Українська література » Пригодницькі книги » Робін Гуд - Джон Макспедден

Робін Гуд - Джон Макспедден

Читаємо онлайн Робін Гуд - Джон Макспедден
сміху.

Коли вони прощалися в обох був страшенно кумедний вигляд.

Навіть рідна мати, якби вона була живою, не впізнала б Робіна.

Наступного ранку з досвіту весь Ноттінгем був уже на ногах і, як тільки розчинилися брами, у місто валками посунули жителі околишніх сіл; не кожного тижня траплялося бачити потрійну страту на шибениці, і тому всі поспішали на цю подію, як на великий ярмарок.

Робін Гуд в машкарі прочанина один з перших пройшов через браму і став швендяти по вулицях міста, ніби бачив їх уперше в житті. Нарешті він приплівся на базарний майдан і побачив там три щойно споруджені шибениці

— Для кого це приготовано, синку? — запитав він хвацького солдата, який стояв поруч на чатах.

— Для трьох молодців Робіна Гуда, — відповів той. — А коли б спіймали самого Робіна Гуда, для нього, будь певен, спорудили б шибеницю утроє вищу. Та Робін не такий дурний, і в пазури шерифа його вже не заманиш.

Прочанин перехрестився.

— А кажуть, цей парубок не з лякливих, — прошамкотів він.

— Ха! — бовкнув солдат. — Він хоробрий у себе в лісі, де можна сховатися за перший-ліпший пеньок, а от поткнутись на базарний майдан у нього тонка кишка.

— Хто ж вішатиме тих бідолах? — запитав прочанин.

Цього шериф ще не вирішив. Та ось він і сам, можеш спитатися в нього.

І солдат, виструнчившись, немов закам'янів на місці, бо в цей час у супроводі особистої варти з'явився шериф, який гордовитою ходою підійшов до шибениць, щоб оглянути їх на власні очі.

— Благослови тебе господи, вельмишановний шерифе! — мовив прочанин. — Хай зійде на тебе небесна благодать! Що ти даси дурному дідуганові, як він сьогодні буде катом?

— А хто ти такий? — грубо запитав шериф.

— Я бідний старий прочанин. Але я можу висповідати грішні душі і з благочестям повісити грішні тіла.

— Чудово! — вигукнув шериф. — Сьогодні катові належатиме тринадцять пенсів, а від себе я додам дещо з одягу, щоб ти міг скинути оте лахміття.

— Пошли вам господи здоров'я, — відповів прочанин і в супроводі солдата-вартового пішов до в'язниці готувати приречених до страти.

Рівно опівдні двері в'язниці широко розчинились, і з них висипала ціла процесія. Попереду дріботів прочанин, а слідом за ним, оточені солдатами, твердо і впевнено йшли всі три удовиченки. Таким ладом вони пройшли крізь довгі шпалери міської сторожі аж до базарного майдану.

Перед шибеницями в'язні зупинились. Прочанин наблизився до них і щось прошепотів. Збоку здавалося, що він промовляє останні слова втіхи. Після цього три парубки з міцно скрученими за спиною руками спокійно зійшли на ешафот. Разом з ними на поміст видерся їхній кат-духівник.

Все було готово, і кат неначе тільки чекав, коли шериф подасть знак.

Минуло кілька хвилин тривожного чекання. Нарешті шериф підвів руку.

Серед натовпу розляглося тужне зітхання; більшість при сутніх здригнулась, одвернувши голови. І тільки ті, в кого зовсім зачерствіли серця, не зводили очей з шибениць.

Робін ступив на край помосту. Люди затамували подих, бажаючи розчути останні слова, звернені до приречених. Але голос Робіна тепер не тремтів по-старечому, як досі, і тіло його блискавично випросталося під чорним плащем, накинутим поверх старчачого лахміття.

— Слухай, зарозумілий шерифе! — вигукнув він. — Ніколи в своєму житті я не був катом і не збираюся братися за це ганебне ремесло! Хай проклятий буде той, хто вигадав страту на горло! Тепер я хочу додати ще тільки три слова. Слухайте їх усі.

Він вихопив з-під плаща свій ріжок і тричі голосно просурмив. А ще за мить у руках Робіна блиснув мисливський ніж. Три блискавичних змахи — і Вілл, Лестер та Джон були вже знову вільні. Вони кинулись до солдатів, що стояли на варті під шибеницями, і видерли в них з рук алебарди.

— Хапайте їх! Це Робін Гуд! — заверещав шериф. — Сто фунтів винагороди, якщо спіймаєте їх живими чи мертвими!

— Я збільшую винагороду до двохсот! — гаркнув товстенний єпіскоп.

Та їхні голоси потонули в ревові, який знявся одразу, як тільки Робін засурмив у ріжок Робін вихопив з під лахміття меч і кинувся вниз по сходах ешафота. Слідом за ним бігли засуджені.

Варта почала оточувати їх, намагаючись обеззброїти, коли раптом:

— Рятуйтесь! — пролунав з одного боку дзвінкий голос Вілла Стютлі, а потім: —Рятуйтесь! — загримів з іншого боку голос Маленького Джона.

Крізь переляканий натовп до ешафота продиралось вісім десятків чоловіків у зеленому одязі, хоч за безладдям здавалось, що їх принаймні вдвоє більше. З оголеними мечами вони вихором налетіли на варту. Відбулася коротка, але запекла сутичка. Люди шерифа почали панічно тікати, а друзі Робіна Гуда згуртувались навколо свого ватажка й поволі стали відходити з базарного майдану.

— В ім'я короля, хапайте їх! — надривався шериф. — Замкніть міські брами!

Розбійники й справді попали б у безвихідь, якби було виконано цей наказ. Та Вілл Пурпуровий і Алан Дейль передбачили таку можливість і вже упоралися з двома вартовими. Отже брама була навстіж розчинена, і саме до неї відступала ватага розбійників.

Солдати, оговтавшись, зібрали загін, який чисельністю вдвоє переважав розбійників, і зробили рішучу спробу врізатися в центр ватаги. Та сили відступаючих неначе потроїлись, і вони дружно натягли тугі тисові луки, посилаючи у ворога цілі хмари гострих стріл, які тримали солдатів на відстані.

Так ватага поминула браму, і перед нею відкрився шлях, іцо вів через пагорби аж ген до гостинного зеленого лісу. Далі солдати не наважились переслідувати розбійників.

Невимовна була радість старої удовиці, коли вона знову побачила своїх хлоп'ят. Розраджена мати без кінця дякувала Робінові та крізь сльози все зичила йому щастя. А її три сини їли того вечора так завзято, як ніколи в своєму житті.

Відгуки про книгу Робін Гуд - Джон Макспедден (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: