Федько у пошуках чупакабри - Сергій Володимирович Гридін
— Оце я називаю ефектною появою! — задоволений собою, Вірус став над поваленим супротивником. — Самим поглядом з ніг збиваю!
— Так! — сіпнув вухастою головою Маркіз. — Це ми можемо!
— Капець! — сказав Біленький, виходячи з кущів. Павлуша з Петриком потягнулися за ним.
— Слухайте! Якщо вже так вийшло, то хоч погляньмо, що у нього в торбинці! — несподівано видав Професор. Сашко здивовано поглянув на друга. Видно, Петрикова цікавість переборола деякі моральні принципи! Але, щиро кажучи, йому й самому кортіло це зробити!
— Давай! — випалив Біленький. — Ми ж нічого брати не будемо, тільки подивимось! — заспокоїв він невідомо кого.
Хлопчаки обережно підійшли до Фотошопа й нахилились над нерухомим тілом.
— Він хоч дихає?! — стривожено спитав Павлуша, не ризикуючи підійти ближче.
— Та що йому зробиться?! Ці йоги і на цвяхах сплять, і під землею можуть дихати, а тут якась нещасна сосна! Подумаєш! — махнув рукою Сашко.
Він нахилився, легенько смикнувши торбинку, розстебнув її і запхав усередину руку. Враз його обличчя розчаровано скривилось. Він понишпорив ще і сплюнув.
— Що там?! — нетерпляче хором запитали Павлуша, Петрик та Федько, а Маркіз повихляв хвостом і вп’явся в Сашка очима. Лише Чупакабра поглядала більше на Віруса, зовсім не цікавлячись знахідкою.
— Облом! — шепнув Біленький, дістаючи з торбинки якийсь брудний корінь. — Оце там все таке!
— Хай тобі грець! — вилаявся Павлуша найгрізнішою дідовою лайкою. — Стільки часу втратили! Казав я вам, що тут ніякого золота немає! — буркнув, ніби і не він годину тому торочив про козацькі скарби.
— Ворушиться! Тікаймо! — голосно шикнув Біленький і шаснув у кущі. Всі інші також розсипались урізнобіч, як курчата від шуліки, і зачаїлися між деревами.
Фотошоп дійсно легенько ворухнув ногами, потім руками, нарешті розплющив одне око і озирнувся навколо.
Він уже давно збирав у лісі лікарське коріння і трави, але ніколи з ним не траплялося ніяких пригод. А тут — учора пропала карта, на якій він позначав, де і яка рослина росте, а сьогодні — привидівся індійський бог Яма у супроводі чотириоких псів. А він же лише скуштував ту невідому рослину! Це ж треба — такий ефект! Йог потрусив головою, намагаючись пригадати деталі останніх подій, але процес завантаження йшов повільно!
У лісі було тихо. Лишень шуміли на вітрі дерева, дзумкотіли самотні комарі, раз у раз скрекотали сороки, яким Собачий завдячував своєю старою назвою.
Несподівано тишу розірвала голосна розмова:
— …Ти, Зіня, не тупи! Тут золота має бути більше, ніж в Ельдорадо!
— А я що? Хіба я проти? Але треба було ночі дочекатися! А то світимось тут, як голий серед поля! Я в міліцію за незаконні розкопки не хочу.
— А вночі, у темряві, ти як копати будеш? Крім того, завтра — вихідний, сюди тьма народу понаїде!
На галявину вийшли двоє. Один із них виявився лисуватим коротуном з кругленьким черевцем, яке нависало над поясом потертих джинсів, щільно обтягнуте футболкою з написом «В пиві — сила, у воді — мікроби!». Другий, натомість, був високим і дуже худим, чим нагадував Чахлика Невмирущого. Військова камуфляжна уніформа висіла на ньому, як на опудалі, в руці він тримав штикову лопату, що поблискувала на сонці.
— Чорні археологи! — шепнув Сашкові Професор. — Вони шукають історичні цінності й продають їх наліво!
Друзі, затамувавши дух, спостерігали, що ж буде далі.
— Зіня! Ти металошукач з машини взяв? — спитав Чахлик, повертаючи до беріз. — Це десь тут! Точняк! Я всі документи в архіві перелопатив!
— А оце що, по-твоєму!? я спитав товстун, демонструючи щось замотане у старий мішок. — Сховав, бо якби міліція зупинила на дорозі, то мали б проблеми!
— Вовка боятися — в ліс не ходити! — легковажно кинув худий. — Ну, розгортай! Швиденько відкопаємо — і на теплі моря!
— Не кажи гоп!.. Хтозна, чи все правильно вирахували, — Зіня явно не поділяв оптимізму товариша. Він узявся неквапом розмотувати цупку тканину.
— М-м-м-м-м! — несподівано застогнав Фотошоп.
«Чорні археологи» застигли на місці. Мішок упав на землю. В руках у товстуна залишився якийсь невідомий хлопцям прилад.
— Металошукач, напевне! — припустив Біленький — А от йог не в тему очухався!
— Пи-и-ити! — жалібно простогнав Фотошоп.
— Ти хто такий!? — нахилився над ним Чахлик. — Що тут робиш?
— Я тут копав… — почав було рудий «індієць», але договорити він не встиг. Його слова подіяли на пузаня Зіню, як червона шмата на сердитого бика.
— Копав, кажеш! — погрозливо нахилився він над Фотошопом. — Зараз і ми тебе тут прикопаємо! З конкурентами у нас розмова коротка!
Зіня кивнув Чахлику. Той вмить витягнув пасок зі штанів та зв’язав руки й ноги Фотошопа хитрим вузлом. Йог зі здивуванням і жахом дивився на нападників.
— Полеж трохи, а тоді розберемось! — Чахлик відтягнув «індійця» ближче до кущів. Потім на мить задумався, вийняв із кишені брудного носовичка і запхав його Фотошопові до рота.
— М-м-м-м! — завертів головою йог.
— Ти не бушуй! — присів біля нього Чахлик. — А то зараз!.. — невідомо звідки в його руці опинився великий ніж. Клацнуло викидне лезо. — Нам свідки не потрібні!
Фотошоп замовк і тільки приголомшено витріщався на кривдника.
«Чорні археологи» відійшли від бранця і взялися налаштовувати свій апарат. Час від часу в ньому щось попискувало, і Чахлик картав Зіню за те, що той тягне час, а вже можна було з золотом і до румунського кордону доїхати! Зіня не лишався в боргу й відповідав словами, які аж ніяк не личили археологу, хай навіть і чорному.
— Що робити будемо? — прошепотів Біленький Професору. — Треба виручати якось! — кивнув він на зв’язаного.
— Та треба! Тільки би щось путнє придумати, а то пов’яжуть і поскладають у рядок! Це в кращому разі. А в гіршому..; — він замовк і різко провів великим пальцем собі по шиї.
— Капець! — прошепотів Павлуша, який зачаївся біля них. — Вони ж нашого Фотошопа змелють на фарш і рибам згодують! Оно які пики бандитські!
Хлопці знову принишкли, гарячково обдумуючи план порятунку горопашного
