Око пророка, або Ганусь Бистрий та його пригоди - Владислав Лозінський

У підвалах стояли бочки вина, яке спершу морем, а потім сушею перевозили з далеких грецьких островів. Вино було різних сортів, один сорт кращий від другого, і всі дуже дорогі: малмазія, мускатне, алікант, латика, коцифал… У кімнатах над підвалами містилися запашні трави, коріння, лікарське зілля, а далі—різноманітний товар, найдобірініший, особливий, куплений майже на вагу золота і привезений ледве чи не з самого кінця світу, бо з заморських крав, де під гарячим сонцем тільки чорні негри живуть, треба було везти ново морем на кораблях або через безконечні пустині на горбатих верблюдах; у цих пустинях ніщо не росте на піску, такому гарячому від сонячної спеки, що в ньому можна без вогню спекти яйце.

Як увійдеш до кімнат, треба якнайшвидше відчиняти віконця і впускати повітря, бо запах, щоправда приємний, наче з кадила, був такий міцний, аж у голові паморочилось, мовби від гарячого трунку.

Крім галуну, камфори, ртуті і янтарю, були тут різні запашні смоли, особливі пахучі тріски, нарешті коріння для ліків і на приправи для панських страв: гвоздики, лаврове листя, турецький кмин, індійський імбир, кардемони, мускатові квіти і кульки, татарське зілля, різні сорти перцю, єгипетська касія в стручках, шафрани італійський та іспанський, кориця, цукор білий і синюватий багдадський, і іспанський, фрукти заморські: лимони, мигдалі, фіги, дактилі, родзинки й інші приправи, які я свого часу, коли ще пам’ять була молода, міг назвати всі, а тепер уже й частини з них не пам’ятаю.

Все лежало так, як прибуло караваном до Львова: у вузликах, паках, звоях, коробках, бочівках, міхах або ликових козубах, на яких чорною фарбою були написані різні знаки і букви; найчастіше зустрічався напис, який я не вмів прочитати, — «КАТАКАЛЛО».

Я ніде не бачив таких букв, хоч і вмів відрізнити німецькі та українськи від польських. Мені весь час хотілось узнати, що міг би означати цей напис, немов від цього залежало щось дуже важливе для мене. Пан Домінік, який був молодшим продавцем у пана Шпитка і мав ключі від складів, теж не міг прочитати того слова. Школяр, який щодня приходив до нас після школи і обідав у пана Геліаса, сказав, що це грецькі букви і що слово те читається «катакалло», але що воно означає — місто, особу чи якийсь предмет, — того і він не знав.

У двох кімнатах коло брами містилися контора і крамниця пана Шпитка. Вікно однієї з цих кімнат виходило на ринок.

При вході до крамниці висів образ матері божої, і лід ним удень і вночі горіла лампадка, а нижче, над одвірком, були висічені в камені великими буквами слова:

Бога бійся,

Честь бережи,

А щастю не радій.

У крамницi всi стiни, аж по саме склелiння, були заставленi шафами, увiшанi поличками з ясеневого дерева.

На полицях стояли слоїки з гданьськоi глини, всi однаковi, полив'янi, гарно розмальованi, i на кожному був латинський напис. А в шафах самi шухлядки i скриньки, однi завжди вiдчиненi, а другi весь час замкненi на ключ, на них теж написи по латинi. В слоїках i скриньках мiстилося те, саме, що в iндермаху в коробках i паках, але потроху, бо тут продавалося на малу вагу, а в iндермаху — на велику. Проте були тут i такi речi, яких там не знайдеш, причому найдорожчi i найцiннiшi; їx могли взяти чи продати тiльки сам пан Шпитко або Гелiас. Крiм них, нiхто не мав права торкатись їx.

Були тут речi i для здоров'я, i для розкішiв, усякi лiки, ластощi: конфети, солодощi, марцилани, соки, а також дорога горілка з рiзними дивовижними смаками, i запахами. Але серед ліків і секретних приправ у крамниці були ще бальзам і теріак, — найдорожчі товари, що їх берегли, як скарб. Пан Геліас розповідав, що бальзам тече з особливих дерев, які ростуть тільки в одному єдиному місці, в Єгипті, там, де живуть чорношкірі люди, а росте таких дерев усього 400. Тече той бальзам з дерева, як сік з нашої берези, коли її надріжуть, і має дивно гарний запах. Він чудово виліковує рани.

Теріак також завжди був під замком і коштував дуже дорого. Ще в дитинстві чув я про нього, бо батько завжди мав дрібочку теріаку від львівських вірмен, товари яких возив. Але тільки тепер зрозумів я, чому люди цінять його, і як золото і скарб, бо теріак уміють виробляти тільки у Венеці. Там лише наймудріші фармацевти знають секрет його виготовлення, а саме: щоб одержать теріак, потрібно шістдесят чотири різних складових частини найрідкісніших і найдорожчих ліків, а найголовнішою з них є чудодійне м’ясо з певного вужа, якого надзвичайно важко знайти і спіймати.

Позаду крамниці була кімната з міцно загратованим вікном, що виходило на подвір’я. В тій кімнаті стояли два широких письмових столи, стіл з книжками і велика залізна скриня з майстерно зробленим замком на два ключі. В іній лежали гроші і важливі папери. За одним письмовим столом завжди сидів пан Геліас, другий стіл був пана Шпитка; на тому столі лежала оправлена в білу ослячу шкіру книга, така важка, що її ледве можна було зсунути з місця. Проте ніхто не мав права торкатись цієї книги, немовби це була якась святиня.

Одного разу, коли мені звеліли витерти в тій кімнаті пил, я розгорнув книгу і прочитав лише заголовок, та й то добре дістав по вухах від пана Шпитка, який зловив мене на гарячому. Після того я обходив її десятою дорогою, як злого пса, що кусає мовчки. Однак пам’ятаю, що в заголовку було написано: «Головна книга кредиторів і дебіторів для справ моєї, Ярослава Шпитка, торгівлі, котрим справам хай бог дасть добрий початок, щасливу середину і найдосконаліше закінчення на славу його святу, ради чесності тіла і душевного спасіння. Амінь».

Пан Геліас записував у ту книгу все, що було куплено і продано, що хто панові Шпиткові і