Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

глузливо одповіли, що хоч козаки справді частина тіла Речі Посполитої, та тільки така, як волосся або нігті, що, мовляв, поки вони невеликі, то їх викохують, а як одростуть, то їх стрижуть. Так ніяких прав на вибори козакам сейм і не дав. Що ж до духовних справ, то новий король Володислав, хоч і на превелику силу, умовив-таки сейм постановити, щоб митрополичі кафедри були поділені нарівно між уніатами й православними та щоб так зробити й з церквами й монастирями.

Таким чином, на папері православні з смертю Жигмонта III дещо собі придбали, та тільки здійснити те придбання було нелегко, бо уніати не хотіли нічим поступитись, польський же уряд не тільки не примушував їх до того, а навіть покривав. У таких обставинах гетьман Петражицький з Військом Запорозьким одверто подав поміч православному духовенству — козаки оружною рукою одбирали церкви й монастирі од уніатів та передавали православним. Між іншим, силою козаки одібрали од уніатів і собор св. Софії у Києві і передали його митрополитові Петру Могилі, що багато працював на піднесення православної віри і українського національного життя.

ІВАН СУДИМА

Після невдалої для поляків переяславської війни з запорожцями коронний гетьман Конецпольський скоро знову почав утискувати козаків. Знову почали комісари складати козакам реєстр, причому записували в нього здебільшого тільки тих козаків, що під час війни були на боці поляків; останніх же знову почали підвертати під панів. Запорожцям на Україні чинили всякі утиски, не дозволяючи зимувати по селах та містах, не продавали їм селітри для пороху й олива-Для куль і таке інше. Року ж 1633 Конецпольський надумав звести запорожців іншими заходами. За згодою короля, він доручив французькому інженеру Боплану збудувати над Дніпром біля Кодацького порога, на землі Війська Запорозького фортецю й замок, щоб тим замком заступити запорожцям шлях на Україну, а з України не пускати людей тікати Дніпром та понад Дніпром на Запорожжя.

План польського Кодацького замку

Такі заходи польського уряду разом з одповіддю сенаторів козакам на сеймі повинні були б упевнити запорожців у неминучій потребі рішучої боротьби з Польщею, але вони ще й у ті часи мали всі свої сварки та зачіпки з поляками лише хатніми справами, і їх, як і за часів Самійла Кішки, вабило до себе Чорне море з турецькими таперами, каторгами та пишними по берегах городами, звідкіля до них простягали руки замордовані турецькою неволею земляки і навіть січові товариші й побратими.

Під впливом такого настрою і військових традицій Військо Запорозьке у перші роки королювання Володислава не схотіло брати участі у війні з Москвою та Швецією (брали участь тільки городові козаки), а обравши собі гетьманом Івана Судиму, загадало йому вести військо на море.

Історія життя й пригоди Сулими дуже схожі на життя й пригоди Самійла Кішки, тільки вони були ще більш дивні й цікаві. Коли Сулима переживав свій середній вік (мабуть, біля року 1614), він під час якогось морського походу дістався туркам у бранці. Його так само, як і Самійла Кішку, турки прикували до гребки на військовій галері, і на тій галері Сулима побував по всіх чорноморських городах, а між іншим, і у городі Азові, що лежав біля устя Дону. Років через 15 своєї неволі, коли збилася війна турецького султана з римським папою Павлом, галеру, на якій Сулима був прикутий, послано було у Середземне море до італійських берегів. Довго тяглася та війна і довго плавав на галері Сулима, навіть волоссям заріс до самого пояса, та якось одного разу йому, як і Са-мійлові Кішці, пощастило хитрощами обдурити турків, одімкнути замки на кайданах своїх товаришів-невольників і з ними разом, пов’язавши уночі яничарів, захопити галеру до своїх рук. Проблукавши з галерою ще який час по морю, ухиляючись од зустрічі з турецькими кораблями, Сулима щасливо прибився до римського берега і, доступившись до римського папи, подарував йому три сотні турків-бранців. Дуже задоволений з цього, папа, побачивши, що Сулима й його товариші-невольники були майже голі і заїдені нуждою, дав на всіх запорожців грошей, щоб їм причепуритись та одягтись, коли ж Сулима схотів повернутись з товаришами на Україну, папа дав їм ще й грошей на подорож, а Судимі навіть подарував свого портрета.

Повернувшись на Україну, Сулима зараз же прибув на Запорожжя, ходив з запорожцями на море, а біля року 1633 був обраний гетьманом. Вважаючи на волю війська, щоб вести його на море, Сулима пригадав, що біля далекого Азовського моря є великий та пишний турецький город Азов, у котрому ще й разу не гостювало Військо Запорозьке, а проте у ньому стогнало й гинуло у неволі чимало запорозького товариства. Город Азов був одрізаний од України не морем, як Синоп та Трапезонт, а річками та безмежними степами, по яких кочували татари. Це робило втечу з нього невольників більше можливою, ніж з заморських турецьких городів, хоч і шлях через безводні степи, по яких можливо було здибати тільки ворогів, був надзвичайно тяжким, і більшість втікачів з Азова гинула у степах, не побачивши «тихих вод та ясних зір» рідної України, як те оспівано народом у думі «Про втечу трьох братів з Азова»:

Як із землі Турецької Да з віри бусурманської,

Із города із Азова не пили-тумани вставали,

Як три брати рідненькі,

Як голубоньки сивенькі,

Із города із Азова з тяжкої неволі У землю християнську до батька, до матері,

до роду утікали

Два брати кінних,

А третій брат, менший, піша-пішаниця,

За кінними братами уганяє І на біле каміння,

На сире коріння

Свої ніжки козацькі, молодецькі побиває,

Кровію слід заливає 1 до кінних братів словами промовляє:

«Братики мої рідненькі,

Голубоньки сивенькі!

Добре ви учиніте,

Мене, найменшого брата, між коні візьміте,

І в землю християнську до отця, до матері, до роду надвезіте».

І ті брати теє зачували,

Словами промовляли:

«Братику милий,

Голубоньку сивий

Раді б ми тебе між коні узяти,

Так буде нас азовська орда наганяти,

Буде впень сікти-рубати,

Буде нам велику муку завдавати,

А як жив-здоров будеш,

Сам у землю християнську прибудеш!»

І теє промовляли,

Відтіль побігали.

А менший брат, піша-пішаниця,

За кінними братами вганяє,

Коні за стремена хватає І словами промовляє,

Слізьми обливає:

«Братики мої рідненькі,

Голубоньки сивенькі!

Не хочете мене між коні узяти,

То хоч одно милосердя майте:

Візьміть мене постріляйте-порубайте,

В чистім полі поховайте-,

Звіру та птиці на поталу не подайте».

А ті брати теє зачували,

Словами промовляли:

«Братику милий,

Голубоньку сивий!

Що ти кажеш,