Жовте коло - Ігор Михайлович Бондаренко

— Всячина… А для чого це вам?

— І все-таки, що там несправне в вашій машині?

Фак все ще не міг збагнути, навіщо це треба знати комісарові.

— Я ж сказав — всячина. Гальма погано держать… Ліве колесо забиває…

— А ще що?

— Не розумію, чого ви хочете?

— Хочу, щоб ви сказали, хто приїжджав до вас учора або сьогодні вночі?

— Я вже відповів: ніхто.

— Тоді поясніть мені, звідки у вас на стежці біля гаража свіжий автол взявся, якщо ваша машина тиждень на ремонті. Ви що, переливали його з однієї каністри в другу?

«Виявляється, комісар не такий уже й простакуватий, як здавалося на перший погляд», — подумав Фак.

— Чого ви чіпляєтесь до мене? Я буду скаржитись! — У голосі лісника відчулось не прохання, а швидше погроза.

— Я ще викличу вас, пане Шрот!

І Клуте звернувся до журналістів:

— Ходімте, панове.

Мірбах, Клуте і Фак вийшли на вулицю.

— Він усе знає, — сказав Фак.

— Мені теж так здається, — погодився Мірбах.

— Але якщо його машина на ремонті, виходить, справді хтось сюди приїжджав. Гадаю, що Шрот викликав їх. — Максиміліан продовжував розмірковувати вголос.

— Так, можливо, це так, — підтвердив Мірбах. — Але про наш приїзд вони могли дізнатися не лише від Шрота.

— А від кого ж? — запитав Клуте.

— В поліцай-президії знали, що я беру дозвіл, — нагадав Йоганн.

— Гадаю, пайове, що такі далекосяжні висновки робити передчасно. Спочатку треба розплутати цю справу на місці.

— Ми — в вашому розпорядженні, пане комісар, — сказав Мірбах на прощання.

«В цілому наша робота має мало спільного з уявленнями, що складаються в читачів детективної літератури про розвідників, наша робота частіше буває одноманітною, вона складається із цілого ланцюжка дрібних, прозаїчних, малоцікавих, але пов'язаних із копіткою працею елементів, які тільки зібрані разом дають потрібний результат».

«Мерседес» Клінгена, як і було домовлено, чекав на нього в Гаврі. Від Гавра до Парижа дорога майже весь час вела вздовж Сени.

Клінгену доводилось і раніше їздити на «мерседесах». Ця марка автомобіля зовні мало змінилась із часів війни. Щоправда, його обриси були трохи старомодні і вирізнялися од сучасних американських та французьких машин, що дедалі більше набували сигароподібної форми, форми ракетних літаків, ракет, здавалось, їхня обтічність досягла вже межі, а «мерседес» зберіг тупий ніс і майже перпендикулярне до капота розташування вітрового скла.

Мотор на «мерседесі» працював безшумно і був потужним.

Клаус легко обганяв «ситроени» і «рено», маленькі, але прудкі «фіати», і тільки масивний та присадкуватій «кадилак» оминув їх, зблиснувши на сонці схожим на дюзи ракети оперенням.

Дорога повністю захопила Клауса. Маргарет, що сиділа поруч, з цікавістю роздивлялась навсібіч.

Починалось передмістя Парижа. Біля берегів Сени стояли старі баржі. Ці баржі, що вже мали йти на злам, раптом стали модними і коштували скажені гроші. Зовні вони залишалися такими ж непримітними, але зсередини їх повністю переобладнали. В трюмах влаштовували танцювальний салон або бар, у каютах — спальні кімнати. Підлога і стіни кают були обладнані найновішими дорогими матеріалами — пластиком, кольоровим лінолеумом, червоним деревом. Ці своєрідні дачі купували люди, що досягли успіху в мистецтві: кінозірки, видавці, видатні режисери, журналісти. Промисловці ж віддавали перевагу заміським будинкам, зарослим тінистими садками.

У Парижі Клінген мав зустрітися з відомим книговидавцем — Клодом Бременом. Клаусу було відомо, що більшу частину свого часу влітку він проводить на Сені, на своєрідній дачі.

Бремон випускав не лише політичну, але й художню літературу.

Рекламний відділ його видавництва був добре поставлений, і вся книжкова продукція — чи то бойовик, чи політичний трактат — розходилась повністю і досить швидко.

Клінген мав намір докладно дізнатися про роботу саме цього відділу. Головним же було, звичайно, доручення Зейдліца. Клод Бремон був тісно зв'язаний з ватажками ОАС і тому давно цікавив Зейдліца.

Під час війни в Алжірі Бремон організував випуск книжок на захист генерала Салана. Коли ОАС провела кілька терористичних актів і змовницька діяльність цієї організації була розкрита, Кремона ледь не притягли до судової відповідальності у справі Мішеля Гріє — відомого журналіста, якого вбили оасівці. Але якось усе обійшлося. Чи то не була доведена провина Бремона, чи гроші врятували його від тюрми — різні ходили чутки.

Перш ніж їхати до Бремона, треба було влаштуватися в готелі, і Клінген вирішив одразу ж піти в готель «Байярд», де він уже зупинявся двічі. Цей невеличкий скромний готель містився майже в самому центрі, а в тихих вуличках, що прилягали до нього, можна було поставити машину, не ризикуючи бути оштрафованим.

Знайти стоянку в Парижі стало дуже важко, і вибір готелю часто залежав від тою, чи можна десь поблизу залишити машину.

Тіснява на вулицях Парижа була неймовірна. Доводилось просто-таки продиратися крізь стадо ревучих автомобілів.

Клаус ніколи раніше не приїжджав у Париж на машині, і він тепер почувався кепсько: місто було велике, розташування вулиць як слід не знав, а залізний потік автомобілів, дорожня поліція, світлофори були невблаганними. Всі вони диктували водіям тільки одне: швидше, вперед!.. Тому Клінгену двічі довелось виїжджати на Великі Бульвари і лише за другим разом пощастило вибратись до повороту направо, до Фолі-Бержер, звідки було рукою подати до «Байярда».

У «Байярді» Клауса зустріли як свого. Йому було приємно, що господар готелю і портьє добре пам'ятали його не тільки в обличчя, а знали ім'я та прізвище.

Господар одразу ж поцікавився, чи треба пану Клінгену подвійний номер, чи два одинарних, і кинув оком на Маргарет. Як справжній француз, він не стримався, щоб не подарувати їй комплімент… Вона таки заслуговувала на це.