Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

військо вже мало свою канцелярію і військового писаря (Левка Вороновича) і що Базавлуцький острів вже й у ті часи був невеликий, так що коли військо приймало од Лясоти послані цісарем гроші, то рада військова одбувалася не на острові, а на степу — на березі проти Січі.

У своїх нарадах з запорожцями Лясота не зовсім досягнув того, чого бажав, хоч йому й допомагав своїм впливом бувший кошовий Лобода. Запорожці на своїх радах говорили, що охоче, як і завжди, воюватимуть бусурманів, не шкодуючи життя свого, та тільки не можуть, як просив Лясота, іти зараз на Угорщину доганяти татар перш за все через те, що зимою татари захопили мало не весь запорозький косяк, вдруге через те, що на Січі було тільки 3000 товариства, вважаючи волохів за дуже зрадливих людей, запорожці не наважувалися з такою малою силою йти походом через Волощину й Молдаву, і втретє через те, що Лясота не міг сказати Війську Запорозькому певних умов про харчування війська і про плату за участь у війні.

Таким чином, Лясота виїхав з Січі тільки з обіцянкою од запорожців, що вони воюватимуть турків на своїх шляхах та на Чорному морі.

ЛОБОДА ТА НАЛИВАЙКО

Тим часом Северин Наливайко, що служив у князя Острозького, почувши, що римський папа та німецький цісар закликають козаків на свою службу, покинув князів Острозьких і на власну руку почав збирати козаків по Україні, щоб доганяти татар, котрі пішли на Угорщину. Про те, як робилися такі збори, розповідає нам народна дума з трохи пізніших часів:

Корсунський полковник Хвилон, як став в охотне військо виряджати,

Осавули по вулицях розсилав,

Червонії прапорки у руки давав;

Осавули по вулицях пробігали,

Червонії прапорки у руках гіроношали,

Козаків на Черкень-долину у охотне військо

викликали,

Крикне, покрикне на винники, на броварники,

На п’яниці, на костерники:

«Годі вам по винницях горілок курити,

По броварнях пив варити,

По лазнях лазень топити,

Годі вам по грубах, по запічках валятися,

Товстим видом мух годувати,

Очей своїх молодецьким димом викуряти,

Своїми молодецькими плечима сажі витирати:

Ходіть з Хвилоном, корсунським полковником,

На Черкень-долину в охотне військо гуляти.

На заклики Наливайка знайшлося чимало охочих воювати, і поки Лясота перемовлявся на Січі з запорожцями, Наливайко з двома тисячами охочих козаків вже вирушив у похід і хоч не зміг з малою силою перепинити татарам шлях до німецьких земель, а проте кілька разів зачіпався з ними і захопив 4000 татарських коней.

Тим щасливим випадком Наливайко скористувався, щоб запобігти ласки Запорозького Війська, і, знаючи, яка була потреба на Запорожжі в конях, послав на Січ 1000 коней у подарунок, перепрошуючи через посланця товариство за те, що торік бився проти Косинського.

Місцевість, де були Січі Базавлуцька й Чортомлицька

Запорожці погодилися з Наливайком, і восени того ж 1594 року, обравши кошовим отаманом знову побідника над турками у Білгороді Грицька Лободу, вийшли всім військом на Поділля, сполучилися гам з наливайківцями і почали виганяти турків з Молда-ви, а позаяк молдавський господар Арон був покірний туркам, то воювали й його.

З чималою силою у 12 000 козаків Лобода та Наливайко перейшли під Сорокою за Дністр, добули кріпость Цоцору та, погромивши під Сучавою військо турецьке й волоське, опанували Яссами і, обтяжившись здобиччю, знову пішли за Дністер.

Козацький погром примусив господаря Молдави разом з Угорщиною й Семиградцям докинути турків, перейти на бік німецького цісаря і покликати своїх же ворогів — козаків собі на поміч. Вважаючи на те прохання, Лобода й Наливайко року 1595 знову пішли воювати турків і, добувши городи Тягиню (Бендери), Білгород та Килію, поруйнували всі татарські улуси по Буджаку й понад низом Дунаю. Далі ж, побачивши, що поміж волохами та семигородцями немає згоди, а почалася зрада, пішли з великою добиччю на Україну.

Тільки завзятий Наливайко не заспокоївся на тому, а з своїми козаками ходив-таки через всю Галичину й город Самбір за Карпатські гори на Угорщину й Цесарщину допомагати цісарю Рудольфу проти татар та турків.

У народних піснях мало лишилося згадок про походи козаків за Дністр, де тоді панували турки, а все-таки вони є, і з них видно, що нелегко було козакам боротися з турками.

Ой, три літа, три неділі Минулося на Вкраїні,

Як козака турки вбили,

Під явором положили.

Під явором зелененьким Лежав козак молоденький,

Його тіло почорніло,

А од вітру пострупіло.

Над ним коник зажурився,

По коліна в землю вбився.

— Не стій, коню, наді мною,

Бачу вже я щирість твою!

Біжи ж степом та гаями,

Долинами, байраками До моєї родиноньки,

До вірної дружиноньки!

Стукни в браму копитами Та й забрязкай поводами,

Ой, вийде брат понуриться,

Вийде мати — зажуриться,

Вийде мила — порадіє,

Стане, гляне та й зомліє!..

«Ой, десь, коню, пана скинув?

Кажи, коню, чи не згинув?»

«Мене турки надігнали,

Пана мого з мене стяли,

Постріляли, порубали,

Там над Дністром поховали!»

Ой, цить, мати, не журися!

Вже ж бо твій син оженився,

Він взяв собі за жіночку Зеленую долиночку Та крутую могилочку.

Поки козаки були так захоплені боротьбою з бусурманами і все ще не розуміли свого обов’язку обстоювати, права українського народу од поляків, король польський Жигмонт III дбав про те, як би зовсім знищити і козаків, і навіть всю українську націю. Він саме тоді почав здійснювати те сполучення, або унію грецької віри з латинською, що вигад,ав римський папа Климент. Пригноблені утисками на православну віру й улещені всякими обіцянками, православні єпископи: Луцький — Кирило Терлецький та Волинський — Іпатій Потій прийняли унію і почали висвячувати уніатських попів, лишаючи православних українців без попів і без церков.

Одночасно з тим король перестав приймати на державну службу православну українську шляхту, так що українське панство, щоб добути посади, теж почало переходити до унії, а часто й прямо до католицтва. Зміна віри панами зовсім одірвала українську шляхту од міщанства та селян і викликала з боку останніх ворожнечу до своєї ж шляхти.

Лишившись без помочі освіченої шляхти, українські міщани й селяни все-таки міцно держалися православної віри і в обуренні на пригнічування Ж хвилювалися і, переходячи у козаки, підняли й поміж козацтвом ворожнечу до католицької віри і до польського та свого споляченого шляхетства.

Повернувшись з 2000 козаків з Цесарщини, Наливайко наприкінці року 1595 під впливом народного обурення на утиски православної віри рішив оружно стати в оборону її. Почувши, що єпископ Луцький Кирило Терлецький саме поїхав у Рим до папи