Майстер реліквій - Крістофер Баклі

— Ненадовго. Тільки щоб відвезти її подалі від того покидька графа.

— Вона відьма. Ти ж чув, що він казав.

— Наткере, — терпляче почав Дісмас. — Учора вночі ти був такої поганої думки про того графа, що навіть язика йому показав, ледве не спровокувавши бійку. Ти міг його вбити, а тепер ти кажеш, що повірив йому?

Анкс сказав:

— Він панський виродок. Але це не означає, що вона насправді не відьма. В цих краях їх повно.

Наткер кивнув.

Дісмас міркував. Він озирнувся на дівчину.

— Ну, є один спосіб перевірити.

Анкс кивнув.

— Так. Зв'яжемо її та кинемо в озеро. Якщо потоне, значить, не відьма.

— Ні, ні,— сказав Наткер. — Краще вогонь. Якщо вона не згорить, то точно відьма.

Дісмас закивав так, наче справді розмірковував над цими науковими настановами.

Нарешті він сказав:

— Є нове випробування, цілком надійне, за Крамером і Шпренгером. А хто знає про відьом більше, ніж вони? Вони ж саме про це написали свою книгу, хіба ні?

Ландскнехти тільки очі повитріщали.

— Крамер і Шпренгер, — терпляче пояснив Дісмас. — Великі мисливці на відьом. Найвеличніші за всіх.

Вони все ще мовчки витріщались.

— Хлопці, — сказав він приязно, — звісно ж, ви читали «Молот відьом»[17], це ж підручна книга кожного відьмолова.

— Читали, а як же, — зблефував Конрад. — Я знаю цю книгу.

— Звісно, знаєш. Та й всі її знають. Тоді ти маєш пам'ятати, що єдиний надійний доказ — це випробування святого Боніфація.

— Святого Боніфація?

— Хто цей святий Боніфацій і що за випробування? — поцікавився Анкс.

— Це, Анксе, не тільки найнадійніша перевірка, а й найпростіша. В цьому її перевага. Береш розп'яття. Будь яке розп'яття, окрім… Окрім якого, Конраде? Здається, зі слонової кістки?

— Так, зі слонової кістки, — буркнув Конрад.

— От. Перше-ліпше розп'яття, окрім зробленого зі слонової кістки. Притискаєш його до лоба. Потім рахуєш до двадцяти. Якщо жінка починає пронизливо кричати і розп'яття пропікає її плоть, то будьте певні — це відьма. Вони не витримують дотику до хреста животворного. Слава Богу, що наука вже дійшла до цього.

Ландскнехти дивились один на одного.

— А тепер, — сказав Дісмас, — у кого з вас є розп'яття?

Ні в кого не знайшлося.

Дісмас навіть застогнав.

— Ох і гарні ж ми монахи… Жодного розп'яття!

Анкс запропонував:

— Я міг би нашвидкуруч вирізати його з деревини.

— Браво, Анксе, — відповів Дісмас, поплескуючи його по спині. — Хвала Господу, хоч хтось із нас здатен думати цього ранку.

Дісмас повернувся до вогню і прошепотів дівчині:

— Підігравай! Від цього залежить твоє життя.

Наступної хвилини Анкс уже закінчив вирізати хрест.

— Дуже добре, Анксе. Згодиться.

Дісмас підвів хрест до небес та прочистив горло.

— Жінко, святого Боніфація не обдуриш. Помолімося — для твого ж блага — щоб ти не була відьмою. Бо якщо ти відьма, ми це визначимо. І підеш ти прямісінько до нашого вогнища. А звідти — до пекельного вогню. З якого ти, мабуть, і вийшла. Приготуйся!

Дівчина широко розплющила очі.

— Я питаю: ти готова?

Магда закивала.

— Силою, наданою мені живим Богом та святим Боніфацієм, я починаю випробування.

Дісмас приклав розп'яття до її лоба. Ландскнехти дивилися, не зводячи очей.

— Ну що? — спитав Конрад.

— Терпіння, Конраде, — сказав Дісмас, продовжуючи рахувати:

— …Вісімнадцять, дев'ятнадцять, двадцять.

