Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

віддалявся, летів назирці. Насправді, чатував слушного моменту. Він носився з однією думкою: коли скіфи зупиняться, щоб перепочити, він розкаже їм про змову іонійців. Але скіфи не зупинялися. Вони гнали й гнали вперед своїх витривалих коней.

Стояла гарна, тепла, сонячна днина. Блакитна твердь неба була розцяцькована чорними точками. То завмерли орли, розпростерши для рівноваги крила. У Мишка виникло бажання піднятися вище орлів і помилуватися далекими краєвидами.

О, жахливий парадокс! Чим ближче до сонця, тим холодніше. Мишко закоцюб. На його руках виступили сироти, а зуби вибивали гопака. «Іншим разом позмагаюся з орлами», — сказав уголос і зупинився. Цокотів зубами, роздивлявся. Яка неозора, красива й різна вітчизна! Там голубіє море, там зеленіє степ, а там жовтіють гори.

Попід горами навскач летіли скіфи. Хлопчик проводжав їх довгим поглядом. І зрозумів, що вдалині жовтіли не гори, а узвишшя. Точніше — гряда валунів, вкритих сухою травою. Погляд хлопчика перебіг валуни. Його увагу привернула темна смуга. Над нею коромислом стояв сивий пил. Ураз страшна догадка пронизала Мишка: «То рухаються перси!»

Він перестав цокотіти зубами. Дивився на темну смугу і роздумував: «Чи потрібно скіфам знати, що ворог близько? Скіфи злі, агресивні, прагнуть крові. У сутичці загине багато персів. Серед них Ксеркс. А Ксеркс мусить жити. Ксеркс — майбутній великий цар. Коли він стане повнолітнім, то струтить золотого боввана, що у долині Дуру».

Мишко, не вагаючись, полетів до названого брата.

Глава третя
Дарій бере Мишка під своє крило

Чому перси довго добиралися до переправи? Заблукали в несходимому Степі? Збилися з дороги? Відповідь проста: щоб не заблукати, Дарій розпорядився повертатися своїми стежками.

Довелося тим, що першими підняли меча, знову перетинати Гетську пустиню. Знову мідо-перське військо долало кількасоткілометрову дистанцію під пекучим, мов танур, сонцем. Від втоми і спраги падали коні. Падали також люди. Трупи голоти і безкінних вояків не піднімали й не спалювали. Жовтовухих собак відпустили. Тепер вони бігли за крайніми возами й загонами. Тварин і людей, що вибились із сил і падали, собаки і скаженим гавкотом оточували й розривали. Після собак наступала черга бенкетувати вовкам, лисам, птахам.

Загалом під час персько-скіфської кампанії перси втратили вісімдесят тисяч людей. Число, звичайно, вражає. Хоча Дарія, розказували очевидці, воно ледь засмутило.

Отже, незважаючи на втрати і труднощі під час пересування, перські війська невпинно рухалися до Істра.

Ксеркс замало не звалився з коня, коли на круп його коня невідь звідки опустився Мишко. Царевич так злякався, що гикав і не переставав. А ще довго не міг відтягнути ні слова.

— Не бійся, брате, я справжній, живий, — підбадьорював Мишко царевича.

Він обійняв Ксеркса за стан, притиснувся до нього. Але Ксеркс лише кліпав віями і гикав. Тоді Мишко похвалився своїм перснем:

— Бачиш? Він знову зі мною.

Ксеркс у відповідь голосно гикнув.

Мишко знову похвалився:

— Завдяки персневі я став невидимий і оце прилетів до тебе. Зрозумів?

У Ксеркса напружилася спина і враз прорізався голос. Звучав він вельми погрозливо:

— Брате, ти вкрав перстень у Дарія?

Мишко, щоб відвести біду, розповів, коли і за яких обставин він виявив на своєму пальцеві перстень. Закінчив свою розповідь словами:

— Знай, я дуже переживав за тебе.

Зігрівши брата вдячним поглядом, Ксеркс і собі пригадав:

— Я проснувся на возі. Він летів у ніч, підскакував і хитався. Зупинився лише тоді, коли зійшло сонце. Я кинувся тебе шукати. Але не знайшов…

Хлопчики щільніше притулилися один до одного. На радощах Мишко забув сказати Ксерксу про головне.

— Ми — брати і вже ніколи не розлучимося, — запевнив Ксеркс.

— Мене чекають батьки, — несміливо сказав Мишко.

Ксеркс опустив голову. Мишкові здалося, що царевич схлипнув. І він дуже жалкував, що не мав змоги в цьому пересвідчитися. Заспокоював брата:

— Не переживай. До самої переправи ми будемо разом.

— Справді? — озвався Ксеркс.

Він глибоко шморгнув носом і крутнувся назад (Мишко встиг помітити, що вії у нього мокрі). Наказовим голосом сказав:

— Брате, дай мені перстень. Я прагну літати.

Та цього разу Мишко був вельми категоричним.

— Не дам тобі персня, брате.

Царевич спалахнув. Він звик командувати і отримувати бажане. І хто такий цей хлопчисько. Він син Скіфа, ворога, через якого на континенті нема спокою і справедливості.

— Перстень визнає своїм володарем тільки мене, — пояснив Мишко. — Але ми можемо разом літати.

— Справді?

— Так. Для цього нам потрібно міцно взятися за руки.

— Полетіли? — аж затремтів Ксеркс.

Він міцно взяв Мишка за руку, на якій був чарівний перстень.

— Охолонь, царевичу, — як грім з ясного неба, пролунав противний голос. — Не важко передбачити наслідки твого бездумного вчинку. Адже відразу обізвуться сурмачі. Охоронці кричатимуть: «Вай! Вай! Не видно царського сина. Його ніде немає!».

Зненацька застукані, хлоп’ята перезирнулись. Аман володів фантастичним талантом тихо з’являтися.

О, Байбак почувався героєм. Упритул підігнав до червоного жеребця, на якому сиділи друзі, свою сіру кобилу. Зухвало присікувався до Мишка:

— Звідки ти взявся? Від Скіфа? Де він? На тому ж полі, де ловив зайця? Впився бузатом[51]і гуляє? Ге?

— Та ні, скіфи зовсім близько. Ось за чим валуном, — кинув недбало Мишко.

— Що? — скрикнули хором хлопчики-перси.

Нервово збуджений, Ксеркс гатив кулачками у