Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

перед ним, і опинився в невеличкій кімнатці, де за дерев’яним старим облізлим столом уже сидів Крюк. Баба Секлета швидко збирала на стіл. Зорій звернув увагу, що окрім столу, одного стільця та неширокої дерев’яної лавки в кімнатці в кутку на звичайній табуретці стояв невеличкий, але новенький телевізор-двійка. Крюк, простеживши за поглядом Богдана Даниловича, сказав:

Ні, телевізор тут, на жаль чи на щастя, не ловить. Якась сірість, рябизна та смуги. Мабуть, десь поруч військові релейні лінії або ще якась зараза. У нас Секлета Прокопівна — людина просунута. Я їй привожу касети, вона з великим задоволенням дивиться ті ж таки мильні серіали, які полюбляють й інші жінки, по відику. А для новин і погоди у неї ще від царя Гороха он біля печі висить радіо, яке в народі інакше, ніж брехунець, не називають. Правда ж, мамо Секлето?

— Правда, синок, правда, — жінка, здається, закінчила нехитре сервірування і стояла біля столу, не знаючи, що далі робити.

— Мамо Секлето, — Крюк ніжно подивився на стареньку, — ви з нами перекусите? Вип’ємо по грамульці…

— Дітки, якщо можна, я схожу до баби Варки, віднесу їй попоїсти, а то вона зовсім стара, і я трішечки їй допомагаю.

А ви тут без мене — випийте і закусіть. А потім поговоримо: розкажете, що там у світі робиться, чи не буде війни? Ну, я пішла, — вона взяла пакет і зачинила за собою двері. Богдан з осудом глянув на Крюка.

— Твоя правда: я попросив її, щоб вона прогулялася. Нам же треба вирішити головне питання, задля якого ми сюди приїхали, а тобі, я так розумію, розсиджуватися ніколи, — Петро виліз із-за столу, вийшов у сіни. Зорій чув, як він поліз на горище, хвилин з п’ять там чимось шарудів і повернувся з чималеньким обмотаним скотчем пакунком у сірому папері.

— Схоже на бомбу, — засміявся Зорій.

— А це бомба і є, — Петро взяв зі столу ножа й почав звільняти вміст пакунка. Коли всі обгортки зняв, у руках опинилися кілька звичайних побутових відеокасет. Петро вибрав одну з них, вставив у магнітофон і натиснув на кнопку пульта. На екрані з’явився чоловік, що ходив по кімнаті. Зорій відразу впізнав себе. Коли той Богдан, що на екрані, засунув руку в свої штани, Зорій різко сказав:

— Припини! — він устав з-за столу й вийшов надвір. Крюк вимкнув телевізор і теж пішов слідом.

Вони стояли під яблунею і знову говорили. І що більше пояснював Зорій, то світлішим і радіснішим ставало обличчя Крюка. Цей загартований у бійцівських поєдинках, бійках та операціях чоловік розумів пояснення свого колеги про причини того, як нормальний, без психічних відхилень і збочень мужик управлявся в самозадоволенні. Більше того, Петро ще раз переконався, що для Богдана немає перешкод, які б він не здолав, ідучи до своєї мети. І він заповажав свого побратима ще більше.

— Там, окрім цього непорозуміння, є ще дуже багато цікавого. Назаров писав на відео все, що відбувалося в його садибі, в тому числі й своїх партнерів. Тих записів вистачить, щоб поставити їх усіх на коліна і примусити робити мінет усій Службі безпеки України.

— Ні, Петре, то була б велика честь для них. Ми поставимо їх усіх перед судом. Це крутіше. Я можу забрати з собою ті касети?

— Думаю, хай вони поки що побудуть тут. І не тому, що я начебто тобі не довіряю. Просто ти зараз будеш у такому пресингу, що… — Крюк поклав руку на плече Зорія, — коротше, хай будуть у мами Секлети на горищі. У кутку є стара металева духовка — в ній лежатимуть касети з компрою на тих бандюків. А там матеріалів справді вистачить, щоб засадити їх надовго.

— Угу, — похитав головою Зорій, — засадиш. За цієї влади швидше тебе зашлють туди, де Макар телят не пас. Міняти владу треба, міняти.

— Авжеж, міняти, — думаючи про щось своє, промовив Петро. — Ходім вип’ємо.

— Я ж за кермом.

— За яким кермом? Не бачу в твоїх руках керма, — засміявся Крюк. — Ходім уже…

10

Вони знову дивилися на Богдана по-особливому. В їхніх поглядах надія, віра й упевненість перемежовувалися з сумнівом і навіть тривогою. Невже вони йому не зовсім вірили? Невже ці найближчі Богданові люди не впевнені у його здатності довести задумане до кінця?

Жінка сиділа, як завжди, за столом на покуті. В.М. — там само, по праву руку. Ті самі лампадка й ікона Божої Матері.

Цього разу Богданові Даниловичу захотілося докладніше розповісти про останні події. І тільки-но він уже зібрався це зробити, як жінка спокійно, але суворо сказала:

— Те, що ти хочеш нам розповісти, ми знаємо, й у нас є сумніви щодо правильності деяких твоїх учинків. Ти, Богдане, як нам здається, останнім часом не дуже-то переймаєшся долями людей, які погодилися тобі допомагати в серйозній справі. Через твою неувагу мало не загинув письменник Тесля, який тобі завжди вірив і надіявся на тебе. Смерть твого побратима й однодумця Дениса Файлова, якого вбили твої, а не його вороги, теж на твоїй совісті. Зараз ти взяв відповідальність за майбутнє ще однієї людини — Петра Крюка, хоча й переклав частину його гріхів на свою душу. Чи, може, ти забув ще про одну особу, з якою пов’язані твої надії змінити на краще ситуацію в країні? Пора б тобі вже визначитися в пріоритетах і звернути увагу на те, що навколо твоєї основної козирної карти, якою ти плануєш побити всіх тузів, теж збираються хмари. Не думай, що для твоїх противників залишилися непомітними кроки, які роблять твої люди, щоб добратися до вершини влади.

В. М. кивав, підтримуючи те, про що говорила