Дісмас прибрав розп'яття.

— Дивіться. Вона не кричить, і її плоть не обвуглилася. Вона не відьма, дякувати Богу. Добре, дівчино, залазь на віз! Завеземо тебе так далеко, як тільки зможемо. Гей, ворушіться.

Дюрер допоміг Магді забратися на сидіння поруч. Вона потай посміхнулася Дісмасові. Той повернувся до задньої частини воза — перевірити, чи все завантажено. Там про щось сперечалися ландскнехти.

— Давайте, хлопці, сідайте вже.

Конрад сказав:

— Ми тут саме розмовляли з хлопцями…

— Ну?

— Якщо вона вже не відьма, чому б трохи не розважитися? Вона — ласий шматочок.

Дісмас зітхнув.

— Конраде!

— А що такого?

— Виходить, у цьому наша місія? Ґвалтувати дівчат?

— Я би не називав це місією.

Дісмас розмірковував.

— Конраде, в нас зараз узагалі немає часу. Граф може повернутися з підмогою.

Конрад не сприйняв це за аргумент.

— Тоді ми розважимося із графом.

— Так, але я не дуже хочу бути вбитим через оці твої розваги. І ось що я тобі скажу: коли ми дістанемося Базеля, я оплачу для вас цілу ніч у борделі «Муркішечка». Зможете розважатися доти, доки спис не відпаде.

Конрад замислився.

— Цілу ніч?

— До перших півнів.

На тому й порішили. Дісмас забрався на воза та взяв віжки.

— Про що ви там балакали? — спитав Дюрер.

— Обговорювали, хто й де розміститься у Базелі.

Вони їхали так швидко, як тільки дозволяв віз. З настанням ночі розбили табір на галявині біля підніжжя скелі. Місце виявилося досить приємним. Невеличкий водоспад стікав прямо в озеро, повне форелі. Ландскнехти бавилися, намагаючись уполювати її арбалетними стрілами, — відсутність результату їх також тішила. Дюрер, який ніколи не поривався допомагати у таборі, сидів і малював. Дісмас купався під водоспадом.

Магда зникла у лісі, а через деякий час повернулася з оберемком лисичок у фартуху. Висипавши гриби біля вогню, вона оминула озеро і схилилась, збираючи трави. Повернулась вона знову з повним фартухом. На цей раз — з перцевою м'ятою та диким часником. Закінчивши купання, Дісмас закляк біля вогню, намагаючись просохнути. Аж раптом помітив гриби та трави.

— Справжній бенкет!

— Був би, якби ми мали рибу, — сказала Магда.

— Наші неперевершені стрільці якраз працюють над цим, — зауважив Дюрер, не підводячи очей від малюнка.

Нарешті Наткер з Анксом утратили надію здобути форель. Ретельно оглянувши відсік повозки, вони витягли невеличке барильце з порохом та насипали його у пусту пляшку з-під вина. Анкс відрізав трохи ґноту від аркебузи.

Дісмас обережно озирнувся.

— Що це ти робиш?

— Рибалю, — відповів Анкс, шкірячись.

Вони підійшли до краю озера. Конрад стояв у воді по стегна спиною до них, намагаючись поцілити у форель. Наткер та Анкс реготали як діти. Вони запалили ґніт, трохи зачекали і жбурнули пляшку в озеро.

— Господи Ісусе! — пробурмотів Дісмас і вигукнув:

— Усім лягти!

Конрад почув сплеск позаду і озирнувся якраз вчасно, щоб зустріти вибух лицем до лиця. Величезний гейзер здійнявся у повітря. Вибухова хвиля жбурнула Конрада назад.

Наткер та Анкс скрючились у три погибелі, душачись зі сміху.

Конрад з'явився з води, вкритий грязюкою та водоростями, обличчя його посиніло від люті. Він пішов на них прямо по воді, наче незграбне морське божество, сповнене жаги помсти, а потім рвучко кинувся на обох, розмахуючи пудовими кулаками. Всі троє, зціпившись, покотилися по берегу, проклинаючи один одного