Українська література » Пригодницькі книги » Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Читаємо онлайн Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
Селянство українське було вже до того поневолене, що звалося вже од панів бидлом, себто тварюкою, а міщанство було позбавлене багатьох прав і через те збідніло. Шляхта українська у Галичині й на Поділлі майже без винятку попереходила до римської віри, і така ж зрада вірі батьків з боку української шляхти, колишніх руських князівських та боярських родин, почалася вже й на Волині, Київщині і навіть по Лівобережній Україні. Ті ж верстви української шляхти, що ще держалися своєї старовини і покладали надію на те, що у змаганні їхнім з польщизною їм допоможе козацтво, після Солониці занепали духом, передбачаючи наближення руїни української культури й православної віри. Після тяжкої пригоди під Со-лоницею козаки два роки хвилювалися, ворогували поміж себе і навіть билися. Поміркована частина козацтва намагалася покірливістю повернути собі ласку польського уряду, щоб знову придбати втрачені права, запорожці ж ні у чому не хотіли одступитися од своїх стародавніх прав та звичаїв і звали городових козаків зрадниками. З гетьманом своїм Полоусом запорожці навіть ходили на реєстрових козаків війною і вчинили з ними криваву розправу. САМІЙЛО КІШКА

(друге гетьманування)

/

Під такий тяжкий час мов сонце освітило козацтво — повернувся з турецької неволі гетьман Самійло Кішка, упорядчик перших козацьких походів на море. Поки на Україні минали славні часи Богдана й Підкови і тяжкі часи Наливайка й Лободи, Самійло Кішка, захоплений турками у неволю, плавав на турецькій галері, прикутий ланцюгами до гребки, і не бачив нічого, опріч води та неба. Коли-не-коли, може, галера приставала до Очакова або проїздила повз острів Тендру, так тоді Кішка знав, що тут близько рідний Дніпр і Січ-мати, та важкі ланцюги нагадували йому, що він для України вже вмер.

Проте хоч яка була тяжка турецька неволя і хоч яка вона була довга, а не вбила у серці Самійла Кішки ні любові до рідного краю, ні козацького завзяття й хисту, і він врятувався з неволі сам та ще й товаришів своїх визволив і привів на Україну. Як думав народ про життя Самійла у неволі і про те, як він од неї врятувався, нехай розкаже дума:

Ой, із города із Трапезонта виступала

галера,

Трьома цвітами процвітана, мальована

Ой, первим цвітом процвітана —

Злато-синіми киндяками побивана;

А другим цвітом процвітана —

Гарматами вриштована;

Третім цвітом процвітана —

Турецькою білою габою покровена.

А в тій галері Алкан-баша,

Трапезонськеє княжа гуляє;

Ізбраного люду собі має:

Сімсот турків, яничар чотириста Та бідного невольника півчвартаста Без старшини військової.

Перший старший між ними пробував Кішка Самійло, гетьман запорозький;

Другий — Марко Рудий, суддя військовий; Третій — Мусій Грач, військовий трубач; Четвертий — лях-потурнак,

Клюшник галерський, сотник переяславський. Недовірок християнський,

Що був тридцять літ у неволі,

Двадцять чотири, як став на волі,

Потурчився, побусурманився Для панства великого,

Для лакомства нещасного.

В тій галері од пристані далеко відпускали, Чорним морем далеко гуляли.

Проти Кафи-города приставали,

Там собі великий та довгий опочинок мали.

То представиться Алкану-башаті, Трапезонському княжаті, молодому паняті,

Сон дивен, барзо дивен напрочудо.

То Алкан-баша, трапезонськеє княжа,

На турків-яничар, на бідних невольників

покликає:

«Турки, каже, турки-яничари,

І ви, біднії невольники!

Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати, Міг би йому три гради турецькі дарувати;

А котрий би міг бідний невольник одгадати,

Міг би йому листи визвольні писати,

Щоб не міг ніхто ніде зачіпати».

