Федько у пошуках чупакабри - Сергій Володимирович Гридін

Худий, довгий (що було видно, навіть коли він сидів) дядько влаштувався за столом і щось малював чи то писав на аркуші паперу. На столі стояла велика миска з якимись пляцками. Біля неї були ще дві мищини, судячи з усього, теж із чимось їстівним. У шлунку Чупакабри завили дикі голодні вовки. Забувши про небезпеку, Нюра сплигнула з дерева, прошаруділа травою, прочинила рильцем двері до хати і, притиснувшись до підлоги, поплазувала до столу.

— Ех, славно сьогодні наготував! Доса буде на завтра на сніданок, а ідлі і самбу[1] візьму з собою на озеро! — сам до себе говорив Фотошоп. — Треба буде ще славно попрацювати! Хоч і так, слава Шиві, результати нічогенькі! — і він вдоволено потер руки.

А свинота стікала слиною, сидячи під столом та втягуючи носом пахощі індійських страв.

Чоловік підвівся і заходив по кімнаті.

— Так! Час вечірніх вправ! — поглянув він на годинник, що висів на стіні.

Фотошоп простелив на підлозі грубу ряднину, роздягнувся до трусів і всівся, сплівши ноги у вузол. Потім він заплющив очі, кілька секунд побубонів собі щось під ніс і, здавалося, заснув. Навіть дихання його було не чути.

Нюра висунула рильце з-під столу, тихенько рохнула. Незнайомець не рухався. Чупакабра осміліла. Вона вибралася зі схованки, стала на задні ратиці й потягнулася до їжі. Але стіл був надто високим. Тоді Нюра обережно залізла на стілець і, намагаючись не плямкати, почала знищувати харчові запаси Фотошопа, на яких той сподівався протриматися цілий завтрашній день.

Свинка, напевно, мала індійське коріння, тому що їжа страшенно їй засмакувала, а пахощі здавалися просто божественними. Чупакабра навіть втратила пильність: силкуючись їсти одночасно з двох тарілок, зачепила ратицею третю, і та брявнула об підлогу.

Фотошоп повернувся в реальність не відразу. Спочатку в нього легенько здригнулися повіки, потім заворушилася руда борідка, і аж тоді відкрилося одне око, яке дивилося на світ каламутним поглядом. Нюра застигла, сподіваючись стати невидимкою. Але не так сталося, як гадалося!

— Ах ти чортяка! — скочив на ноги Фотошоп, підтягуючи на ходу широкі труси. — Ти чого сюди влізла!? Я ж тобі Зараз! — кричав він, забувши про шлях до просвітлення та про любов до всього живого на землі.

Бородань схопив черевика і пожбурив його у свинтуса. Ухиляючись, Нюра всілася прямо на столі, схопила передніми ратицями напівпорожню мйску і з жалем (так хотілося доїсти!) запустила її в йога. Той, не сподіваючись на контратаку, прийняв посудину головою, як футболіст приймає м’яча. Голосно дзенькнуло. Алюмінієва миска, залишивши рештки їжі на обличчі та бороді «індійця», покотилася по підлозі. Засліплений суперник зупинився, протираючи очі.

Нюра роззирнулась у пошуках ще якогось замашного снаряда. На столі залишалась остання миска, але в Нюрі заговорила совість і не дозволила переводити таку смакоту на боєприпаси. Нічого іншого під гарячу ратицю Чупакабрі не трапилося. Тож вона востаннє оглянула поле бою і визнала розумним відступити, поки супротивник не прийшов до тями.

Паця схопила у пащу пописані папірці, які лежали на столі (мабуть, бажаючи допекти чоловікові, який так неґречно перервав її трапезу), і зістрибнула зі столу. В останню мить вона таки зачепила ногою мищину. Та виявилася полив’яною і, впавши на підлогу, розлетілася на друзки. Нюра гордо змахнула головою, голосно кувікнула на прощання та й шаснула у прочинені двері. У спину їй летіли слова, які порядні йоги ніколи не вимовляють вголос.

Надворі свинка зупинилася — вона схопила злощасного «Гаррі Поттера», всунула між його сторінок викрадені папери і, здіймаючи вже не видиму у густій пітьмі куряву, побігла до Барабашевого хліва…

…У цей час сумний Федько сидів на підвіконні і спостерігав за зірками, які маком висипались на небо. Час від часу одна з них зривалася, перекреслюючи небосхил, і тоді Вірус загадував бажання, сподіваючись на його швидке здійснення. Всі вже спали, додивляючись перший сон, тому Федькові й було сумно.

Тихенько сопів Павлуша, іноді кидаючись на ліжку і щось бурмочучи вві сні. Похропували Біленький з Професором; замітав хвостом підлогу Маркіз, якому снилась зелена левада з гусячими зграями, що їх можна було весело поганяти. «Ех! — думав Вірус. — Стільки часу не бачились, а поговорити ні з ким!»

Саме в цю мить у двір, спочатку перекинувши через паркан книжку, а потім і саму себе, ускочила Нюра. Вона різко загальмувала, сторожко озирнулась, нікого не побачила і завалилась прямо на траву — відпочити.

Федько, махаючи крильцями, тихенько наблизився до Чупакабри.

— Привіт! Не хочеш поговорити, а то мені так на душі тоскно! — промовив Вірус над самим вухом у паці. Нюра, яка завжди добре чула, коли хтось наближався до неї, з несподіванки зірвалась на ноги і завертілась, не розуміючи, звідки йде звук. Навколо нікого не було.

— Та тут я! Чого крутишся, як та дзиґа! — Федько, приземлився на траву перед свинтусом. Нюра насторожено нюхнула повітря.

Небезпеки в цій істоті вона не відчувала. Ба більше, угледівши схоже на своє рильце, Чупакабра навіть пройнялась симпатією до неї. Свинка сіла, піднявши одне вухо, від чого стала схожою на здивованого спанієля, та втупилась у Віруса.

Несподівано відчинились двері в хату, і на поріг вийшов, постукуючи своєю палюгою, дід Ілько. Він, як звичайно, виспався під якийсь серіал і, користуючись тим, що дочка із зятем поїхали з дому (вони завжди сварились, коли бачили, що старий палить, — зовсім, мовляли, своє здоров’я не шануєте), вийшов висмалити цигарку, яка діяла на нього краще за всяке снодійне.

На Ількові замість улюбленої піжами були… футболка і шорти. Після того, як через кляту Чупакабру йому довго довелося помучитись, щоб відіпрати плями на сорочці, він натягував свою нічну вдяганку вже біля самого ліжка. Зате побачивши на селі якогось «мериканця, гладкого, як слимак» (так описав його Ілько), що приїхав до своїх родичів і походжав вулицями в обрізаних по коліно штанях та майці з якимось написом, дід напосівся на тітку Таньку, щоб купила йому такі ж штані («А що? І тіло дише!»). Донька привезла з міста шорти з купою кишень, чому дід радів найбільше, порозпихавши по них усе своє добро. Футболка в нього вже була. Її подарували на день народження Сашкові батьки. На тканині було зображено чубатого козака і написано великими літерами: «Вставай,