Айвенго (укр) - Вальтер Скотт
По самій середині східної галереї, саме проти центра арени, влаштували узвишшя, де під балдахіном з королівським гербом стояло високе крісло, схоже на трон. Судячи з цього, ця почесна ложа призначалася для принца Джона та його почту. Навпроти королівської ложі, у центрі західної галереї, здіймався інший поміст, прикрашений ще строкатіше, хоча й не так розкішно. Там також стояв трон, оббитий червоною і зеленою тканиною; його оточувало безліч пажів і молодих дівчат — найвродливіших, яких тільки могли дібрати. Ложа була прибрана прапорами і знаменами із зображеннями різних емблем торжества Купідона[12]. Пишний напис повідомляв, що цей почесний трон призначений для королеви кохання й краси.
Мало-помалу галереї заповнили лицарі й дворяни, їхні довгі темні мантії становили приємний контраст із більш світлим і веселим убранням дам. Нижні галереї і проходи незабаром були повні-повнісінькі заможних йоменів і дрібних дворян.
Увагу всіх присутніх привернула поява на арені принца Джона та його численного веселого почту. Почт цей складався частково зі світських, частково — з духовних осіб, які були настільки ж ошатно зодягнені і трималися не менш розв'язно, ніж їхні товариші-миряни. З-поміж духовних осіб був і пріор із Жорво, у найелегантнішому костюмі, який тільки він, з огляду на свій сан, міг собі дозволити. Решта почту принца Джона складалася з його улюбленців — начальників найманого війська, кількох баронів, розпусної зграї придворних і лицарів ордену Храму та іоаннітів.
Тут не зайвим буде зазначити, що лицарі цих двох орденів вважалися ворогами Річарда: під час нескінченних чвар у Палестині між Філіппом Французьким та англійським королем вони стали на бік Філіппа.
Оточений своїми прибічниками, принц Джон виїхав на арену верхи на баскому сірому коні із соколом у руці. На ньому був багатий пурпурний із золотом костюм, а на голові — розкішна хутряна шапочка, оздоблена дорогоцінним камінням, з-під якої спадали на плечі довгі локони. Він їхав попереду, голосно розмовляючи й пересміюючись зі своїм почтом, і зухвало розглядав красунь, котрі прикрашали своєю присутністю верхні галереї. Навіть ті, хто помічав у зовнішності принца вираз розгнузданої зухвалості, крайньої зарозумілості та цілковитої байдужості до почуттів інших людей, не могли заперечувати того, що він не позбавлений певної привабливості, властивої відкритим рисам обличчя, правильним від природи і привченим вихованням до виразу привітності та люб'язності.
Під привітні вигуки глядачів принц весело гарцював навколо арени. Раптом увагу його привернула метушня, що не вщухала і була викликана претензіями Ісаака на краще місце. Зіркий погляд принца Джона миттю розгледів єврея, але набагато приємніше враження справила на нього вродлива дочка Ісаака, яка боязко притулилася до руки старого батька.
І справді, навіть з погляду такого строгого цінителя, яким був принц Джон, прекрасна Ревека могла з честю витримати порівняння з найуславленішими англійськими красунями. Вона мала напрочуд гарну статуру, і східне вбрання не приховувало її постаті. Жовтий шовковий тюрбан пасував до смаглявого відтінку її шкіри; очі сяяли, тонкі брови вигиналися гордовитою дугою, білі зуби блищали, мов перли, а густі чорні коси розсипалися по грудях і плечах, прикритих довгою симарою[13] із пурпурного перського шовку з витканими по ньому квітами всіляких відтінків, спереду прикріпленою безліччю золотих застібок, оздоблених перлами, — усе разом створювало таке чарівне враження, що Ревека могла суперничати з будь-якою із найчарівніших дівчат, що сиділи навколо, її плаття було застебнуте перловими запонками; три верхні запонки вона розстебнула, бо день видався спекотний, і на відкритій шиї було добре видно діамантове намисто з підвісками величезної цінності; страусове перо, прикріплене до тюрбана алмазним аграфом, також одразу впадало в око, і хоча гордовиті дами на верхній галереї презирливо поглядали на чарівну єврейку, потай вони заздрили її красі й багатству.
— Клянуся лисиною Авраама, — мовив принц Джон, — ця єврейка — взірець тик чарів і досконалостей, що зводили з розуму наймудрішого з царів. Як ти гадаєш, пріоре Еймер? Клянуся храмом мудрого Соломона, якого наш ще мудріший братик Річард ніяк не може взяти, вона гарна, як сама кохана у Пісні над Піснями.
— Троянда Сарону і лілія Долин, — відповідав пріор. — Однак, ваша світлість, вам не слід забувати, що вона не більше, ніж єврейка.
— Еге! — продовжував принц, не звернувши жодної уваги на його слова. — А ось і мій нечестивий товстосум… Маркіз червінців і барон срібняків сперечається через почесне місце з обшарпанцями, у яких у кишенях, напевно, немає жодного пенні. Клянуся святим Марком, мій грошовий вельможа і його гарненька єврейка зараз матимуть місця на верхній галереї. Гей, Ісааку, хто це така? Хто вона тобі, дружина чи дочка? Що це за східна гурія, яку ти тримаєш під пахвою, наче це скринька з твоєю скарбницею?
— Це дочка моя Ревека, ваша світлість, — відповідав Ісаак із низьким уклоном, анітрохи не збентежений вітанням принца, в якому поєдналися глузування й люб'язність.
— Ну, ти мудрець! — сказав принц із реготом, якому негайно почали догідливо вторити його супутники. — Але байдуже, чи дочка вона тобі, чи дружина, її варто вшановувати, як це личить її красі і твоїм заслугам… Гей, хто там сидить нагорі? — продовжував він, кинувши погляд на галерею. — Саксонська мужичня… Ач як розсілися. Нехай потісняться і дадуть місце моєму князеві лихварів та його прекрасній доньці. Я покажу цим неукам, що кращі місця в синагозі вони зобов'язані ділити з тими, кому синагога належить по праву!
Глядачами, до яких була звернена ця груба й образлива мова, виявилися Седрик Сакс зі своїми домашніми та його союзник і родич Ательстан Конінгсбурзький, котрий, як нащадок останнього короля саксонської династії, мав найбільшу пошану з боку всіх саксів Північної Англії. Проте разом із царською кров'ю своїх предків
