Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— Я пожартував, — сказав він, — а ви вже напали на мене, мов ті гадюки! Чорт забирай, вибирайте, кого хочете!

— Ні, ні, — сказав де Брасі, — залишіть трон незайнятим, і нехай той, хто стане переможцем, сам обере прекрасну королеву. Це збільшить принадність перемоги і навчить прекрасних дам ще більше цінувати любов доблесних лицарів, які спроможні так їх піднести.

— Якщо переможцем стане Бріан де Буагільбер, — сказав пріор, — я вже заздалегідь знаю, хто буде королевою кохання й краси.

— Буагільбер, — заперечив де Брасі, — добрий боєць, але тут є чимало лицарів, сер пріор, які не побояться помірятися з ним силами.

— Помовчимо, панове, — сказав Вальдемар, — і нехай принц посяде своє місце. І глядачів, і бійців нетерпець бере — вже запізно, давно час починати турнір.

Принц був схильний до впертості у дрібницях, але цього разу згодився. Він сів у своє крісло і, коли почет зібрався навколо нього, подав знак герольдам оголосити правила турніру.

Ці правила були такі. П'ять лицарів-призвідників викликають на бій усіх бажаючих. Кожен лицар, що бере участь у турнірі, має право вибирати собі супротивника з-поміж п'ятьох призвідників. Для цього йому треба тільки доторкнутися списом до щита призвідника. Дотик тупим кінцем означає, що лицар бажає змагатися тупою зброєю, тобто списами з плоскими дерев'яними наконечниками, або «зброєю ввічливості», — у такому разі єдиною небезпекою було зіткнення вершників. Але якби лицар доторкнувся до щита вістрям списа, це означало б, що він хоче битися на смерть, як у справжніх боях. Після того як кожен з учасників турніру переломить спис по п'ять разів, принц оголосить, хто з них є переможцем у змаганні першого дня, і накаже вручити йому приз — бойового коня дивовижної краси й незрівнянної сили. До того ж, крім нагороди, переможцю надавалася особлива честь обрати королеву кохання й краси.

Потім було оголошено, що наступного дня має відбутися загальний турнір; у ньому зможуть взяти участь усі присутні лицарі. Їх поділять на дві рівні партії, і вони будуть чесно і мужньо битись, доки принц Джон не подасть сигнал до закінчення змагань. Слідом за тим обрана напередодні королева кохання й краси увінчає лицаря, якого принц визнає найзвитяжнішим з усіх, лавровим вінком із чистого золота.

На третій день були призначені змагання лучників, бій биків та інші розваги для простого люду. Таким святом принц Джон думав завоювати прихильність тих самих людей, почуття яких він постійно ображав нерозважливими і часто безглуздими нападками.

Герольди завершили читання правил звичайними вигуками: «Щедрість, щедрість, доблесні лицарі!» У відповідь на їхній заклик з усіх галерей посипалися золоті й срібні монети. Герольди вели літописи турнірів, і лицарі не шкодували грошей для істориків своїх подвигів. На подяку за отримані дари герольди вигукували: «Кохання до дам! Смерть супротивникам! Честь великодушному! Слава хороброму!» Менш поважні глядачі приєднували до цих вигуків радісні крики, тим часом як сурмачі сповнили повітря войовничими звуками своїх інструментів. Коли вщух увесь цей гамір, блискуча низка герольдів залишила арену. Тільки маршали турніру, у повному бойовому озброєнні, верхи на закованих у панцири конях, нерухомо, мов статуї, стояли біля воріт з обох кінців поля.

Тим часом весь обгороджений простір коло північного входу на арену заповнила юрба лицарів, що виявили бажання взяти участь у змаганні з призвідниками.

Нарешті ворота відчинили, і п'ять лицарів, обраних за жеребом, повільно виїхали на арену: один спереду, решта за ним попарно. Усі вони були чудово озброєні.

Бійці виїхали на арену, стримуючи гарячих коней і примушуючи їх повільно виступати, аби похвалитися красою їхньої ходи і власною спритністю та грацією. На очах у глядачів п'ятеро лицарів проїхали арену, піднялися на пагорок, де стояли намети призвідників, роз'їхалися в різні сторони, і кожен злегка тикнув тупим кінцем списа щит того, з ким бажав битися. Повідомивши про свої відносно мирні наміри, лицарі від'їхали до іншого кінця арени і вишикувалися в ряд. Тоді призвідники вийшли зі своїх наметів, сіли на коней і на чолі з Бріаном де Буагільбером, спустившися з пагорба, також стали в ряд, кожен проти того лицаря, що торкнувся його щита.

Залунали труби й ріжки, і супротивники помчалися один на одного. Бій тривав недовго: військова вправність і бойове щастя призвідників були такі, що супротивники Буагільбера, Мальвуазена і Фрон де Бефа одразу попадали з коней на землю. Супротивник Гранменіля, замість того, щоб направити спис у шолом чи у щит ворога, переломив його об тулуб лицаря, що вважалося ганебнішим, ніж упасти з коня: останнє можна було пояснити випадковістю, тоді як перше доводило неспритність і навіть невміння володіти зброєю. Один лише п'ятий лицар підтримав честь своєї партії: він схопився з іоаннітом, обоє переломили списи і розійшлись, причому жоден з них не домігся переваги.

Слідом за першою друга і третя партії лицарів виїжджали на арену випробувати своє бойове щастя. Однак перемога лишалася на боці призвідників. У четверту чергу виїхали лише три лицарі; вони обійшли щити Буагільбера і Фрон де Бефа і викликали на бій трьох інших — тих, які виявили меншу спритність і силу. Але така обережність була марною. Призвідники, як і раніше, мали повний успіх. Один з їхніх супротивників вилетів із сідла, а два інших схибили, тобто зазнали поразки через невдале застосування прийому бою — удару списом.

Після четвертого змагання настала досить тривала перерва. Як видно, бажаючих стати до бою не знаходилось. Серед глядачів почалося ремство; річ у тім, що Мальвуазена і Фрон де Бефа народ не любив за їхню жорстокість, а інших, крім Гранменіля, тому, що вони були чужинці. Нікого так не засмутили наслідки турніру, як Седрика Сакса, котрий у кожнім успіху норманських лицарів бачив нову образу для честі Англії.

Нарешті, після того як сарацинські музиканти ще раз зіграли тривалий марш, на північному кінці арени