Федько у пошуках чупакабри - Сергій Володимирович Гридін
— Кілька років тому всі його читали! — докинув Професор. — Ти згадай, що робилося!
Дійсно, тоді вся школа на перервах — а хтось і на уроках — зачитувалась цією книгою. Діти одне поперед одним хвалилися прочитаним та намагалися вплинути на вчителів завченими напам’ять закляттями. На чолі олівцем малювали шрам, як у головного героя, а у дворі розкладали невеличкі багаття та варили у бляшанках чарівні зілля. їхній однокласник Ванько Монтицький спробував навіть посипати чарівним порошком математичку Галину Петрівну. А що до його складу входила чимала частка червоного перцю, то весь клас на чолі з учителькою цілий урок дружно чхав і тер червоні очі.
Однак після того, як той же Монтицький ледь не виколов «чарівною паличкою» око своєму сусідові по парті, а кухарка тітка Женя виловила в їдальні з великої каструлі з борщем жмут «чудодійної» трави та якогось цурпалля, чарівницький запал, під тиском директора, дещо ослаб. Хоча його відгомін ще довго давався взнаки. То хтось із першачків намагався з розгону пройти крізь стіну власного класу, а то, коли учні прибирали шкільний двір, хтось вирішував, ніби вміє літати на мітлі, і стрибав з нею з баскетбольної вишки, ризикуючи скрутити в’язи.
— Хто ж тебе, маленька, до сараю затягнув? — звернувся до книжки Сашко. Серію про Гаррі Поттера він прочитав на одному подиху. Доти таких грубих книжок він ніколи не дочитував до кінця. Ну не вистачало терпіння — і все тут! Як не старався, але більше половини подужати не міг. А тут — наче пошесть захопила! Кожної хвилини намагався прочитати хоч трохи, хоч абзац. А ввечері — взагалі проблема! Вже і спати пора, і тато з мамою про це «м’яко» натякають, а відірватись несила!
Біленький акуратно простелив стару газету, поклав книгу на неї і придавив знайденим камінцем, щоб вітер не тріпав сторінки. Професор із якоюсь незвичайною шанобливістю споглядав за його діями. Малий Барабаш теж застиг, як солдат у почесній варті. І хоч кілька років тому він ще не вмів читати, але всі фільми, зняті за книгами про хлопчика-чарівника, він передивився, і то не по одному разу. Завдяки їм вивчив усі закляття і славився серед вуличних хлопчаків як експерт із магії.
Лише Маркіз не міг зрозуміти захоплення друзів. Цієї книжки він не читав. На його думку, літературою, гідною уваги, була стара англійська та іспанська класика, італійська поезія або історичні романи. Правда, іноді, до свого сорому, пес потайки від Петрика зачитувався детективами Аґати Крісті, але про це (йому так здавалось) ніхто і не здогадувався!
Професор із Біленьким узялися пакувати витягнуте на світ Божий барахло по мішках. Павлусь допомагав, як міг, притримуючи там, де потрібно, і підпихаючи те, що не влазило. Маркіз про око теж покрутився між хлопцями, тоді неквапом відійшов і вмостився під хатою трохи подрімати після безсонної ночі.
А Нюру, як магніт, притягувала ота штука, якою так зацікавились хлопці! Що воно за папірці? Друзі Були заклопотані роботою, де Переймало міцно спав. Тож Нюра наважилась! Раз у раз роззираючись, наче розвідник у тилу ворога, паця скрадалася до цілі. Ех, як же вона любила робити всіляку шкоду!
Свинка підлізла ближче. Ратицею зіштовхнула камінець.
— Е-е-е!? Ти що там виробляєш? — це Біленький краєм ока вловив рух на подвір’ї, обернувся і обурено замахав руками, не розуміючи, по-перше, як ця Чупакабра вилізла із сажа, а по-друге, — як вона сміє зазіхати на чуже майно!
— Ану не лізь! — за компанію гукнув Професор, аж тоді розвернувся глянути, до кого це кричить Сашко, і, побачивши, що коїться, теж завертів руками. Ну зовсім звірюка берега пустилась!
— А-а-а-а! Не чіпай! — заволав Павлуша й сміливо кинувся до паці.
Нюра, заскочена несподіваним викриттям, оговталась, схопила зубами книжку і щодуху кинулася тікати. Дух їй, щоправда, таки трохи забивало через ситий сніданок у животі.
Біленький, який був голодним і до того ж злим, рвонув навперейми. За ним метнулися Петрик і малий Барабаш. Вони улюлюкали, кричали, розмахували руками і намагалися залякати кляту Чупакабру, через яку мали стільки клопоту.
Марко розплющив одне око, нічого не втямив, але й собі вирішив приєднатися до веселощів. Він схопився з місця і побіг до гурту.
«Капець мені! Оточують!» — мабуть, подумала Нюра, але здаватися не збиралась. Вона широко розставила ратиці, вишкірила зуби і видала свій коронний виск, що був не гірший за звук сирени і змушував тремтіти всіх собак в околиці.
— Повітряна тривога! — закричав Маркіз де Переймало, пляцком ліг на землю, закрив вухами очі і підібгав хвоста. — Мамо! — зашепотів він. — Я не вкраду більше жодного пиріжка і вивчу напам’ять усю поезію Томаса Парнелла! Тільки нехай ця звірюка замовкне!
Хлопці теж завмерли. Звук був різким і пронизливим. Від такої невеличкої істоти ніхто не сподівався таких децибелів.
— Хапай її! — нарешті отямився Біленький і пішов прямо на нахабну книгокрадку.
Професор став заходити з боку, а Павло Віталійович, з острахом позираючи на голосистого парнокопитного суперника, потьопав слідом за старшими друзями.
Якби Нюра не була вихована вулицею і з дитинства не почувалася ніжною білявкою на острові людожерів, то, напевно, склала б ратиці та дозволила завести себе до хліва. Але її школа життя була суворою, тож Чупакабра не втрачала самовладання. Зробивши оманний випад у бік Біленького, свинота шпарким футбольним маневром кинулась під ноги Професора. Той, не чекаючи такого підступу, гепнувся на траву та ще й потягнув за собою Павлушу. Дико вереснувши (бо їй таки наступили на хвоста!), Нюра прорвала кільце оточення, не випускаючи з пащі викраденого «Гаррі Поттера», легко, майже без розбігу видерлась на паркан, на секунду затрималась на вершечку і перевалилась на інший бік, здійнявши хмарку куряви.
Повалені «богатирі» схопились на ноги. Наздогнати злодійку було вже справою честі! Тож хлопці прожогом кинулись за нею! Біленький повторив Чупакабрин викрутас, перелетівши над нещільно збитими дошками. За ним переліз Професор, Павлуша просочився крізь якусь шпару, останнім до переслідувачів приєднався Марко, який неквапом вийшов на дорогу через хвіртку.
Ватага, махаючи кулаками та сиплячи вишуканими погрозами, мчала слідом за Нюрою, яка вже встигла добряче відірватися. Не довго думаючи, де б їй сховатись, паця
