Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

вагатися у виборі, хоча потім багато хто і відступився від свого слова в дні поразки, як це властиво людям.

— Отомі! — вигукнув глашатай ради, коли всі висловили своє рішення. — Отомі, ми вибрали! Твої слова переконали нас, принцесо! Ми підемо проти теулів разом з ацтеками і битимемося до останнього за нашу свободу!

— Тепер я бачу, що ви воістину мій народ, і я воістину ваша правителька, — відповіла Отомі. — Сподіваюся, ви ніколи не розкаєтеся в своєму виборі, брати мої, люди отомі!

Отже, ми отримали в Місті Сосен обіцянку виставити за першою вимогою Куїтлауака армію в двадцять тисяч воїнів, готових стояти на смерть.

Розділ XXVI
ІМПЕРАТОР КУАУТЕМОК

Завершивши переговори з народом отомі, ми вирушили в зворотний шлях і благополучно прибули до Теночтітлана. Ця справа зайняла у нас всього лише місяць, проте за такий короткий строк на багатостраждальне місто обрушилося нове нещастя: іспанці привезли з Європи страшні невідомі хвороби. Країну спустошувала віспа.

День у день гинули тисячі людей. Незнайомі з жахливою хворобою, індіанці намагалися лікувати нещасних, поливаючи тіла хворих холодною водою, але на другий день майже всі нещасні вмирали. Сотні трупів лежали на базарних площах, чекаючи поховання, смерть збирала жнива в усіх сім’ях. Жерці падали перед вівтарями, на яких приносили в жертви дітей, намагаючись вмилостивити богів. Віспа вразила навіть імператора Куїтлауака. Коли ми прибули в місто, він помирав, але, дізнавшись про наш приїзд, побажав нас бачити. Марно я благав Отомі не ходити до хворого; вона не знала страху.

— Що ти кажеш, любий? — із сміхом вигукнула вона. — Невже я повинна боятися того, чого ти не боїшся? Підемо разом і відзвітуємо про нашу поїздку. Якщо я захворію і помру, значить, така доля.

І ми пішли удвох.

Нас впустили до кімнати, де лежав Куїтлауак, уже покритий похоронною пеленою, немов небіжчик. Навколо нього в золотих чашах курилися пахощі. Коли ми ввійшли, хворий був у забутті, але невдовзі прийшов до тями.

— Добридень, племіннице, — хрипко промовив Куїтлауак з-під покриву. — Бачиш, справи погані. Дні мої дійшли кінця. Зараза теулів добиває тих, кого пощадив меч. Скоро моє місце займе інший владика, так само, як я зайняв місце твого батька, але я про це не шкодую, бо йому доведеться витримати всю славу і всю тяжкість останньої битви ацтеків. Говори, племіннице! Не марнуй часу. Що тобі відповіли твої отомі?

— Повелителю, — скромно сказала Отомі, не піднімаючи голови, — хай пощадить тебе ця хвороба, щоб ти правив нами довгі роки! Ми з моїм чоловіком теулем повернули під твої прапори значну частину племен отомі. Армія з двадцяти тисяч горян чекає твого наказу.

— Добру звістку принесла ти, дочко Монтесуми, і ти, біла людино! — прохрипів вмираючий володар. — Боги мудрі, вони не прийняли вас у жертву, коли ви лежали на вівтарі, а я був дурнем, коли хотів убити тебе, теулю. Але кажу вам усім: укріпіть ваші серця і, якщо доведеться померти, помріть із честю. Битва насувається… Мені вже не доведеться в ній брати участь… Хто знає, чим вона скінчиться?..

Якийсь час Куїтлауак лежав мовчки, потім раптом сів на ложі, відкинув смертну пелену, і заговорив, немов його осінив пророчий дар. На імператора моторошно був дивитися: так понівечила його хвороба.

— На жаль, я бачу вулиці Теночтітлана у вогні і в крові! — стогнав Куїтлауак. — Я бачу, як коні теулів ступають по сотнях трупів! Я бачу душу мого народу: голос її уривається, і на шиї у неї ланцюги. Діти розплачуються за гріхи батьків. Народ мій, який я вигодовував, як орел своїх пташенят, приречений на загибель. Земля розверзатиметься під ним, і безодня поглине його за всі наші лиходійства, а ті, хто залишаться, будуть рабами з покоління в покоління, поки помста не здійсниться!

Прохрипівши останні слова, Куїтлауак впав на подушки, і перш ніж переляканий знахар встиг підвести його голову, імператор Анауаку вже позбувся всіх земних страждань. Але останні його слова глибоко запали в серця тих, хто їх чув. Утім, крім нас, про них дізналася тільки одна людина — Куаутемок.

Але траур не міг тривати довго. Час не чекав. Необхідно було якнайскоріше вибрати нового імператора, щоб він постав на чолі армії і всього народу. Тому наступного дня після похоронів Куїтлауака скликали велику раду принців та інших знатних людей.

Я теж узяв у ній участь як воєначальник і як чоловік принцеси Отомі.

Усі знали, що трон імператора Анауаку за правом народження, за правом благородного розуму і мужнього серця могла зайняти тільки одна людина, здатна справитися зі всіма труднощами. І цією людиною був мій друг і кровний брат Куаутемок, племінник двох останніх імператорів, чоловік Течуїшпо, дочки Монтесуми, сестри Отомі. Повторюю: всі це чудово знали — всі, окрім самого Куаутемока. Коли ми йшли на раду старійшин, він назвав двох інших принців і сказав, що вибір, поза сумнівом, ляже на одного з них.

Ця нарада була урочистим і прекрасним видовищем. Чотири великі вожді зібралися в центрі залу, а довкола на певній відстані, але так, щоб все чути і бачити, розташувалися триста вождів і принців, які повинні були підтвердити рішення.

Верховний жрець, чия похмура одіж виділялася, як шматок вугілля серед розсипів золота, промовив урочисту молитву. Піднявся один з чотирьох великих вождів і сказав:

— Ім’ям бога і волею народу Анауаку ми зводимо тебе, Куаутемоку, на трон Анауаку. Живи довго, прав справедливо, і хай тобі дістанеться слава перемоги над ворогами, які хотіли нас знищити. Скинь їх у море, Куаутемоке! Слава тобі, Куаутемоке, імператоре ацтеків і всіх інших підвладних ацтекам племен!

І всі триста членів великої ради відгукнулися громовим гуком:

— Слава тобі, імператоре Куаутемоке! Тоді принц виступив наперед і заговорив:

— Слухайте мене, принци, воєначальники, вожді і члени великої ради! Бачать