки-сіроманці набігали,
Кості по байраках, по мелюсах розношали,
Попід зеленим явором жували І комишами вкривали:
То ж вони козацький похорон одправляли.
Ще гетьман Скалозуб хотів добратися до того багатого турецького кубла Азова, та те йому не вдалося, тепер же запорожці з Сулимою надумали помститися за невдачу та загибель Скалозуба. Випливши чайками у лиман, Сулима щасливо обминув уночі під Очаковом турецький флот і, щоб не виявити себе біля берегів Криму, пішов далеко у море, а потім, лишивши Крим з лівої руки, так само потайно проплив Керченську протоку, перерізав Азовське море, виїхав у Дон і зовсім несподівано напав на Азов. Багато при тому запорожці повбивали бусурманів, велику взяли здобич і чимало визволили невольників, а після того тим же шляхом пішли назад і підпливли до Очакова. Розвідавши, що там запорожців підстерігає турецький флот, Сулима напав на нього серед темної ночі і багато кораблів попалив, а інші розігнав і вже після того повернувся року 1635 лиманом та Дніпром на Січ.
Савур-Могила у наші часиЦей далекий похід взяв чимало часу, і на Січі Сулима почув великі нарікання на польський Кодак, що цвяхом вбився в тіло Запорожжя. Комендант Кодака, полковник Моріон, не пускав нікого плавати Дніпром повз Кодак, а хто не слухався і плив човном, то він розбивав такі човни пальбою з гармат: не дозволяв він запорожцям побіля Кодака навіть рибалити й полювати. Січ Запорозька через польський Кодак почула себе одірваною од України і бідувала без борошна.
Обміркувавши на раді становище і знаючи, що польське військо було на півночі, воюючи з шведами, Сулима наважився зруйнувати Кодак. Для цього він узяв тисячу охочих козаків-запорожців, наблизився до Кодака потайно серед темної ночі і кинувся з козаками на штурм, закидаючи рівчаки в’язанками хмизу. Все сталося для поляків так несподівано, що, поки жовніри озброїлися, запорожці вже видерлися по драбинах на стіни й опанували кріпость. Всі поляки у Кодаку були повбивані, полковник Моріон за наказом Сулими був розстріляний, вся будова замкова попалена, гармати ж та гаківниці одіслані на Січ.
Одчинивши двері на Україну, Сулима викликав з Січі останнє військо і рушив на Чигирин, піднімаючи повстання