Тінь гори - Грегорі Девід Робертс
Ми їздили колами навколо бухти, доки не прибули Абдулла, Ахмед і Високий Тоні. Я розповів Абдуллі все, що знав, а потім ми повернулися до джазового концерту на Бек-Бей.
Колектив уже зник, і там залишилося всього кілька дітей. Вони переказали нам повідомлення від Дідьє — улюбленця серед курців, що той поїхав на зустріч з якимось Джонні Сигаром.
Діва аж підскочила, коли побачила, як ми підходимо до її хатини в нетрищах.
— Що це ти в біса виробляєш, придурку? — вибухнула вона.
— Зі мною все гаразд,— сказав я.
— Та не ти,— гаркнула вона.— Інший придурок. Що ти це ти коїш, воюючи з клятими пожежами? Ти що — усі клепки розгубив?
— Ти була в безпеці з Дідьє,— запротестував Навін.— Мене не було лише годину.
— А хто оберігав тебе? — запитала вона, підходячи, щоб тицьнути його в груди.
Навін радісно вишкірився.
— Чого це ти такий веселий?
— Ти турбуєшся про мою безпеку,— пояснив Навін, крутячи пальцем перед її зухвалим носом.— Ти за мене тривожишся.
— Звісно ж, я за тебе тривожуся. І ти ще називаєш себе бісовим детективом!
— Овва,— сказав Навін.
— І це все, на що ти здатен?
— Овва.
— Якщо ти ще раз це повториш, я огрію тебе горщиком,— пригрозила Діва.— Стули рота і поцілуй мене.
Вони вже майже цим зайнялися, коли почувся запеклий гуркіт каструль і сковорідок, а також гучні голоси. Хтось пробирався нетрищами і дуже галасував.
Навін передав Діву до рук Сити, готуючись утекти через провулки на морському узбережжі. Ми з Джонні Сигаром, Дідьє і Навіном стояли обличчям до єдиного шляху, який вів з центральної частини нетрищ.
Почувся неймовірно гучний голос, що волав англійською. Це була Кавіта Синг. Коли вона зайшла на відкрите подвір’я перед хатиною Діви, ми побачили, що жінка усміхається, а жіноча почесна варта її підбадьорює. Діва повернулася разом із Ситою, аби привітатися з нею.
— Лише для тебе,— повідомила Кавіта, віддаючи Діві газету.— Сьогоднішня передовиця. Вона буде на прилавках за кілька годин, але я подумала, що тобі варто побачити її першою.
Діва прочитала передовицю, передивилася світлини свого батька, передала газету мені і впала Навінові в обійми.
Банду, відповідальну за різанину в маєтку Девнані, нарешті спіймали. Бандити зізнались у злочині й опинились у в’язниці. Це був африкано-китайський злочинний синдикат, який відповідав за більшість фармацевтичних насолод, що незаконно текли через Бомбей до Лагосу.
За словами копів, знищення банди і розкриття вбивства було тріумфом, до якого залучили офіцерів з кількох країн. Тимчасовий генеральний директор «Девнані Індастріз» — Раджеш Джайн — знову закликав зниклу спадкоємицю з’явитися і прийняти свій спадок.
Загроза для Діви тепер зникла, і вона могла полишити гасові лампи і знову жити в світі електрики.
— Ліне,— заговорив Дідьє.— Чи можу я запропонувати тобі свою флягу?
Він теревенив і жартував з Кавітою. Її міна вказувала на те, що я невчасно і це діє жінці на нерви.
— Кавіто, як ти дізналася, що Діва тут?
— Ви з Карлою психологічно пов’язані,— прогарчала вона, відпиваючи з фляги Дідьє.— Тож це ти мені скажи.
— Що це все означає?
— Ліне, а чому б тобі просто не поїхати додому? — порадила вона.— У тебе ж є дім, хіба ні?
Я не знав, чому вона злилася, але то було байдуже.
— Бувай, Кавіто.
Я вийшов на вулицю і тільки-но завів мотоцикла, коли поруч зупинився ще один, і хтось вигукнув моє ім’я. То був Раві — вуличний солдат компанії, який їздив зі мною в ніч, коли за мою голову була призначена винагорода.
— Абдулла наказав тебе знайти,— розповів він, залишаючись на мотоциклі, тримаючи руки на високому кермі.— Скорпіони вбили Аміра. І Фарід теж мертвий.
— Нехай їхні душі спочивають з миром,— сказав я.— Що сталося?
— Скорпіони виволокли Аміра з будинку і вбили посеред вулиці.
— Дідько.
— Фарід з’їхав з глузду. Він простріляв собі шлях до камер у поліційному відділку.
— І що було?
— Копи втекли, і Фарід убив трьох скорпіонів, які сиділи в камерах за підпал. Здоровань Гануман, він урятував Вішну. Він схопив шість куль, але таки пішов на той світ. Той вусань Данда, він також загнувся.
— Що сталося з Фарідом?
— Копи повернулися з купою зброї і пристрелили Фаріда. Кажуть, що влучили в нього аж шістдесят разів.
— Ялла[127].
— Звали з вулиці, чоловіче. Тепер тут ковбої проти індійців, а я маю забагато індійської крові для цього лайна.
Він блискавично від’їхав — одинокий кур’єр у мілітаризованій зоні. Він був наляканий і злий, а це завжди погана комбінація для чоловіка.
Я ніколи не бачив переляканого Раві. Він був з урівноважених, і кожна банда таких має. Але втрата двох повноправних членів компанії — тупоголового Аміра, який першим кидався танцювати під будь-яку музику і першим кидався в бійку, а ще Посередника Фаріда — чемпіона з боксу,— вона злякала молодого гангстера.
Загинули скорпіони. Загинули люди компанії. Ще більше приєднаються до них у темній червоній погибелі. Раві жив одним днем. Це була війна. Це був провал усього.
Я повернувся в «Амрітсар». Потрібно було виспатися, а потім прояснити ситуацію на вулиці. Я мав дізнатися, яка частина мого бізнесу ще функціонує, а яка вже розбіглася.
Я припаркувався в провулку, який розділяв готель. Мабуть, занадто часто я тут паркувався, бо, витираючи мотоцикла на ніч, ні на що не звертав уваги.
Я випростався, а поруч стояла мадам Жу. Близнюки теж були там, обабіч від неї.
Було також двоє інших чоловіків, приземисті й худорляві, з таким голодом в очах, який неможливо втамувати. Вони тримали руки в кишенях. Вони були її метальниками кислоти.
— Мадам,— почав я.— Без образ, але якщо ваші метальники кислоти почнуть виймати руки з кишень, я збожеволію. І коли все це закінчиться, я буду не єдиним мертвим чи обпеченим.
Вона розреготалася. Можливо, щоб я не сумнівався в тому, що це сміх, вона увімкнула світло під своєю вуаллю. Це була люмінесцентна лампа на батарейках, що висіла на шиї, немов намисто, ховаючись під
