Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

При цих словах підступна посмішка з'явилась на губах принца. Вальдемар Фіц-Урс поспішив відповісти, що Айвенго уже забрали з арени і ним опікуються друзі.

— Мені було сумно дивитись, — продовжував він, — на смуток королеви кохання й краси: вона мала царювати лише один день, та й той перетворився на день журби. Ця леді Ровена з такою гідністю стримувала свою скорботу, що про її почуття можна було здогадатися лише по стиснутих руках та сухих очах, які дивилися на бездиханне тіло біля її ніг.

— Ми втішимо її скорботу, — сказав принц Джон, — і заодно поліпшимо її рід, видавши заміж за нормана. Вона, мабуть, неповнолітня, а отже, ми маємо королівське право розпоряджатися її рукою. Що ти на це скажеш, де Брасі? Чи не бажаєш одержати землю і доходи, узявши шлюб із саксонкою?

— Якщо землі припадуть мені до смаку, наречена мені, певно, сподобається, і я буду вкрай вдячний вашій високості за це добре діло, — відповідав де Брасі.

— Ми цього не забудемо, — сказав принц Джон. — А щоб не марнувати часу, накажи нашому сенешалю подбати про те, щоб на сьогоднішньому вечірньому бенкеті була ця леді Ровена. Запросіть також і того мужлана — її опікуна, та й саксонського бика, якого Чорний Лицар звалив на турнірі.

Сказавши це, принц Джон зібрався вже подати сигнал до від'їзду з арени, коли йому вручили маленьку записку.

Принц Джон уважно подивився на адресу, потім на печатку, що скріплювала шовкову нитку, якою була обмотана згорнута записка: на печатці він побачив зображення трьох лілій. Принц із явним хвилюванням розгорнув листа і, коли прочитав його, занепокоївся ще більше. Записка містила кілька слів: «Будьте обережні — диявол спущений з ланцюга». Принц сполотнів як смерть. Оправившися від першого потрясіння, він відвів убік Вальдемара Фіц-Урса і де Брасі і дав їм по черзі прочитати записку.

— Це значить, — сказав він ослаблим голосом, — що брат мій Річард здобув волю.

— Можливо, це фальшива тривога чи підроблений лист? — запитав де Брасі.

— Ні, це дійсно почерк і печатка самого короля Франції, — заперечив принц Джон.

— У такому разі, — запропонував Фіц-Урс, — саме час нашій партії зосередитися в якомусь збірному місці, наприклад в Йорку. Через кілька днів, певно, буде вже надто пізно.

Незабаром звуки труб знову зібрали глядачів, які почали було розходитись. Слідом за тим було оголошено, що принц Джон через невідкладні справи змушений відмінити завтрашнє свято. Проте йому не хотілося б відпускати добрих йоменів, не випробувавши їхньої стрілецької вправності та спритності. Тому він зволів розпорядитися, щоб призначене на завтра змагання з стрільби із луків відбулося тепер же, до заходу сонця. Найкращому стрільцеві належатиме приз: ріг у срібній оправі і шовкова перев'язь із чудовою вишивкою та медальйоном святого Губерта, заступника мисливців.

Почалися змагання стрільців, на яких особливо відзначився йомен в зеленому каптані, котрий назвався Локслі. Він не мав собі рівних з-поміж суперників і, нарешті, зробив те, що викликало загальне здивування й захоплення: влучив за сто ярдів[17] у поставлену ним самим мішень — вербову лозинку завтовшки з на ледь, та ще й розщепив її.

Узявши свій приз, Локслі відмовився від грошової винагороди, запропонованої принцом, і швидко зник серед натовпу.

Принц Джон влаштував розкішний бенкет у замку Ашбі. Запрошено було безліч гостей. Аби здобути популярність серед місцевого населення, принц запросив кілька знатних родин саксонського та датського походження, а також місцевих нетитулованих дворян. Численність зневажуваних і пригноблених саксів мала зробити їх грізною силою під час смути, що наближалась, і тому, з політичних міркувань, треба було заручитися підтримкою їхніх вождів.

У зв'язку з цим принц мав намір обійтися зі своїми гостями-саксами із незвичною для нього люб'язністю. Не було людини, яка могла б з такою готовністю, як принц Джон, підкоряти свої почуття корисливим інтересам, але його легкодумство і запальність постійно руйнували і зводили нанівець усе, що встигало завоювати його лицемірство. Треба пам'ятати про цю непослідовність, властиву принцеві Джону, аби зрозуміти його поведінку на бенкеті.

Відповідно до рішення, прийнятого ним у спокійні хвилини, принц Джон зустрів Седрика та Ательстана з вишуканою чемністю і висловив тільки жаль, а не гнів, коли Седрик вибачився, кажучи, що леді Ровена через нездужання не змогла прийняти його люб'язного запрошення. Седрик і Ательстан були в старовинному саксонському одязі. Їхні костюми, пошиті з дорогої тканини, зовсім не виглядали потворними, але за своїм кроєм вони так відрізнялися від модних убрань інших гостей, що принц і Вальдемар Фіц-Урс, побачивши саксів, ледве утримались від сміху. Однак, з погляду здорового глузду, коротка і щільно прилягаюча до тіла туніка та довгий плащ саксів були гарніші й зручніші, ніж костюм норманів, що складався з широкого довгого камзола, настільки просторого, що він більше скидався на сорочку чи каптан візника, поверх якого вдягався короткий плащ. Плащ цей не захищав ні від дощу, ні від холоду і тільки на те й годився, щоб на нього нашивали стільки дорогого хутра, мережив і самоцвітів, скільки вдавалося вмістити кравцеві.

Гості сиділи за столом, який ломився від смачних страв. Крім страв домашнього приготування, тут було чимало вишуканих, привезених із чужих країв, жирних паштетів, солодких пирогів та питльованого хліба, що подавався тільки