Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард
Але це ніяк не пом’якшило ні Гагулу, ні її володаря, хоча я помітив вирази співчуття і жалощів на обличчях воєначальників і варти, що стояла позаду короля. Що ж до Гуда, то він скреготів зубами і ледве стримував обурення, що переповнювало його; нарешті, не витримавши, він зробив крок наперед, немов бажаючи кинутися до неї на допомогу. З проникливістю, властивою жінкам, дівчина збагнула, що діється у нього в душі. Вона підбігла до нього і, кинувшись перед ним навколішки, обійняла його “прекрасні білі ноги”.
— О білий батьку з далеких зірок! — вигукнула вона. — Накинь на мене плащ твого захисту, візьми мене під покров твоєї могутності й врятуй від цих жорстоких людей!
— Добре, моя красунечко, я подбаю про тебе! — схвильовано відповів Гуд англійською. — Ну, встань, устань, дитино, заспокойся! — І, нахилившись до неї, він узяв її за руку.
Твала обернувся, і за його знаком Скрагга виступив наперед із піднятим списом.
— Час починати! — шепнув мені сер Генрі. — Чого ви чекаєте?
— Чекаю затемнення, — відповів я. — Ось уже півгодини я не зводжу очей з місяця, але в житті не бачив, щоб він світив так яскраво!
— Все одно, треба йти на ризик і негайно, інакше дівчину уб’ють. Твалі уривається терпець.
Я не міг не згодитися з цим аргументом і, перш ніж діяти, ще раз поглянув на яскравий диск місяця. Гадаю, жоден найбільш ревний астроном, бажаючи довести нову теорію, не чекав з таким нетерпінням початку небесного явища. Виступивши наперед і прибравши найурочистішого вигляду, на який тільки я був здатний, я став між дівчиною і піднятим списом Скрагти.
— Королю! — промовив я. — Цьому не бувати! Ми не дозволимо тобі вбивати цю дівчину. Відпусти її з миром.
Твала схопився оскаженіло, а серед воєначальників і дівчат, що боязко скупчилися в очікуванні розв’язки цієї трагедії, пронісся здивований гомін.
— Цьому не бувати? Білий собака, як смієш ти гавкати на лева, що знаходиться в своїй печері? Цьому не бувати? Ти несповна розуму! Бережися, щоб доля цієї дівчини не спіткала тебе і тих, з ким ти прийшов! Ти думаєш, що можеш врятувати і її, і себе? Хто ти такий, що насмілюєшся ставати між мною і моїми бажаннями? Геть з дороги, кажу тобі! Скрагго, убий її! Гей, варто! Схопити цих людей!
Почувши цей наказ, кілька озброєних воїнів швидко вибігли з хатини, куди їх, очевидно, передбачливо заховали до нашого приходу.
Сер Генрі, Гуд і Амбопа стали біля мене і здійняли свої рушниці.
— Зупиніться! — грізно закричав я, хоча, зізнатися, душа моя у цей момент втекла в п’яти. — Зупиніться! Ми, білі люди, що спустилися з зірок, твердимо, що цього не буде, бо беремо дівчину під свій захист. Якщо ви зробите хоч один крок, ми погасимо місяць! Ми, що живемо в його чертогах, зробимо це і зануримо всю землю в пітьму. Спробуйте лише не послухатися, і ви побачите на власні очі всю силу нашого чаклунства!
Моя загроза подіяла. Варта відступила, а Скрагга зупинився як укопаний з піднятим напоготові списом.
— Слухайте, слухайте цього брехуна, який хвалиться, що може згасити місяць, немов світильник! — пищала Гагула. — Хай же він це зробить, і тоді дівчину можна буде пощадити. Так, так, хай він це зробить або сам помре з нею, сам і всі, хто з ним прийшов!
З відчаєм я поглянув на місяць і, о диво! Я побачив, що календар Гуда нас не підвів: на краю величезного яскравого диска з’явилася легка тінь, і поверхня місяця почала помітно блякнути.
Я урочисто здійняв руку до неба, причому сер Генрі й Гуд зробили те саме, із пафосом продекламувавши кілька строф із легенд Інголдзбі. Сер Генрі переконливо і голосно вимовив декілька рядків із Старого Заповіту, а Гуд звернувся до цариці ночі з найдовшим потоком найдобірніших класичних лайок, на які тільки він був здатний.
Тінь поволі наповзала на осяйну поверхню місяця, і, у міру того як вона рухалася, в натовпі почали лунати стримані вигуки подиву і страху.
— Дивися, королю! — вигукнув я. — Дивися, Гагуло! Дивіться і ви, вожді, воїни і жінки! Скажіть, чи додержують свого слова білі жителі зірок, чи вони пусті брехуни? Місяць темніє на ваших очах; скоро настане повний морок, так, морок під час повного місяця! Ви просили чуда — ось воно! Згасни, місяцю! Згаси своє світло ти, чистий і непорочний, зламай горді серця кукуанів, огорни глибоким мороком увесь світ!
Крик жаху вирвався у всіх присутніх. Натовп скам’янів зі страху; дехто з воланням кинувся навколішки і почав голосити. Щодо Твали, він сидів нерухомо, заціпенівши зі страху, і я побачив, що, попри свою темну шкіру, він зблід. І лише Гагула не злякалася.
— Тінь мине! — закричала вона. — Не бійтеся, в своєму житті я бачила це не раз! Жодна людина не може загасити місяць. Не падайте духом! Все одно це мине!
— Заждіть, ви ще й не те побачите, — гукав я у відповідь, підстрибуючи на місці від хвилювання. — “О місяцю! Місяцю! Місяцю! Чому ти такий холодний і непостійний?”
Цю доречну цитату я запозичив з одного вельми популярного любовного роману, який я випадково десь читав. Тепер, згадуючи це, я думаю, що з мого боку було вельми невдячним ображати владику небес, оскільки того вечора він довів,
