Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Як тільки зійшло сонце, військо у кількості десь двадцяти тисяч воїнів, що були окрасою кукуанської армії, зібралося на великому плато, куди прийшли і ми. Воїни вишикувалися в щільне каре. Видовище було грандіозне. Ми зупинилися на відкритій стороні квадрата, де нас швидко оточили головні вожді й воєначальники.

Коли запанувала тиша, до армії звернувся Інфадус. Як і більшість представників кукуанської знаті, він був природженим оратором. Барвистою і вишуканою мовою він повідав історію батька Ігнозі — як той був зрадницький убитий Твалою, як дружина і син короля були вигнані і приречені на голодну смерть. Потім він нагадав про те, що країна стогне і страждає під жорстоким ярмом Твали, навівши як приклад події учорашньої ночі, коли величезну кількість кращих людей країни було кинуто на смерть під тим приводом, що вони нібито є злочинцями. Потім він перейшов до розповіді про те, як білі вожді, споглядаючи із зірок землю, побачили ці страждання і вирішили ціною власних поневірянь полегшити долю кукуанів; як вони розшукали законного короля цієї країни, Ігнозі, який тужив у вигнанні, і провели його через гори; як своїми очима побачили страшні діяння Твали і як, щоб переконати тих, що вагалися, і врятувати життя дівчини Фулати, вони силою свого могутнього чарівництва загасили місяць і вбили молодого диявола Скраггу. Вони і надалі готові бути вірними друзями кукуанів і допомогти їм повалити Твалу і звести законного короля, Ігнозі, на захоплений Твалою трон.

Він закінчив свою натхненну промову серед схвального шепоту. Потім наперед виступив Ігнозі й, у свою чергу, звернувся до присутніх. Повторивши все, що сказав його дядько Інфадус, він закінчив свій виступ такими словами:

— О вожді, воєначальники, воїни і мій народ! Ви чули мої слова. Тепер ви повинні зробити вибір між мною і тим, хто сидить на моєму троні. Я кажу про убивцю свого брата, який вигнав сина свого брата, щоб той помер в злигоднях і нещасті. Вони, — вказав Ігнозі на вождів, — можуть сказати вам, чи я справді король, адже вони бачили змію, що обвивається навкруги мого тіла. Якби я не був королем, то хіба ці білі люди, що володіють таємницями чарівництва, були б на моєму боці? Тремтіть, вожді, воєначальники, воїни і народ! Хіба ви не споглядаєте на власні очі тьму, якою вони накрили місяць, щоб вселити страх в душу Твали?

— Це справді так, — відлунили ряди воїнів.

— Я — ваш король. Я кажу вам, що я — король, — продовжував Ігнозі, випростуючись на весь свій велетенський зріст і здіймаючи над головою бойову сокиру з широким лезом. — Якщо з-поміж вас є людина, яка скаже, що це не так, хай вона вийде наперед, і я уб’ю її, і кров її посвідчить на правдивість сказаного мною. Ну, хто хоче вийти? — і він потряс у повітрі своєю величезною сокирою, яка зблиснула у сяйві дня.

Оскільки ніхто, вочевидь, не мав охоти до того, щоб оприлюднити героїчний варіант пісеньки “Виходь, Діллі, щоб тебе убили”, то наш недавній слуга продовжив свою тронну промову:

— Я справді ваш король, і якщо ви битиметеся поряд зі мною, то я приведу вас до перемоги і слави. Ви станете заможні, матимете биків і дружин і посядете почесні місця в моєму війську. Якщо ж нам судилося полягти в бою, я буду з вами до останнього мого подиху. Вислухайте обітницю, яку я даю вам. Коли я зійду на престол моїх предків, я покладу край кровопролиттю в нашій країні. Вам більше не доведеться обурюватися несправедливими вбивствами, і мисливці за чаклунами не вистежуватимуть людей, щоб кинути їх на смерть без жодної причини. Жодна людина не помре насильницькою смертю, якщо вона не скоїла злочину. Припиниться руйнування ваших краалів. Кожен із родиною спатиме спокійно в своїй хатині, не боячись нічого, і правосуддя пануватиме на всій нашій землі. Чи зробили ви вибір, вожді, воєначальники, воїни і народ?

— Наш вибір зроблено, королю! — пролунало звідусіль.

— Гаразд. А зараз оберніться і подивіться, як посланці Твали поспішають з великого міста на схід і на захід, на північ і на південь, щоб зібрати могутню армію і зрадити мене і вас, і моїх білих друзів та захисників. Завтра чи, може, післязавтра Твала прийде сюди з усіма, хто ще вірить йому. Тоді я зможу побачити, хто з вас справді відданий мені, хто не страшиться померти в боротьбі за справедливе діло. І я кажу вам, що про цих людей я не забуду, коли настане час поділити здобуте. Я усе сказав, вожді, воєначальники, воїни і народ. А зараз ідіть до своїх хатин і готуйтеся до бою.

Запала мовчанка. Потім один із вождів підвів руку, і прогримів королівський салют: “Куум!” Це був знак того, що полки визнали Ігнозі за свого короля. Потім вони розійшлися, вишикувавшись у загони.

Півгодини потому ми провели військову нараду, на якій були присутні всі воєначальники полків. Нам було ясно, що невдовзі нас атакують сили супротивника, котрі значно перевершували нас кількісно. Справді, з нашого зручного оглядового пункту нам було видно, як стягуються війська і як з Луу виходять в усіх напрямках посланці, безумовно, для того, щоб зібрати війська на допомогу королю. У нас було близько двадцяти тисяч воїнів, що становили сім кращих полків країни. За підрахунками Інфадуса і вождів, на той час біля Твали було зібрано в Луу десь тридцять-тридцять п’ять тисяч воїнів, які залишалися вірними йому. Окрім того, висловили припущення, що до середини наступного дня Твала зможе зібрати ще не менше п’яти тисяч. Ми припускали, що частина його військ перейде на наш бік, але, звичайно, цього не можна було знати напевне. Поки що було ясно: ведуться найґрунтовніші приготування, щоб завдати нам поразки. Чималі загони озброєних воїнів вже з’явилися біля підніжжя пагорба. Все свідчило про те, що готується атака.

Проте Інфадус та частина вождів трималися тієї думки, що цієї ночі супротивник не перейде в наступ, бо цей час буде присвячений підготовці. Окрім того, необхідно було всіма можливими засобами розвіяти прикре враження, що його справило на воїнів затемнення місяця, яке кукуани вважали чаклунством.