Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

Ательстан успадкував і чимало їхніх слабкостей. Він був високий на зріст, міцної статури, у розквіті віку, але його вродливе обличчя здавалося таким млявим, очі дивилися так тупо й сонно, рухи були такі ліниві і він так не квапився у своїх рішеннях, що дістав прізвисько Ательстан Неповороткий. Його друзі стверджували, що ця млявість пояснювалася не браком мужності, а тільки нерішучістю.

І от саме до нього звернувся принц Джон із наказом звільнити місце для Ісаака та Ревеки. Ательстан, приголомшений такою вимогою, не був схильний коритися принцу. Однак він не знав, як відповісти на подібний наказ. Тому обмежився повною бездіяльністю. Не зробивши ані найменшого руху, він широко розплющив свої величезні сірі очі й утупив погляд у принца з таким здивуванням, що це могло б викликати сміх. Але нетерплячому Джонові було не до сміху.

— Цей саксонський свинопас чи спить, чи не розуміє мене! — крикнув він. — Де Брасі, полоскочи-но його списом, — продовжував Джон, звернувшись до лицаря, що їхав поруч із ним, командира загону вільних стрільців-кондотьєрів, тобто найманців.

Навіть у почті принца почулося ремствування. Але де Брасі, далекий як воїн від будь-якої делікатності, простягнув довгого списа і, мабуть, виконав би наказ принца, перш ніж Ательстан Неповороткий устиг би подумати, що треба ухилитися від зброї, якби Седрик із блискавичною швидкістю не вихопив свого короткого меча і одним ударом не відітнув сталевий наконечник списа.

Кров кинулася в обличчя принцові Джону. Він злобно вилаявся і хотів було вибухнути не менш сильною погрозою, але замовк, почасти тому, що почет став всіляко його умовляти й заспокоювати, почасти тому, що юрба вітала вчинок Седрика голосними вигуками схвалення.

— Що ж ви не встаєте, саксонська мужичня? — наполягав на своєму розгніваний принц. — Клянуся небом, раз я сказав — єврей буде сидіти поруч із вами!

— Як же можна? З дозволу вашої світлості, нам зовсім не личить сидіти поруч із поважними панами, — сказав Ісаак.

— Лізь, нечестивий пес, я наказую тобі! — крикнув принц Джон. — Бо інакше я велю здерти з тебе шкіру і видубити її на кінську збрую.

Почувши таке запрошення, Ісаак став підніматися вузькою і крутою драбиною на верхню галерею.

— Подивимось, хто насмілиться його зупинити, — сказав принц, пильно дивлячись на Седрика, який явно мав намір скинути єврея вниз головою.

Але блазень Вамба запобіг нещастю своїм несподіваним втручанням: він вискочив наперед і, ставши між своїм хазяїном та Ісааком, вигукнув:

— Ану-бо, я спробую! — З цими словами блазень вихопив з-під поли плаща шматок свинини і підніс його до самого носа Ісаака.

Поза всяким сумнівом, він прихопив із собою цей запас харчів на той випадок, якщо турнір затягнеться. Побачивши перед собою огидний для нього предмет і помітивши, що блазень заніс над його головою свою дерев'яну шпагу, Ісаак різко позадкував, оступився і покотився вниз по сходах. Чудовий жарт для глядачів, що викликав вибухи сміху, та й сам принц Джон і весь його почет розреготалися від душі.

— Нумо, брате принц, давай мені приз, — сказав Вамба. — Я переміг ворога в чесному бою: мечем і щитом, — додав він, розмахуючи шпагою в одній руці і шматком свинини — в другій.

— Хто ти такий і звідки взявся, благородний боєць? — спитав принц Джон, усе ще сміючись.

— Я дурень по праву народження, — відповів блазень, — кличуть мене Вамба, я син Безмозкого, який був сином Безголового.

— Ну, звільніть місце єврею в передньому ряду нижньої галереї, — сказав принц Джон, можливо, зрадівши такій нагоді скасувати своє перше розпорядження. — Не можна ж садовити переможеного з переможцем! Це суперечить правилам лицарства.

— Але краще, ніж садовити шахрая поруч із дурнем, а єврея — поруч із свинею.

— Спасибі, приятелю, — вигукнув принц Джон, — ти мене потішив! Гей, Ісааку, позич-но мені червінців!

Нахилившись із сідла, він вихопив із рук єврея сумку, витяг звідти пару золотих монет, кинув їх Вамбі і поскакав далі уздовж краю арени. Глядачі нагородили принца такими схвальними вигуками, наче він зробив чесний і благородний вчинок.

РОЗДІЛ VII

Під час подальшого об'їзду арени принц Джон раптом зупинив коня і, звертаючись до абата Еймера, заявив, що мало не забув про головний клопіт цього дня.

— Святі угодники, — сказав він, — чи знаєте ви, сер пріор, що ми забули призначити королеву кохання і краси, яка своєю білою рукою роздаватиме нагороди! Щодо мене, то я подам голос за чорнооку Ревеку. Я не забобонний.

— Пресвята Діво, — мовив пріор, із жахом звівши очі до неба, — за єврейку!.. Після цього нас неодмінно поб'ють камінням і виженуть з турніру, а я ще не такий старий, щоб прийняти вінець мученика. До того ж, клянуся моїм святим заступником, Ревека поступається красою чарівній саксонці Ровені.

— Чи не однаково, — відповідав принц, — саксонка чи єврейка, собака чи свиня! Яке це має значення? їй-право, оберемо Ревеку, хоча б для того, щоб гарненько подратувати саксонську мужичню.

Тут навіть почет принца заремствував.

— Це вже не жарт, мілорде, — сказав де Брасі, — жоден лицар не здійме списа, якщо завдати такої образи цим зборам.

— До того ж це дуже необережно, — мовив один з найстаріших і найвпливовіших вельмож у почті принца, Вальдемар Фіц-Урс. — Така витівка може стати на заваді здійсненню намірів вашої світлості.