Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

З великого переляку султан звелів протягти упоперек Босфору той великий ланцюг, що ним замикали протоку од нападів слов’ян ще греки. З історії невідомо, чи вдалося туркам загородити од запорожців Босфорську протоку, чи ні, а тільки відомо, що й на цей раз запорожці повернулися на Січ з великою здобиччю.

Того ж 1624 року, саме на Святвечір, на Січ прибули од кримського хана Махмут-Гірея посланці і склали з гетьманом Жмайлом умову про те, щоб повсякчас, як татарам трапиться пригода, запорожці давали б їм помочі, а як пригода трапиться запорожцям, татари б їм допомагали.

Хоч, складаючи таку умову, гетьман Жмайло і мав на мислі Польщу як можливого ворога запорожців, а проте ні він, ні ще менше Запорозьке Військо не сподівалося, щоб поміч татар була їм потрібна так скоро. Як і щороку, запорожці напровесні року 1625 всім кошем, кількістю у 10 000 козаків пішли у море. Вони щасливо підпливли до Синопа й поруйнували його, вчинили те ж саме й з Трапезонтом і, обтяжені здобиччю, повернули було вже

свої чайки додому, аж тут їх перестрів турецький паша Решід з 43 великими кораблями й галерами, на яких було більше як 400 гармат.

Запорожці, що були під проводом, мабуть, Бурляя, сміло атакували турецькі галери, а найдужче ту, на котрій був паша Решід, та тільки турки, знаючи свою велику силу, рішуче цим разом оборонялися, рубаючи руки тим запорожцям, що дерлися на галери. Проте, незважаючи на велику силу по галерах яничарів і на гарматну пальбу, запорожці, поки море було тихе, почали брати гору над турками. Невольники-гребці, почувши по турецьких галерах вигуки своїх братів-козаків, поривалися їм на поміч, та залізні ланцюги міцно держали їх біля гребок, а турецькі доглядачі на смерть забивали їх за неслухняність. Все-таки невольники допомагали запорожцям тим, що не хотіли гребти або гребли не у той бік, так що галери не мали змоги подавати одна одній помочі.

До півдня у кривавому бою запорожці вспіли потопити десять турецьких галер, і на Баштарду вже вдерлося було більше сотні запорожців, заваливши чердаки галери трупом; та, на лихо запорожцям, після півдня на морі схопився вітер — галери почали плавати під вітрилами й подавати одна одній поміч, козацькі ж чайки хвилі почали бити об галери і не давали їм можливості держатися за галери гаками. З чайок стало неможливо подавати поміч тому товариству, що вже билося по галерах, і турки, подужавши ту невелику кількість запорожців, тут же, кого не повбивали, на очах товаришів поприковували до гребок і, користуючись добрим вітром, хутко почали тікати до Стамбула, завозячи по галерах 270 запо-рожців-бранців. Хоч після того, як надвечір вітер трохи потишив-ся, запорожці й гналися за турецькими галерами, щоб визволити своїх товаришів, та вже не догнали і мусили без них вертатися до Дніпра.

Тим часом ще року 1623 король Жигмонт, побачивши, що козаки не згодні коритися його волі, рішив примусити їх до того силою. Коронний гетьман Конецпольський всю зиму лагодився до походу на Україну і тільки й дожидав часу, поки запорожці вийдуть на море, щоб напасти на Запорожжя. По весні року 1624, діставши звістку, що Військо Запорозьке вже попливло з Січі на море, він зараз же уступив в Україну, маючи під рукою 30 000 жовнірів. До самого Канева він ніде не здибав козаків, у Каневі ж хоч і було їх 3000, та вони не насміли без наказу гетьмана ставати проти поляків оружно і почали одходити до Черкас.

Гетьман Жмайло, почувши, що Конецпольський увійшов з військом в Україну, послав по всіх запорозьких вольностях скликати те товариство, що рибалило там та полювало, а сам кинувся до кримського хана за поміччю. Тільки заходи його не вдалися — Конецпольський вспів закупити хана золотом, і той, не додержавши умови з запорожцями, ніякої помочі Жмайлові не послав.

Тільки наприкінці літа повернулися запорожці з моря до Січі, та й то ще не всі, бо половина, незадоволена походом на Синоп та Трапезонт і не відаючи про те, яке лихо насунулося на Україну, попливла ще шарпати дунайські турецькі городи. Тільки восени, коли Конецпольський опанував уже всією Україною, прибрав до своїх рук чимало городових козаків і, зрештою, придавив всю неспокійну людність, Жмайло спромігся згуртувати біля себе 20 000 козаків і вирушив з Січі з арматою назустріч Конецпольському.

Коронний гетьман польський та козацький гетьман зійшлися біля річки Цибульника, що нижче Крилова, і Конецпольський, знаючи вже про невелику силу козаків, сміло наблизився до козацького табору і через посланців передав Жмайлові ті самі вимоги, що посилалися й Сагайдачному років 1619 та 1622, а саме: війська козацького повинно бути 3000, останні ж козаки повинні йти у підданство до панів; запорожці повинні видати всіх привідців морських походів і у присутності комісарів попалити всі військові чайки.

Після бурхливої ради козаки одповіли, що не згодні на ті вимоги, і тоді Конецпольський зразу ж звелів атакувати козацький табір. Як тільки почалися перші зачіпки з ворогом, Жмайло зрозумів, що місце, на якому він випадково отаборився, зовсім непридатне до оборони, і, щоб врятувати військо, лишив на Цибульнику тільки залогу, а сам з арматою пішов серед ночі назад до Курукова озера, щоб там отаборитись у давньому городищі Ведмежі Лози.

Запорозька залога', не шкодуючи життя, задержувала поляків, щоб дати час товарйству упорядкувати новий табір, та тільки тяжко їй було змагатися з великим військом, і вона крок по кроку мусила одходити назад. Жовтня 31 року 1625 Конецпольський надійшов до нового козацького табору і зараз же атакував його. Незважаючи на те, що табір козацький був ще не зовсім упорядкований, той штурм дорого коштував полякам, бо козаки зустріли їх влучним вогнем, а далі вдарили з засідок і так погромили передні польські полки, що ті кинулися тікати. Побачивши таке, Конецпольський сам набіг з заднім військом на поміч, дав порядок передньому, порозставляв навкруг козацького табору гармати і довгий час громив з них козаків і вже після того знову послав своє військо на штурм. Тільки й цей штурм був полякам невдалий, бо козаки знову відгромили їх.

Ця невдача упевнила Конецпольського у тому, що козаків доведеться добувати затяжною облогою, а тим часом од короля прийшов наказ, щоб скоріше кінчати з козаками, бо справи складалися на війну з шведами. Зважаючи на таке становище, Конецпольський сам послав до запорожців сказати, щоб