Сеє турки зачували, нічого не сказали;

Бідні невольники, хоч добре знали,

Собі промовчали.

Тільки обізветься між турків лях-потурнак, Клюшник галерський, сотник переяславський, Недовірок християнський:

«Як же, — каже, — Алкане-баїіго, твій сон

одгадати,

Що ти не хочеш нам повідати?»

«Такий мені, небожа, сон приснився,

Бодай ніколи не явився!

Видиться: моя галера, цвіткована, мальована, Стала вся обідрана, на пожар іспускана; Видиться: мої турки-яничари Стали всі впень порубані;

А видиться: мої біднії невольники,

Которії були у неволі, то всі стали по волі; Видиться: мене гетьман Кішка На три часті розтяв,

У Чорнеє море пометав...»

То скоро теє лях-потурнак зачував,

К йому словами промовляв:

«Алкане-башо, трапезонський княжату,

Молодий паняту!

Сей тебе сон не буде нітрохи зачіпати;

Скажи мені получче бідного невольника

доглядати,

З ряду до ряду саджати,

По два, по три старії кайдани і новії ісправляти, На руки, на ноги надівати;

Червоної таволги по два дубці брати,

По шиях затинати,

Кров християнську на землю проливати».

Скоро то сеє зачували,

Од пристані ,гйлеру далеко відпускали;

До города до Козлова

До дівки санджаківни на зальоти поспішали,

То до города Козлова прибували, —

Дівка санджаківна навстрічу виходжає. Алкана-башу в город Козлов зо всім військом

затягає.

Алкана-башу за білу руку брала,

У світлиці-кам’яниці зазивала,

За білу скам’ю саджала,

Дорогими напитками напувала,

А військо серед ринку саджала.

То Алкан-баша,

Трапезонськеє княжа,

Не барзо дорогії напитки уживає,

Як до галери двох турчинів на підслухи

посилає:

Щоб не міг лях-потурнак Кішки Самійла

одмикати,

Упоруч себе саджати.

То скоро ся тії два турчини до галери прибували. То Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Словами промовляє:

«Ой ляше-потурначе, брате старесенький! Колись і ти був у такій неволі, як ми тепера. Добро нам учини,

Хоч нас, старшину, відомкни:

Хай би і ми у городі побували,

Панське весілля добре знали».

Каже лях-потурнак:

«Ой Кішко Самійло, гетьмане запорозький, Батьку козацький!

Добро ти вчини:

Віру християнську під нозі підтопчи,

Хрест на собі поламни.

А ще будеш віру християнську під нозі

топтати,

Будеш у нашого пана молодого за рідного брата

пробувати».

То скоро Кішка Самійло теє зачуває,

Словами промовляє:

«Ой ляше-потурначе, сотнику переяславський, Недовірку християнський!

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під нозі топтав!

Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,

А буду в землі козацькій голову християнську

покладати.

Ваша віра погана,

Земля проклята».

Скоро лях-потурнак теє зачуває,

Кішку Самійла у щоку затинає.

«Ой, — каже, — Кішко Самійле, гетьмане

запорозький! Будеш ти мене в вірі християнській укоряти, Буду тебе паче всіх невольників доглядати, Старії і новії кайдани направляти.

Ланцюгами за поперек утроє буду тебе брати».

То тії два турчини теє зачували,

До Алкана-баші прибували:

«Алкане-баша, трапезонське княжа!

Безпечно гуляй!

Доброго і вірного клюшника маєш:

Кішку Самійла в щоку затинає,

В турецьку віру ввертає».

То Алкан-баша,

Трапезонськеє княжа,

Великую радість мало,

Пополам дорогі напитки розділяло,

Половину на галеру одсилало,

Половину з дівкою санджаківною уживало.

Став лях-потурнак дорогії напитки

пити-підпивати, Стали умисли козацьку голову клюшника

розбивати:

«Господи! Єсть у мене що іспити і ісходити,

Тільки

Відгуки про книгу Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: