Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

такою постановою ради меншість запорозького товариства обрала собі гетьманом курінного товариша українського шляхтича Косинського, що був особисто скривджений князями Острозькими, і року 1592 під його проводом вирушила на Україну карати польських панів. На Україні до Косинського прилучилося чимало городових козаків — «випищиків», що були позбавлені козацьких прав через те, що не вмістилися у реєстр, і він, згуртувавши біля себе понад 5000 козаків, напав на маєтки князя Острозького, добув оружною рукою замки у Білій Церкві та Богу-славі, пограбував панське добро і забрав гармати і зброю.

Після того Косинський те саме зробив з Переяславом, і далі пішов з козаками господарювати по Волині, руйнуючи панські маєтки й замки. Тільки те протяглося вже недовго, бо коронний гетьман, князі Острозькі, Корецькіта інші польські пани, власники поруйнованих козаками маєтків, зібрали проти Косинського велике військо і, найнявши ще військо угорське, оточили його під містом П’яткою.

Тут, у війську князя Острозького, служив і сотник реєстрових козаків Северин Наливайко, що згодом сам підняв повстання проти поляків. Тепер він бився проти своїх, і цей вчинок викликав перше непорозуміння між запорозькими та городовими козаками, що з часом перейшло навіть у ворожнечу.

Польське військо перемогло під П’яткою козаків, і Косинський мусив скоритися коронному гетьманові і дати слово не зачіпати більше шляхетських маєтків.

Після того Косинський пішов з запорожцями на Січ, та, перепочивши там трохи, знову підмовив за собою частину товариства і, діждавши весни „1-593 року, вийшов з Січі на Україну і підступив біля Черкас до маєтку самого коронного гетьмана князя Михайла Вишневецького. Щоб легше збутися непроханого гостя, Вишневецький підмогоричив кількох харцизів, щоб убили Косинського зрадою, і от ті, вистеживши, коли Косинський гуляв з кількома своїми товаришами у корчмі біля Черкас, прийшли туди неначе гуляти, а далі, збивши з товаришами Косинського сварку, вбили його і його товаришів.

ЛОБОДА

Стерявши свого ватажка, козаки Косинського пішли на Січ і, зібравши раду, розказали все, як було. Кошовий отаман Війська Запорозького Лобода, почувши про таку ганебну зраду Вишневецького, не хотів того йому подарувати і пішов з частиною війська під Черкаси, щоб помститись.

Коронний гетьман до того часу вже розпустив польське військо і, побачивши козацьку силу, змушений був іменем короля підписати з козаками згоду про те, щоб запорожцям вільно було ходити з Січі на Україну купувати собі порох та зброю і щоб людям з України вільно було ходити на Запорожжя.

Не заспокоївшись ще й на тому, запорожці попливли Дніпром до Києва, примусили ще й воєводу київського Острозького виплатити 12 000 злотих та підписати таку саму згоду, яку підписав Вишневецький.

Не вспів Лобода з козаками повернутись на Запорожжя, як там припала вже нова робота. Турки, розпочавши війну з Цесарщиною, перевозили чимало турецького й татарського війська морем у Молдаву повз Білгород, що стояв на Дністровому лимані. Щоб перешкодити бусурманам воювати християн, Військо Запорозьке під проводом Лободи вийшло у море, підпливло до Білгорода, атакувало його серед ночі несподівано і, побивши більш 2000 турецьких яничарів та порізавши 8000 бусурманів-мешканців, зібрало на чайки турецьке добро та білгородські гармати і щасливо повернулося на Січ.

Скоро після того, на початку року 1594, запорожці знову вистежили, що кримська орда рушила воювати разом з турками Цесар-щину і перевозилась через лиман у Очакові. Щоб перешкодити

орді, кошовий отаман Війська Запорозького Богдан Микошинський вийшов з козаками на 50 байдаках у лиман до Очакова, та тільки, побачивши там велику турецьку флотилію, що складалася з 8 галер великих, 15 менших і більше як з півтори сотні сандалів, не наважився зчепитися з турками, потопив тільки уночі декілька їхніх сандалів, забрав з них турків у бранці та й повернувся на Запорожжя. А на Січі вже чекав його посланець німецького цісаря Рудольфа II, Еріх Лясота.

Білгород (Аккерман) СПІЛКА ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО З НІМЕЦЬКИМ ЦІСАРЕМ РУДОЛЬФОМ II

Наприкінці XVI віку Європа була у дуже скрутному становищі од нападів турків. Турки поруйнували й заполонили по берегах Чорного та Середземного морів всі італійські колонії (Генуезькі й Венедські), дуже утиснули іспанців, давно підтоптали собі під ноги Візантійське Грецьке царство, — всі слов’янські народи Бал-канського півострова і нарешті погромили військо німецького цісаря і, одвоювавши у нього Угорщину, погрожували навіть столиці Цесарщини — Відню.

Турецькі войовничі заходи дуже стурбували римського папу Григорія XIII, і він разом з німецьким цісарем Рудольфом II почав збирати велику спілку, щоб разом з усіма народами Європи воювати турків і вигнати їх назад у Азію. Прочувши про великий войовничий хист запорозьких козаків, папа та цісар послали і до них просити, щоб запорожці йшли на Угорщину воювати разом з німцями турків.

Посланець римського папи Комулео не наважився їхати через дикі степи на Січ і обмежився тим, що у місяці травні перебалакав з тими козаками, яких здибав на Поділлі, посланець же Рудольфа II Еріх Лясота у місяці червні 1594 року прибув Дніпром через пороги на Запорозьку Січ і, діждавши з походу кошового отамана Ми-кошинського, урочисто доручив Запорозькому Війську прислані цісарем клейноди: велику військову корогву і срібні сурми.

Про свою подорож на Січ і пробування там Лясота склав дуже цікаве оповідання, і ми не наводимо його цілком, виключно щоб не поширяти книжку. З того оповідання ми довідуємося, що татари у ті часи держали понад порогами Дніпра на лівому березі річки свої чати й залоги і нападали на козаків, коли ті невеликими ватагами проїздили з України на Січ, що року 1594 Січ Запорозька була на одному з островів Базавлуку біля Чортомлицького Дні-прища.

Річка Чортомлик впадала у Дніпр проти запорозького Лугу-Базавлуку, що поділяється на кількасот островів. З тих островів тільки на одному, що хоч і дуже змитий водою, а ще й у наші часи лежить біля Чортомлицької дніпрової протоки, проти теперішньої слободи Капулівки, є видимі ознаки давніх будівель. Немає сумніву, що на цьому острові, прозваному пізніше Городищем, і була наприкінці XVI віку Запорозька Січ, історик Скальковський зве ту Січ «Баторієвою» через те, мабуть, що вона заклалася за часів короля Стефана Баторія, інші ж історики не одрізняють її од Старої Січі (Чортомлицької), що була за часів кошового Сірка, і, навіть малюючи Базавлуцький острів, звуть його Чортомлицькою Січчю. Проте хто з увагою огляне руїни на острові й на березі, зразу побачить, що руїни на острові давніші.

Далі з оповідання Еріха Лясоти ми знаємо, що на Базавлуцькій Січі запорожці вже жили не по куренях, а по хатах, що тільки звалися куренями, що