Федько у пошуках чупакабри - Сергій Володимирович Гридін

Як підсумок, Петрович кинув пити, острів отримав нову назву — Собачий, і по-іншому його вже не називали, а Бровко досі втікає від горобців і забивається в буду, почувши їхнє цвірінькання!

— Ги-ги-ги! — аж заходився в рюкзаку Федько, пожовтівши, як стиглий лимон. — Оце історія!

— І чого тобі так весело? — зиркнувши на Віруса, здригнувся Маркіз, напевне, він уявив себе на місці того Бровка. — Це ж боляче! — вигукнув пес, а потім не втримався і теж розсміявся. Зрештою, «сом» особливо не постраждав, а оповідка була дійсно смішною.

— От саме туди нам і треба! — сказав Біленький.

— Ходімо! — покликав за собою Павло Віталійович, повертаючи на якусь вузеньку вуличку. — Я тут коротку дорогу знаю! Удвічі швидше виходить.

Усі посунули за ним. І ніхто не озирнувся і не побачив, що, ховаючись попід парканами, за ними стежила Нюра.

Розділ 12

Сонце підбивалось усе вище. За яких чверть години припікало так, що добряче захотілося похлюпатись у прохолодній водичці. Але село ніяк не закінчувалось. Друзі йшли «короткою дорогою», і, здавалося, їй не було кінця.

— Егей! По-моєму, ми тут уже проходили! — Федько сіпнув за вухо Біленького.

Той зупинився. Вірус був нелегкий, а надто в таку спеку.

— Точно! — роззирнувся хлопець. — Я ще тут гілку з вишні відламав — від мух відмахуватись! — кивнув він на свіжозламаний сучок і повернувся до малого Барабаша. — Слухай, ти, Сусанін! Ти довго нас по колу водити будеш!? «Коротку дорогу знаю…»

— Та я ж уже рік сюдою не ходив! Забув! — виправдовувався Павлуша, спустивши очі. Він дійсно заблукав! До того ж у рідному селі! Ото сором!

— А я собі думаю: коли вже вийдемо з того села! — тяжко дихаючи, влігся на землю де Переймало. — А ми тут, виявляється, гуляємо!

— Прийшли вже! — гостро кинув Павло, мінячись на лиці.

— Та чого ти!? — повернувся до брата Сашко. — От довели хлопця!

— Не то! Ти осьо туди дивись! — мовив блідий Павлуша. Біленький повернувся у вказаному напрямку.

Біля одного з дворів мирно паслося теля. Десь ґелґотіли гуси. Порпались у пилюці кури. Ніякої небезпеки на горизонті не було.

— Яшка! — показав на теля Павлуша так, ніби це все пояснювало. — Треба тікати!

— Від кого? Та ну! — недовірливо глянув на Павла Віталійовича Професор.

Тим часом телятко покинуло пастись і зацікавлено подибало до них. Вочевидь, його увагу привернув Вірус, який виліз із рюкзака і розминав затерплі лапи та крила.

— Ой, яке гарнюсіньке! — побачив бичка Федько. Зблизька він був дуже навіть не маленьким! Яшка якось сердито засопів і нахилив голову. Вірус аж позеленішав з ляку — і це було його помилкою. Бичок вирішив, що перед ним оберемок свіжої травички, голосно мукнув і намірився куснути Федька. Той спробував злетіти, але крила його не послухались, тож Вірус порачкував геть, піднявши догори хвоста.

— Ти чого? — звернувся до Яшки Біленький. — Навіщо хуліганиш!?

Бичок ображено форкнув і рушив прямо на Сашка. Його голову прикрашали невеличкі ріжки, і Сашкові зовсім не хотілося випробовувати на своїй шкурі, наскільки вони гострі. Хлопець відступив назад, підхопивши на руки Федька, який щось голосно волав про підступність свійських тварин.

— Но-но! Не пустуй! — намагаючись говорити суворо, заступився за друга Професор. Маркіз заскавучав і сховався за ноги господаря. Бичок повернув голову до Петрика, ніби питаючи: «А ти чого лізеш?» — насупився і сердито забив копитами.

— Здається, панове, — впівголоса забурмотів Марко, — зараз ми станемо свідками кориди. Принаймні того моменту, коли бики бігають за глядачами. А тому пропоную… ТІКАТИ!

Його крик подіяв, як постріл стартового пістолета. Друзі зірвалися з місця й наввипередки помчали вулицею, здіймаючи густу куряву. При цьому Сашко біг, притискаючи до себе Федька, а той міцно заплющив очі і, здавалося, навіть не дихав.

Якби за системою «втеча від Яшки» готували наших спортсменів, то все олімпійське золото з бігу діставалось би нам! За хвилину Марко вилетів за межі села і побіг розлогим вигоном. Хлопці невідступно слідували за ним. Тільки вітер обвівав розпашілі обличчя, і Яшкині копита стукотіли за спинами.

Несподівано де Переймало загальмував. Хлопці, за інерцією, налетіли на нього, перечепились і один за одним, наче так було задумано від самого початку, розкинувши руки… шубовснули в воду! Кугутка! Слава тобі, Господи! От де порятунок! Біленький відфоркався, підняв над собою Віруса, з якого цівочками стікала вода, і поглянув на берег. Бичка не було!

— Гм… сказав він. — Я ж чув, як цей ваш Яшка за нами біг! Де ж він подівся? Може, сховався де в кущах і чекає, поки ми на берег виліземо?

— І я чув! Прямо над вухом — гуп-гуп, гуп-гуп! — підтвердив Федько, розправляючи крила. Вони знову слухалися свого господаря, тож Вірус злетів, покружляв над водою, тоді піднявся вище й, кинувши оком на зелені простори, гукнув: — Чисто!

Хлопці вже спокійно повилазили з води й стали знімати мокрий одяг.

— Тьху! Я й забув про рюкзак! — сплюнув Біленький, коли не зміг стягнути з себе футболку, бо її тримали шлейки наплічника.

Професор, який викручував свої шорти, нараз зупинився й вигукнув:

— От йолопи! Це ж твій рюкзак на вітрі лопотів! А ми думали — бичок женеться! — розреготався він.

— Точно! — і собі засміявся Біленький. — А я жену і думаю: що ж цей Яшка так швидко бігає! Ні на крок не відстане! — потішався над собою Сашко.

— Зате скупались! — тихо докинув Павлуша. Він вважав себе винним у незапланованих перегонах, тому радів, що все закінчилося сміхом.

— А з села як швидко вийшли! — підтримав його Вірус. — Так би ще годину гуляли! т він бризнув собі на рильце прохолодною водою. — А от Яшка твій дикий копитально!

— Та його все село боїться! Нікому проходу не дає! — підтвердив Павлуша. Він бачив, що на нього ніхто не гнівається, тож йому відлягло від серця.

Хлопці ще трохи покупались. Навіть Федько хлюпався у воді, як величезна кольорова риба, чим дуже здивував друзів, які пам’ятали його страх перед водною стихією під час перших віртуальних мандрів, коли вони потрапили в гості до Маюмби. Маркіз лишень помочив хвоста, кілька разів хлебнув води і розтягнувся на пісочку.

Тим часом одяг майже висох, і в таку спеку було приємно відчувати прохолоду, натягнувши його на вологе тіло.

Біленький закинув на спину рюкзака, в якому ту ж мить умостився Вірус, і рушив до соснового лісу, що темнів уже зовсім неподалік, вказуючи дорогу до озера Чорного. За ним потягнулися друзі. Де Переймало тепер неквапом трюхикав позаду, обнюхуючи запашні