Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Діти виривалися з рук батьків, щоб танцювати й гойдатися біля музикантів. Батьки стояли позаду, плескаючи в долоні та хитаючи головами в такт з ідеальним ритмом. Дітлахи стрибали, неначе коники, їхні тоненькі руки й ноги дриґались і смикалися. За присутності аудиторії барабанщики напружувалися майже до істеричності, посилаючи своє серцебиття через море, аж до сонця, що сідало на обрії. Я спостерігав за ними, поки вечір перетворювався на ніч, розливаючи чорнило на хвилі.

«Що ж ти робиш, Карло? — подумав я.— Що ж ти робиш?»

Я розвернув мотоцикла і поїхав у «Леопольд». Сподівався зустрітися з Кавітою Синг і розповісти їй про мадам Жу. Потому як мадам Жу піднялася зі своєї хвилі тіней під готелем «Амрітсар», я кілька разів намагався зв’язатися з Кавітою, але марно. Коли холодні погляди рецепціоністів у офісі газети перетворилися на стіну відчуженості, я усвідомив, що вона мене просто уникає. Я не розумів, чому Кавіта може так поводитися: невже я щось таке зробив, щоб її образити? — тож вирішив дати час Долі, поки та знову нас зведе докупи. Але згадка мадам Жу її імені мене хвилювала, і неможливо було позбутися почуття обов’язку. І нарешті один з моїх зв’язкових повідомив, що Кавіта зависає з Дідьє в «Леопольді» між третьою і четвертою годиною дня.

Дідьє і сам перетворився для «Леопольда» на таке собі втрачене кохання, і його часта відсутність ображала працівників. Вони виражали свою образу, стаючи під час обслуговування бездоганно ввічливими, бо нічого не бісило його більше.

Він намагався їх ображати, щоб вибити нестерпну чемність. Він робив усе можливе, згадуючи кілька лайок, які приберіг для особливих випадків. Але вони не піддавались, і та жорстока люб’язність заганяла невеличкого шпичака у його груди після кожного огидного «Прошу» і непростимого «Дякую».

— Ліне,— заговорив Дідьє, сидячи з Кавітою за своїм звичним столиком.— Який у тебе улюблений злочин?

— Що, знову? — сказав я.

Я нахилився, щоб поцілувати Кавіту в щоку, але вона піднесла келиха до губ, тож довелось просто махнути рукою. Я потис руку Дідьє і сів біля нього.

— Так, знову це,— заявила Кавіта, перехиливши половину келиха за раз.

— Як і раніше — заколот.

— Ні, це вже другий раунд,— пояснив Дідьє, таємниче посміхаючись.— Ми з Кавітою вирішили пограти. Ми попросимо усіх номінувати другий улюблений злочин і перевіримо власні теорії щодо них на основі обох відповідей.

— Ви розробили теорії щодо людей?

— Облиш, Ліне,— не кажи, що не маєш теорії про мене.

— Узагалі-то, ні. А яка в тебе теорія щодо мене?

— Ой ні,— засяяв Дідьє.— Це зіпсує гру. Спочатку ти маєш номінувати другий злочин, а потім ми підтвердимо свої теорії.

— Гаразд, мій другий улюблений злочин? Опір арешту. А який твій другий улюблений злочин, Кавіто?

— Єресь,— повідала вона.

— Єресь — це не злочин в Індії,— заперечив я, посміхаючись Дідьє, щоб той допоміг.— Це дозволено правилами вашої гри?

— Боюся, що так, Ліне. Хай якою буде відповідь людей на це питання, вона приймається.

— А ти, Дідьє? Лжесвідчення було твоїм першим улюбленим злочином, правильно?

— Дійсно, ти не помилився,— радісно відповів він.— Ти справді маєш зіграти з нами.

— Дякую, ні, але я б хотів почути твій другий вибір.

— Перелюб,— сказав він.

— Чому?

— Ну, звісно ж, тому, що він включає любов і секс,— відповів він.— Але також тому, що цей злочин повністю розуміє кожна доросла людська істота. А на додаток, оскільки нам — гейкам — не дозволено брати шлюб, це один з небагатьох злочинів, на який гейки не здатні.

— Це тому, що перелюб є гріхом, а не злочином.

— Ліне, ти ж не переходиш з нами на релігію, розповідаючи про гріх? — кепкувала Кавіта.

— Ні. Я використовую це слово в менш конкретному і більш широкому людському сенсі.

— А хіба ми здатні дізнатися про будь-які гріхи, крім власних? — запитала Кавіта, виклично випнувши щелепу.

— Потужно! — вирішив Дідьє.— Обожнюю таке. Офіціанте! Ще по одному!

— Якщо люди не вірять в існування принаймні колективного розуміння, то удачі їм. Якщо ти приймаєш спільну мову, то можеш говорити про гріх у багатозначній нерелігійній площині. Саме це я й маю на увазі.

— Тоді що це взагалі таке? — зажадала вона.— Що таке гріх?

— Гріх — це все, що травмує любов.

— Ой! — вигукнув Дідьє.— Це надзвичайно, Ліне! Ну ж бо, Кавіто, увімкни пантеру. Удар у відповідь, дівчинко!

Кавіта відкинулась на своєму стільці. На ній була чорна спідниця і чорний топ без рукавів, розстебнутий до улоговинки між грудьми. Її коротке чорне волосся, яке будь-де на світі вважалося б міським шиком, спадало розкуйовдженими пасмами на обличчя без грама макіяжу. Їй був тридцять один рік, вона була досить гарненька, щоб умовити кого завгодно.

— А якщо все твоє життя — це гріх? — вишкірилася вона.— Якщо кожен твій подих ранить любов?

— Благодать любові полягає в тому,— сказав я,— що вона змиває будь-які гріхи.

— Цитуєш Карлу, еге ж? — виплюнула Кавіта.— Як зручно!

Вона розлютилася, а я не міг зрозуміти чому.

— Так,— мовив я.— Її важко не цитувати.

— Навіть не сумніваюся,— гірко процідила вона.

У її голосі була присутня агресія. Тоді я не збагнув, звідки вона з’явилась.

Я прийшов у «Леопольд», аби попередити її про нову одержимість мадам Жу. Я навіть не замислився про гру, в яку грали вони з Дідьє, бо лише чекав перерви в розмові, щоб розповісти Кавіті усі факти. Якби я був пильнішим, то, може, й підготувався до її наступної ремарки.

— Гріх? Любов? Як ти взагалі смієш вживати ці слова?

— Ого, Кавіто, почекай-но. Що це ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що ти ніколи не забував про Карлу, ні на мить, навіть коли був у ліжку з Лайзою.

— А це звідки в біса взялося?

Дідьє кинувся на втихомирення шторму.

— А в Навіна другим улюбленим злочином стало надання притулку втікачам. Це довершує його анкету. Хочеш про нього послухати?

— Стули пельку, Дідьє! — вибухнула Кавіта.

— Кавіто,— почав я,— якщо ти хочеш мені щось сказати, то викладай.

— Я б тобі зараз в обличчя плюнула,— сказала вона, поставивши на стола свого келиха.

— То вперед.

— Лайза залишала тебе, щоб бути зі мною,