Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
поговорити...»
До Кішки Самійла прибуває,
Поруч себе саджає,
Дорогого напитка метає,
По два, по три кубки в руки наливає.
То Кішка Самійло по два, по три кубки у руки
брав,
То в рукава, то в пазуху, крізь хустку, третю
додолу пускав. Лях-потурнак по єдиному випивав,
То так напився, що з ніг звалився.
То Кішка Самійло та й угадав:
Л яха-потурнака до ліжка вмісто дитини
спати клав;
Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав, На п’яти чоловік по ключу давав:
«Козаки-панове! Добре дбайте;
Один одного одмикайте,
Кайдани із рук, із ніг не скидайте,
Полуночної години дожидайте».
Тоді козаки один одного одмикали,
Кайдани із рук, із ніг не скидали,
Полуночної години дожидали.
А Кішка Самійло чогось догадав,
За бідного невольника ланцюгами втроє себе
прийняв,
Полуночної години дожидав.
Стала полуночная година наступати,
Став Алкан-баша з військом до галери
прибувати.
То до галери прибував, словами промовляв «Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте,
Мойого вірного клюшника не збудіте;
Самі ж добре поміж рядами проходжайте,
Всякого чоловіка осмотряйте,
Бо тепер він підгуляв,
Щоб кому пільги не дав».
То турки-яничари свічі у руки брали,
Поміж рядів проходжали,
Всякого чоловіка осмотряли...
Бог поміг: за замок руками не приймали! «Алкане-башо, безпечно почивай:
Доброго і вірного клюшника маєш:
Він бідного невольника з ряду до ряду
посаджав,
По три, по два, старії кайдани посправляв.
А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв».
Тоді турки-яничари у галеру входжали,
Безпечно спати лягали,
А котрії хмельні бували, на сон знемагали,
Коло пристані Козловської спати полягали Тоді Кішка Самійло полуночної години дождав, Сам між козаків устав,
Кайдани із рук, із ніг у Чорне море пороняв;
У галеру входжає, козаків пробуджає,
Шаблі булатнії на вибір вибирає,
До козаків промовляє:
«Ви, панове-молодці, кайданами не стучіте,
Ясини не вчиніте,
Ні которого турчина в галері не збудіте!..»
То козаки добре зачували:
Самі з себе кайдани скидали,
У Чорнеє море метали,
Ясини не вчинили,
Ні одного турчина в галері не збудили.
Тоді Кішка Самійло до козаків промовляє:
«Ви, козаки молодці, добре, браття, дбайте;
Од города Козлова забігайте,
Турків-яничарів упень рубайте,
Котрих живцем у Чорнеє море метайте!»
Тоді козаки од города Козлова забігали, Турків-яничарів упень рубали,
Котрих живцем у Чорнеє море метали.
А Кішка Самійло Алкана-башу із ліжка взяв,
На три часті розтяв,
У Чорнеє море пометав,
До козаків промовляв:
«Панове молодці! Добре дбайте:
Всіх у Чорнеє море метайте,
Тільки ляха-потурнака не рубайте, —
Міждо військом для порядку за яригу
військового наставляйте,
Тоді козаки добре дбали;
Всіх турків у Чорнеє море пометали.
Тільки ляха-потурнака не зрубали, -Міждо військом для порядку за яригу
військового зоставляли Тоді галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли.
Та ще у неділю, барзо рано-пораненьку,
Не сива зозуля закувала,
Як дівка санджаківна коло пристані походжала Та білі руки ламала, словами промовляла:
«Алкане-башо, трапезонськеє княжа!
Нащо ти на мене такеє великое пересердіе
маєш,
Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш?
Коли б була од матері Сорому і наруги прийняла,
З тобою хоч єдину ніч переночувала!»
Скоро ся тоє промовляли,
Галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли.
А ще у неділеньку,
У полуденну годиноньку,
Лях-потурнак од сна пробуждає,
По галері поглядає, що ні єдиного турчина на галері немає. Тоді лях-потурнак із ліжка вставає,
До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає.
«Ой Кішко Самійле, гетьмане запорозький,
Батьку козацький! Не будь же ти на мене,
Як я був на останці мого віку до тебе!
Бог тобі допоміг неприятеля побідити.
Та не вмітимеш у землю християнську
входити!
Добре ти вчини:
Половину козаків у окови до опачин посади,
А половину /турецькеє дорогеє плаття наряди.
Бо що будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти, Будуть із города Цареграда дванадцять галер
вибігати,
Будуть Алкана-башу з дівкою санджаківною По зальотах поздоровляти;
То як будеш одвіт давати?..»
Як лях-потурнак научив,
Так Кішка Самійло, гетьман
запорозький учинив:
Половину козаків до опачин у окови посадив,
А половину у турецькеє дорогеє плаття
нарядив,
Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати І галеру із гармати торкати,
Стали Алкана-Башу з дівкою санджаківною По зальотах поздоровляти,
То лях-потурнак чогось догадав:
Сам на чердак виступав,
Турецьким біленьким завивалом махав:
Раз то мовить по-грецьки,
Удруге по-турецьки,
Каже: «Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячіте,
Од галери одверніте:
Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,
На похмілля знемагає,
До вас не встане, голови не зведе.
Казав, як буду назад гуляти,
То не буду вашої милості й повік забувати».
Тоді турки-яничари од галери одвертали,
До города Цареграда убігали,
Із дванадцяти штук гармат гримали,
Ясу воздавали.
Тоді козаки собі добре дбали:
Сім штук гармат собі арештовали,
Ясу воздавали,
На Лиман-ріку іспадали,
К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:
«Хвалим тя, Господи, і благодарим!
Були п’ятдесят чотири роки у неволі,
А тепер Чи не дасть нам Бог хоть час по волі!»
А у Тендрові-острові Семен Скалозуб З військом на заставі стояв Та на тую галеру поглядав,
До козаків словами промовляв:
«Козаки, панове молодці! Що сяя галера:
Чи блудить,
Чи світом нудить,
Чи за великою здобиччю ганяє?
То ви добре дбайте:
По дві штуки гармат набивайте,
Тую галеру з грізної гармати привітайте, Гостинця їй дайте».
Тоді козаки теє зачували,
До його промовляли:
«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький, Батьку козацький!
Десь ти сам боїшся і нас козаків страмишся: Єсть ся галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду козацького має,
Ні за великою здобиччю ганяє;
Се, може, є давній, бідний невольник із неволі
утікає...»
То Семен Скалозуб те зачуває,
До козаків промовляє: «А ви таки віри не доймайте,
Хоч по дві гармати набивайте,
Тую галеру із грізної гармати привітайте, Гостинця їй дайте.
Як турки-яничари, то упень рубайте,
А як бідний невольник, то помочі дайте!» Тоді козаки, як діти, не гаразд починали:
По дві штуки гармат набивали,
Тую галеру із грізної гармати привітали,
Три дошки у судні вибивали,
Води дніпрової напускали...
Тоді Кішка Самійло, гетьман запорозький, Чогось догадав,
Сам на чердак виступав,
Червонії, хрещатії, давнії корогви із кишені
виймав,
Розпустив, до води похилив,
Сам низенько уклонив:
«Козаки, панове молодці! Сяя галера не
блудить,
Ні світом нудить.
Ні много люду козацького має,
Ні за великою здобиччю ганяє:
Се єсть давній бідний невольник.
Кішка Самійло із неволі утікає.
Були п’ятдесят чотири годи у неволі,
Тепер чи.їїе