Українська література » Пригодницькі книги » Таємничий острів - Жуль Верн

Таємничий острів - Жуль Верн

Читаємо онлайн Таємничий острів - Жуль Верн
самого дня, що й Сайрус Сміт, у полон до південців потрапив Ґедеон Спілет, спеціальний кореспондент «Нью-Йорк ґеральд», якого редакція газети відрядила до Північної армії, аби через нього довідуватися про всі події театру бойових дій. Він був справжній газетяр: енергійний, рішучий, завжди і до всього готовий, солдат і художник; відважний спостерігач, що об’їздив увесь світ; незамінний порадник, завзятий і діяльний; він не боявся ні праці, ні втоми, ані небезпеки, якщо необхідно було дізнатися щось важливе для нього самого чи для газети.

Ґедеон Спілет був високий на зріст сорокарічний чоловік. Його обличчя облямовували рудуваті бакенбарди. Він мав спокійні проникливі очі, що видавали в ньому людину, яка звикла швидко схоплювати всі подробиці подій. Від природи чоловік мав міцну статуру. Крім цього, він ще й загартувався у своїх мандрах усіма кліматами світу, як сталевий прут після нагрівання гартується холодною водою.

Спілета узяли в полон саме тоді, коли він робив замальовки до звіту про запеклий бій. Останні слова в його записнику були такі: «Якийсь південець цілиться в мене». Але, напевне, той південець таки схибив, бо кореспондент Ґедеон Спілет, як завше, не отримав жодної подряпини.

Сайрус Сміт і Ґедеон Спілет познайомилися випадково й одразу відчули взаємну симпатію та повагу. Об’єднала їх спільна мета: утекти за всяку ціну і приєднатися до армії генерала Ґранта, щоб знову битися в її лавах за єдність штатів. Сміт і Спілет були готові скористатися будь-якою нагодою для втечі, але попри те, що їм дозволили вільно ходити по всьому місту, Річмонд так пильно охороняли, що втекти з нього, здавалося, було неможливо.

До Сайруса Сміта тим часом пробрався його слуга – вірний йому Навуходоносор. Він народився в маєтку інженерових батьків у родині невільників. Це був тридцятирічний чорношкірий чоловік – сильний, спритний, тямущий, лагідний і спокійний, часом трохи наївний, завжди усміхнений, послужливий і добрий. Озивався він не на своє біблійне ім’я, а на скорочене – Наб. Хоча Сміт як затятий противник рабства давно дав Набові волю, але слуга не захотів покинути свого хазяїна. Дізнавшись, що Сайрус Сміт потрапив у полон, Наб, не вагаючись, полишив Массачусетс, пробрався в Річмонд і примудрився проникнути в обложене місто.

Утім, якщо Набові вдалося опинитися в Річмонді, це не означало, що звідти так само легко вибратися. Полонені федералісти перебували під постійним наглядом.

Тоді як військовополонені мріяли втекти з Річмонда, щоб знову повернутися до лав обложників, деякі обложенці не менш нетерпляче прагнули полишити місто, щоб приєднатися до військ сепаратистів. Серед останніх був такий собі Джонатан Форстер, завзятий прибічник південців.

Армія північан, що облягла Річмонд, давно перервала зв’язок між містом і головними силами південців. Губернаторові Річмонда конче треба було повідомити командувача армій південців, генерала Лі, про стан справ у місті, аби той скоріше прислав підкріплення. От Джонатану Форстеру й спало на думку піднятися на повітряній кулі, щоб дістатися до табору сепаратистів повітрям. Губернатор схвалив цю ідею. Виготовили аеростат з гондолою, призначеною для шістьох пасажирів, забезпечили його зброєю і запасом харчів на випадок, якщо повітряна подорож триватиме довше, ніж планувалося. Виліт кулі призначили на 18 березня, але північно-західний вітер від самого ранку того дня посвіжішав і тепер більше нагадував ураган, аніж сприятливий бриз. Ризикувати аеростатом і життям людей у таку бурю було надто небезпечно. Мусили перечекати. Тож наповнена газом куля, пришвартована на головному майдані Річмонда, готова була злетіти в повітря, щойно вітер хоча б трохи вщухне.

