Жовте коло - Ігор Михайлович Бондаренко

— Чудово! — сказала Маргарет і розкинула руки, немовби ловила вітер. — І все-таки Париж треба «дивитись ногами». В Парижі я рідко користувалась транспортом, хіба тільки інколи, ввечері, коли запізнювалась у Сорбонну.

— Ви навчались у Сорбонні?

— Ні. Я просто відвідувала деякі лекції.

— А чому ви не залишились у Франції, Маргарет? Адже ця країна вам подобається?

— Так, дуже… Але жити тут… Як би вам пояснити? Ви б стали, наприклад, жити в театрі? Ви ходите туди, щоб повеселитись або пережити сильні почуття, насолодитися видовиськом, але жити?.. Париж, як свято, у великих дозах він стомлює, хоча я дуже люблю свята і завжди чекаю їх.

— Німеччина вам не подобається, Англія, наскільки я зрозумів, — теж, Франція… Про Францію ви щойно сказали. В якій же країні ви хотіли б жити?

— В Америці.

— А ви були в Америці?

— Ще ні, але обов'язково буду.

— Чим же вас так приваблює Америка?

— Мені здається, що в цій країні є все: і частка Франції, і частинка Англії, і часточка Німеччини. Америка — це країна емігрантів, і кожна національність продовжує зберігати свої звичаї, смаки, нарешті, характери, плюс до цього ще й те, що ми і називаємо Америкою: перша в світі промисловість, чудові автомобілі, високий рівень життя…

— Я бував в Америці. Звичайно, все це там є, що ви говорите, але в житті воно виглядає не так романтично. Я все-таки віддаю перевагу не Америці, а старим європейським державам.

Катер обігнув острів. Зустрічний вітер дихав прохолодою і сповіщав про наближення вечора. Легені Парижа за день видихнули багато газів, і туманець, мов серпанок, вкутував Ейфелеву вежу.

— Колись самогубці кидались з Ейфелевої вежі, — сказала Маргарет. — Тепер вони обрали Тріумфальну арку.

— Угу, мені казали про це.

— Дурість, чи не так?

— Що дурість?

— Кінчати життя самогубством.

— А хіба ви не припускаєте, що бувають такі ситуації, коли життя стає нестерпним?

— Припускаю, але не для себе.

— Коли б вам загрожувало довічне ув'язнення, що б ви вибрали: в'язницю чи смерть?

— Все, що завгодно, але не смерть. Із в'язниці я б вибралась, із могили ще ніхто не вставав.

— Але коли б вам загрожували рабством, постійним приниженням, непосильною фізичною працею?..

— У рабів є господарі, і я б стала господарем.

— Та ви енергійна жінка, Маргарет.

— Це великий недолік?

— Ні. Чому ж? У всякому разі, ви цільна натура і мислите оригінально; мені буде дуже цікаво знати вашу думку про Бремона. Наскільки мені відомо, в оригінальності йому не відмовиш.

— Клод Бремон? Це — книговидавець?

— Ви чули про нього?

— Так, шеф. Адже ж я — ваш секретар. А гарний секретар мусить мати відомості про можливих конкурентів свого господаря.

— Який я йому конкурент! Я можу бути лише учнем. У нього ж за плечима тридцять років видавничої діяльності і величезні гроші.

— Саме так… Тридцять років… У вас усе попереду.

Бремон зустрів їх біля трапа своєї баржі. Це був чоловік років сімдесяти, з круглою, як куля, голеною головою і м'ясистим носом.

На баржі, крім Бремона, нікого не було видно. Він провів Клауса і Маргарет до каюти, що слугувала йому за кабінет.

Меблі тут були досить скромні: письмовий стіл, дві книжкові шафи, маленький тапчан, на тумбочці радіотелефон, а на білій стіні велике жовте коло, що нагадувало сонце.

— Я чекаю гостей і радий буду познайомити вас з ними, але, поки їх немає, ми зможемо погомоніти, — запропонував Бремон.

Клаус познайомив його з Маргарет, і по очах старого було видно, що вона йому сподобалась. Сьогодні Маргарет була особливо привабливою в цій коротенькій зеленій сукні, застебнутій до шиї.

— Мені рекомендували вас найповажніші люди, і тому ви можете розраховувати на мене. Я теж хотів би розраховувати на вашу відвертість, — почав без передмов француз.

— Мосьє Бремон, я багато чув про чудову постановку роботи відділу реклами у вашому видавництві, — сказав Клаус по-німецьки, а Маргарет одразу ж зробила французький переклад.

— Якщо це питання вас так зацікавило, то завтра я пришлю свого директора, що очолює рекламне бюро, і він розкриє вам усі наші секрети, бо в мене таке правило: секрети існують для того, щоб зберігати їх від ворогів, а ви — мої друзі, — Бремон перейшов на англійську, даючи зрозуміти Клінгену, що хотів би обійтись без перекладачки.

— Дякую, мосьє Бремон, я неодмінно скористаюсь вашою люб'язністю, — відповів Клінген по-англійськи.

— Як вам Париж, мадемуазель? — звернувся Бремон до Маргарет по-німецьки.

— Париж ще більше помолодшав.

— Прекрасна відповідь. — І запитав Клінгена: — Як поживає мій друг Зейдліц?

— На здоров'я не скаржиться, енергійний, як завжди…

— Ви прямо з Німеччини?

— Ми були в Англії.

— Бачились там з Мослі?

— Ні, він був у від'їзді. Я зустрічався з Баркетом і Сміглі. Вони високо цінять вашу книгу «Європа під егідою об'єднаного прапора».

— Вам вона подобається?

— Ідея дуже цікава.

— Ви гадаєте — вона реальна?

— Звичайно. Нам потрібна, і якомога швидше, об'єднана Європа, сильна в воєнному відношенні, незалежна від Америки. Бо в Америки свої завдання, а в Європи — свої. До трьох реально існуючих сил — Америка, Росія і Китай — має долучитись четверта — Європа, — сказав Клінген, намагаючись викликати Бремонову прихильність.

— Гітлер свого часу переоцінив роль німецького націонал-соціалізму, а гасла «Новий порядок», «Нова Європа» не були конкретизовані й уточнені. Поступове перетворення ідеї великого рейху в концепції