Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

Тільки-но лицар Позбавлений Спадку ввійшов до свого намету, як з'явилися зброєносці, пажі та інша обслуга, просячи дозволу допомогти йому зняти обладунок і пропонуючи змінити білизну й освіжитися обмиванням. Лицар Позбавлений Спадку навідріз відмовився від будь-яких послуг, кажучи, що в нього є власний зброєносець.

На цьому мужикуватому на вигляд слузі, схожому на йомена, був широкий плащ із темної повсті, а на голові чорна норманська хутряна шапка. Очевидно, побоюючись, як би його не пізнали, він насунув її на саме чоло. Випровадивши всіх сторонніх з намету, слуга зняв з лицаря важкий обладунок і поставив перед ним їжу й вино.

Лицар ледь устиг нашвидку поїсти, як слуга доповів, що його запитують п'ятеро незнайомих людей, кожен з яких привів коня у повному бойовому спорядженні. Коли лицар зняв обладунок, він накинув довгу мантію з великим каптуром, під яким можна було майже так само добре сховати обличчя, як під забралом шолома. Вийшовши з намету, він побачив зброєносців усіх п'ятьох призвідників турніру: він пізнав їх за коричнево-чорними каптанами і за тим, що кожен з них тримав на поводі коня свого хазяїна, нав'юченого його обладунком.

— За правилами лицарства, — сказав перший зброєносець, — я, Болдуїн де Ойлей, зброєносець грізного лицаря Бріана де Буагільбера, з'явився від його імені передати вам коня і зброю, які служили згаданому Бріану де Буагільберу під час сьогоднішнього турніру. Вам надається право залишити їх при собі чи взяти за них викуп. Такий закон ратного поля.

Четверо інших зброєносців повторили майже те саме і вишикувалися в ряд, очікуючи рішення лицаря Позбавленого Спадку.

— Вам чотирьом, панове, — одказав лицар, — так само як і вашим поважним і доблесним хазяїнам, я відповім однаково: передайте благородним лицарям мій привіт і скажіть, що я погано б повівся, позбавивши їх зброї і коней, які ніколи не знайдуть собі хоробріших і гідніших наїзників. На жаль, я не можу обмежитися такою заявою. Я не тільки на ймення, а й насправді позбавлений спадку і змушений зізнатися, що лицарі дуже зобов'яжуть мене, якщо викуплять своїх коней і зброю.

— Нам доручено, — сказав зброєносець Реджинальда Фрон де Бефа, — запропонувати вам по сто цехінів[14] викупу за кожного коня разом із спорядженням.

— Цього цілком достатньо, — мовив лицар Позбавлений Спадку. — Обставини змушують мене прийняти половину цієї суми. Із решти прошу вас, панове зброєносці, половину розділити між собою, а іншу роздати герольдам, вісникам, менестрелям і слугам.

Зброєносці з низькими уклонами стали висловлювати найщирішу вдячність за таку виняткову щедрість. Потім лицар звернувся до Болдуїна, зброєносця Бріана де Буагільбера:

— Від вашого хазяїна я не приймаю ні обладунку, ні викупу. Скажіть йому, що наша суперечка не закінчена. Він сам викликав мене на смертний бій, і я цього не забуду. Нехай знає, що я ставлюся до нього не так, як до його товаришів, з котрими мені приємно обмінюватися люб'язностями: я вважаю його своїм смертельним ворогом.

— Мій пан, — відповідав Болдуїн, — уміє на презирство відповідати презирством, за удари платити ударами, а за люб'язність — люб'язністю. Якщо ви не хочете прийняти від нього хоча б частину викупу, я мушу залишити тут його зброю і коня. Я певен, що він ніколи не принизиться до того, щоб знову сісти на цього коня чи надягти цей обладунок.

— Чудово сказано, добрий зброєносцю! — сказав лицар Позбавлений Спадку. — Ваша мова виказує сміливість і запальність, що личать тому, хто відповідає за відсутнього хазяїна. І все-таки не залишайте мені ні коня, ні зброї і поверніть їх хазяїнові. А якщо він не побажає прийняти їх назад, візьміть їх собі, друже мій, і володійте ними самі. Оскільки я маю право ними розпоряджатись, охоче дарую їх вам.

Болдуїн низько вклонився і пішов разом з іншими, а лицар Позбавлений Спадку повернувся до намету.

— Дотепер, Гурте, — сказав він своєму служителю, — честь англійського лицарства не підупала в моїх руках.

— А я, — підхопив Гурт, — для саксонського свинопаса непогано зіграв роль норманського зброєносця.

— Це так, — відповідав лицар Позбавлений Спадку. — Але я весь час хвилювався, як би твоя незграбна постать це видала тебе.

Потім він звелів Гуртові віднести отриманий від зброєносців переможених лицарів мішок із золотом до міста Ашбі і, розшукавши там єврея Ісаака з Йорка, віддати йому скільки треба за взяті в борг коня та обладунок.

Гурт надто ретельно виконав наказ свого хазяїна. Він дбав про його гроші, як про свої власні, і завдяки наполегливості зброєносця єврей погодився взяти за коня й обладунок лише вісімдесят цехінів, тобто значно менше справжньої вартості. Але дочка Ісаака, прекрасна Ревека, яка була присутня при цій розмові, перестріла Гурта в сінях і дала йому гаманець із ста цехінами, наказавши віддати те, що належить, хазяїнові, а решту взяти собі.

Коли Гурт повертався назад, у яру, неподалік від містечка, його зустріли розбійники. Вони намірилися відібрати в нього золото, та, дізнавшися, кому Гурт служить, їхній ватажок вирішив відпустити вірного зброєносця з його грішми, сказавши, що, мовляв, його хазяїн, мандрівний лицар, має пройти через їхні руки без мита. Адже він схожий на них: так само бідний і знедолений, як вони, так само добуває собі хліб насущний гострим мечем. А головне, побив їхніх заклятих ворогів — Фрон де Бефа та Мальвуазена й оголосив ворожнечу не на життя, а на смерть Бріану де Буагільберу. Ватажок