У ніч з 19 на 20 березня ураганний вітер тільки подужчав. Відліт знову довелося відкласти. Того дня інженера Сайруса Сміта на вулиці зупинив незнайомець. Це був моряк, який назвався Пенкрофом, – смаглявий, кремезний, років тридцяти п’яти – сорока на вигляд, зі жвавими очима та хитрим, але добродушним обличчям. Пенкроф також був північноамериканцем. На початку цього року він приїхав до Річмонда у справах разом із п’ятнадцятирічним юнаком, Гербертом Брауном, сином його покійного капітана. Чоловік любив Герберта як рідного.

Пенкроф не встиг виїхати з міста до початку облоги, тому тепер прагнув одного – вирватися звідси. Він чув про інженера Сміта і не сумнівався, що цей діяльний чоловік також рветься на волю з полону в Річмонді. Саме тому без вагань він зупинив його на вулиці й спитав:

– Містере Сміт, вам іще не обридло безвилазно сидіти в цьому місті?

Інженер пильно придивився до незнайомця. Той додав, стишуючи голос:

– Містере Сміт, ви хочете втекти звідси?

– Коли?.. – жваво спитав інженер, вдивляючись у відкрите і чесне обличчя моряка й переконуючись, що перед ним порядна людина.

Вони познайомилися, і Сміт поцікавився, як Пенкроф збирається втікати.

– А що робить тут оце ледащо – повітряна куля?! Вона, здається, тільки нас і чекає!..

Морякові не довелося далі розтлумачувати інженерові свою ідею. Той усе зрозумів. Авжеж! Ось він – довгоочікуваний збіг обставин! І хоча план був украй небезпечним, але здійсненним. Уночі, приспавши пильність варти, можна пробратися до кулі, залізти в гондолу і швидко обрубати канати, що тримають її біля землі. Зрозуміло, ризик чималий, але, з іншого боку, раптом їм пощастить!.. Якби не цей клятий ураган… Утім, якби не було урагану, куля давно вже вилетіла б із Річмонда, а з нею і єдина можливість утекти звідси.

Пенкроф і Сміт домовилися зустрітись на майдані о десятій. Сміт сказав, що з ним полетять Ґедеон Спілет і Наб, а моряк збирався взяти із собою Герберта Брауна. Виявилося, що всі п’ятеро, ладні кинути виклик урагану, – люди сміливі й рішучі.

Настав вечір. На місто впала непроглядна пітьма. Густий туман клубочився над землею. Із безодні чорного неба сіявся мокрий сніг, мжичило. На вулицях Річмонда не було ні душі. У таку негоду влада навіть не тримала на майдані варту для охорони повітряної кулі.

О пів на десяту Сайрус Сміт та його супутники з різних боків підійшли до майдану, оповитого пітьмою, бо пориви вітру загасили всі газові ліхтарі. Важко було навіть розгледіти величезну кулю, притиснуту до землі ураганним вітром. Кулю тримав міцний канат, прив’язаний до кільця, вправленого у бруківку.

Сайрус Сміт, Ґедеон Спілет, Наб і Герберт мовчки зайняли місця в гондолі. Пенкроф тим часом, за наказом інженера, відв’язував мішки з баластом. Сайрусу Сміту залишалося лише дати сигнал вирушати.

Саме тоді в гондолу вскочив пес. Це був Топ, вірний Сайрусів собака, що нарешті наздогнав свого господаря. Сміт хотів прогнати його, боячись, що пес перевантажить гондолу, та за нього заступився Пенкроф:

– Та нехай залишається!.. Викиньмо краще з гондоли ще два мішки з піском! – ударом ножа він перерубав канат – і куля навскіс злетіла в повітря.

Читачі вже знають, що з п’ятьох чоловіків, що покинули Річмонд 20 березня, четверо 24 березня потрапили на безлюдний берег за сім тисяч миль від своєї батьківщини. П’ятий пасажир, якого бракувало і на пошуки якого одразу кинулися решта, був не хто інший як інженер Сайрус Сміт.

Розділ ІІІ

П’ята вечора. – Зникнення одного пасажира. – Набів розпач. – Пошуки на півночі. – Острівець. – Тривожна ніч. – Туман. – Наб пливе у вир. – Вид із землі. – Перехід протоки вбрід.

Очевидно, інженера змило хвилею в море. Його вірний чотирилапий друг без принуки стрибнув у воду на допомогу своєму господареві.

– Уперед! – гукнув кореспондент.

І

Відгуки про книгу Таємничий острів - Жуль Верн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: