Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

— Жінка завжди знаходить спосіб,— мовила тітонька, випростуючись і зиркаючи на годинник.— Бодай раз, коли будеш із цією жінкою, яка захопила твоє серце, то, кохаючись із нею, думатимеш про мене.

— Бачте, тітонько Півмісяць, ви помиляєтеся. Цього не буде.

— Ти так гадаєш? — запитала вона, витримуючи мій погляд.

— Цілком. З усією повагою, тітонько Півмісяць, моя дівчина надере вам дупу. Ви чудова жінка і все таке, але моя дівчина — просто богиня. І якщо дійде до справжньої бійки, то вона й там теж надере вам дупу. Вона обох нас поб’є, ще і фору дасть, і змусить потім їй за це дякувати. Я божеволію від неї, тітонько.

Вона ще кілька секунд не відводила погляду, можливо, перевіряючи мене, а потім ляснула стегнами й розреготалась. І їй надзвичайно сподобалося, що я сміявся разом з нею.

— Усе правильно,— гукнула асистентка, запихаючи мого згортка з рупіями у металеву скриню, замикаючи її та записуючи суму у свою бухгалтерську книгу.

— Ти не перший, хто таке каже,— мовила тітонька Півмісяць.— Але таких небагато. Кілька. Більшість благають отримати безкоштовну виставу і плетуть брехні як підставу отримати мою консультацію.

— На їхнє виправдання можу сказати, що ви влаштовуєте неймовірну виставу, тітонько.

Вона розсміялася.

— Дякую, Шантараме. Саме так з’явилася легенда про мої таланти в читанні по долоні. Її вигадав зрадливий чоловік, щоб мати змогу тримати мою руку та спостерігати за місячними фазами. Деякі з чоловіків аж потом обливаються, так цього жадають. Навіть твої знайомі. Твій друг Дідьє щотижня сидить тут.

— Навіть не сумніваюся,— потішався я,— Навіщо він вам, тітонько Півмісяць?

Раптом я збагнув, що це питання могло її образити.

— Пробачте,— швидко вибачився я.— Це було питання письменника, тож, знаєте, мабуть, воно неприпустимо грубе.

Вона знову розреготалася.

— Шантараме, ти можеш ставити таке запитання лише тоді, коли маєш для цього владу. Тож коли отримаєш на це владу, запитай самого себе.

— Моя дівчина здуріє від цієї фрази.

— Наступного разу приводь її з собою,— пригрозила вона.

— А якщо вона перебере десять хвилин і освідчиться тобі?

— Звісно ж освідчиться, і ти теж це колись зробиш.

— Я гадав, ми вже це владнали,— нахмуривсь я, не розуміючи.

— Шантараме, ти пишеш оповідання,— посміхнулася вона.— Одного дня ти напишеш про мене, і це й буде освідченням. А ця жінка, яка отримала твоє серце, освідчиться мені через відчуття щасливого кохання, і більше нічого.

— А хіба не все кохання щасливе?

— Ні,— посміхнулася вона.— Це твій тип кохання. Твій і ще кількох однодумців, які стали моїми дорогими друзями.

— Я не хочу нещасного кохання,— похнюпивсь я.— Я взагалі не хочу нещастя.

— Я кажу про справжню емоцію,— відповіла вона.— Справжня емоція завжди завдає більше болю, але і винагороджує краще за всі інші емоції.

— Це... дуже заплутано,— зізнавсь я.— Але я дуже задоволений, що у нас відбулася ця розмова, тітонько Півмісяць. Я мимоволі перейшов на грубість, не стріляйте у мене, а дайте, будь ласка, дві хвилини фори. Мені приблизно стільки часу знадобиться, щоб дістатися дверей по цій поверхні.

— Можеш іти, Шантараме,— зареготалася вона.— Відтепер ти — мій ВІП-клієнт. Нехай богиня тримає твою зброю гострою, а ворогів наляканими.

Я повільно поковзав від неї, спотикаючись і слизаючись на вбивчій підлозі, доки не досяг золотистої арки сонячного світла, що вела до самого базару.

Витираючи чоботи, я глянув на тітоньку, а вона займалася йогою в гамаку.

Одна нога була високо піднята й обхоплена рукою, наче полум’я, що горить над її головою. Тітонька Півмісяць, бізнес-леді, гангстерка і Повелителька Хвилин. Вона мала рацію, подумав я. Карла, либонь, їй освідчиться.

Мій третій банк, мій резерв — Дідьє, був мінливою грою в покер, якою у своєму пентгаузі керував Близнюк Джордж.

Ігри на великі гроші потребували банку для постійного фінансування господаря. Господар забирає відсоток від гри, програшної чи виграшної, але господар також грає, бо відсоток виграшу, якщо, звісно, щастить, завжди є більшим, аніж комісія за гру.

Найкращий спосіб забезпечити господарю прибуток — це мати хорошого дилера, який знає, коли потрібно згортатися, і ще одного гравця, який здається незалежним, але насправді зливає свої перемоги господарю.

Навіть з такими підвищеними шансами завжди можлива ситуація, коли випадково зайде якийсь золотий хлопчик і зірве увесь банк. Таке трапляється. Інколи таке трапляється навіть три ночі поспіль.

Але випадок із золотим хлопчиком настільки рідкісний, що п’ять із сімох вечорів усе одно були надзвичайно успішні, а Близнюк Джордж знав, як керувати грою.

Я вклав кошти в банк разом з Дідьє і Близнюком, і ми троє заправляли покером. Мої щотижневі виграші приблизно дорівнювали прибутку, який можна було отримати з грошей, вкладених у добре налагоджений фонд.

Близнюк полишив махлярство. Це була обов’язкова вимога, встановлена нами з Дідьє. Ми мали грати по-чесному, або гра втрачала сенс.

І Близнюк поводився добре. Він кожну гру від імені господаря проходив рівнесенько, як міст між страхом і злістю. Його чесність і спритність забезпечили йому багато нових друзів, а нам — багато грошей.

Близнюк потребував гри, бо його друг-мільйонер, як виявилося, скупився на долари. Скорпіон оплачував рахунки за пентгауз у «Магеші», бо це було єдине місце в Бомбеї, де він почувався в безпеці. Він не почувався досить комфортно, щоб переїхати до міста, де інші мільйонери живуть у безпеці.

Але він перевіряв кожного чека і накладну на наявність можливої економії і часто її знаходив, вишкрібаючи копійки з рахунків, що вимірювалися тисячами.

Він відмовлявся фінансувати вечірки Близнюка. Близнюк казав усім приносити власні розваги, і вечірки вдавалися на славу. Вони були дешевшими, і яскравішими, і набагато популярнішими. Готель перетворився на місце, де відомі люди знайомилися з сумнівними людьми, і кожен бар і ресторан був напханий по вінця.

Скорпіон сплачував Близнюку тільки обмежений рахунок на оплату готелю, їжі, напоїв і послуг. Він також давав йому двісті доларів щотижня.

Близнюк заробляв ті двісті доларів за годину гри з нами і грав у трансі елегантної спритності. Він був упевненим. Він програвав жартуючи або співаючи, а вигравав без гордощів.

— Думаю про створення групи підтримки, щось на зразок «анонімних алкоголіків» для таких, як я, які не можуть припинити махлювати. «Анонімні карткові шахраї», знаєш, але проблема в тому, що нам нікому не можна буде довіряти. Не тоді, коли справа дійде до карт.