Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

одтягав справу, сподіваючись, що тим часом підско-че якась війна і козаки будуть знову потрібні Польщі, поки ж війна минеться, то забудуться й комісарські вимоги.

На цей раз воно справді так і сталося. Року 1617 королевич польський Володислав, домагаючись московської корони, пішов на Москву з невеликим військом і опинився там у скрутному становищі. Його треба було рятувати, а польський сейм не хотів давати на війну грошей. Через це король змушений був звернутись до Сагайдачного, щоб не тільки не зменшував козацтва, а навпаки, збільшив би його та повів на поміч королевичу.

Маючи надію, що за послугу козацтва польський уряд лишить козакам всі їхні права, Сагайдачний охоче почав скликати козаків і, зібравши їх 20 000, літом року 1618 повів під Москву, руйнуючи всі городи, що траплялися йому на дорозі. Прибувши під Москву і сполучившись з польським військом. Сагайдачний сприяв тому, що московський уряд згодився на деякі домагання поляків і змирився з Польщею.

Повернувшись з походу, Сагайдачний вирядив запорожців на Січ, городових козаків розпустив по домівках, сам же поїхав у Київ клопотатись у просвітніх та релігійних справах. Це було його помилкою, бо коронний гетьман Жолкевський з королевськими комісарами, скористувались з того, що він опинився без війська, і примусили його підписати згоду, щоб козаків лишалося всього 3000, а останні повернулися б у підданці до панів.

Коли після того Сагайдачний поїхав на Запорожжя, козацтво зустріло його дуже неприхильно, і хоч як шанувало його за славні походи, а не подарувало того, що він підписав умову з поляками без волі військової ради. Після дорікань Військо Запорозьке скинуло Сагайдачного з гетьманства, а обрало замість нього Бородавку.

Сагайдачний не образився з того, бо такі зміни були у козаків звичайним ділом, і, передавши булаву Бородавці, поїхав у Київ служити Україні тим шляхом, який мав за найкращий.

Під той саме час кінчалася будівля в Києві на Подолі Братського монастиря і розпочиналася діяльність при тому монастирі шко-

Скелі у Сагайдачному. В далечині Хортиця й городки Вишневецького в наші часи

ли, і Сагайдачний разом з Плетенецьким та Борецьким узявся до дальнішої боротьби проти латинства та спольщення українського народу. На першу чергу він поставив відновлення на Україні православних владицтв. Після смерті православних владик, Львівського Балабана (1607 р.) та Перемишльського Копистенського (1610), король Жигмонт II давав владицтва тільки уніатам, і до року 1619 на всю Україну лишався тільки один владика Львівський Тиса-ровський, та й той добув владицтво тільки через те, що обіцяв королю перейти на уніатство, хоч і не зробив того.

Почувши, що через Україну має вертатися з Москви в Туреччину патріарх Феофан, Сагайдачний закликав патріарха в Київ на престольне свято Печерського монастиря і разом з іншими представниками православ’я почав його просити, щоб посвятив для України митрополита й владик. Патріарх не наважувався того зробиш, бо боявся помсти короля й католиків, та Сагайдачний, що держав під своєю рукою всіх городових козаків, взяв на себе відповідальність за безпеку для патріарха, і тоді Феофан висвятив за осінь та зиму 1720 року митрополита у Київ і п’ятьох владик на українські й білоруські кафедри. Додержуючи свого слова, Сагайдачний після того з цілим полком козаків проводив патріарха аж за річку Дністер.

Король Жигмонт, почувши про посвячення владик, звелів усіх новопосвячених захопити та вкинути у в’язниці; проте Сагайдачний з козаками не допустив того зробити і переховував всіх владик по різних монастирях.

Поки Сагайдачний працював над розвитком української національної свідомості, на Запорожжі гетьман Бородавка водив Запорозьке Військо новим походом на Чорне море. Підпливши знову під Царгород, запорожці почали шарпати його околиці. Турки не робили козакам ніяких перешкод, бо походи Сагайдачного нагнали такого страху на турецьке військо, що яничарів навіть киями не змогли загнати на кораблі, і флот турецький так і не вийшов у море. Погулявши по околицях Царгорода досхочу, запорожці після того пошарпали береги мало не по всьому Чорному морю.

Турецький султан, роздратований украй останнім походом запорожців та нападами поляків на підлеглих султанові угорців, послав на Польщу своє військо і недалеко Дністра так погромив поляків, що сам коронний гетьман Жолкевський наложив гам головою, а польний гетьман дістався туркам у бранці.

Після того погрому Польща опинилася у дуже скрутному становищі, бо готового війська майже зовсім не мала, на упорядкування ж нового війська не мала часу й грошей. Доводилося королю проти бажання знову звертатися до козаків. Сагайдачний скористувався з цього випадку і року 1621 вирядив на польський сейм посла клопотатися, щоб за участь козаків у війні було затверджено православних владик та зроблено козацтву полегкості. Тільки всі вимоги й докори українського посла пішли на сеймі на вітер: король та сенатори ні в чому не хотіли поступитися.

Тоді Сагайдачний хотів повести політику Самійла Кішки і разом з владикою Курцевичем поїхав на Січ умовляти запорожців, щоб не йшли на поміч польському війську, поки король не задовольнить козацьких вимог. Під впливом промов Сагайдачного та владики запорожці Гвалтували, що боронитимуть православну віру до загину свого, а проте, коли королівський посол сипнув грошима та надавав всяких обіцянок, запорожці не втерпіли... Війна з бусурманами здавалася їм святим ділом, політика ж для більшості з ни£ не була зрозуміла. Скінчилося на тому, що Військо Запорозьке доручило Сагайдачному разом з Курцевичем їхати до короля клопотатись за козацькі права, само ж під проводом Бородавки виступило походом до Дністра на поміч Польщі.

Поки Сагайдачний прибув до Варшави, король уже довідався, що запорожці виступили з Січі, і не схотів ні у чому на користь козацтва поступатись, у розмові ж з Сагайдачним обмежився самими тільки ласкавими словами так, що той ні з чим поїхав до козацького війська.

Тим часом у війську настрій одмінився. Бородавці запорожці дорікали Герб Війська Запорозького за те, що невдало керував військом і стратив уже в зачіпках з турками чимало товариства; коли ж Сагайдачний прибув до війська, запорожці зараз же скинули Бородавку з уряду, а обрали гетьманом Сагайдачного.

Прийнявши булаву, Сагайдачний мав владу одвести козаків од Дністра і лишити поляків без помочі, аж поки король задовольнить його домагання, та тільки знаючи, що на 35 000 польського війська наступає сам султан Осман з величезною силою у 300 000 турецького війська, він розумів, що таким вчинком віддав би польське військо на певну смерть, а саму Польщу разом з Україною