Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Потім він відповів Кортесу, ні словом не згадуючи про мене. Він радив іспанцям готуватися до смерті.

— Багато наших воїнів загинуло, — говорив Куаутемок, — але і ви загинете теж. Ви помрете з голоду і спраги або на вівтарях наших богів. Вам немає порятунку, теулі, бо мости зруйновані!

І весь багатотисячний натовп підхопив його слова:

— Вам не врятуватися, теулі! Мости зруйновані!

Потім засвистіли стріли, і я повернувся в палац, щоб розповісти Отомі все, що мені вдалося дізнатися про її двох сестер-заручниць і про її батька. За словами іспанців, Монтесума був при смерті.

Я також повідав Отомі про підступи свого ворога. Вона поцілувала мене і, усміхаючись, сказала, що, хоча відтепер моє життя і пов’язане з нею, це все-таки краще, ніж якби я потрапив до рук іспанців.

Два дні по тому містом поширилися чутки про смерть Монтесуми, а незабаром після цього іспанці передали ацтекам для поховання його труп, одягнений в прекрасний царствений одяг. Монтесуму перенесли в приймальний зал палацу, а звідти вночі переправили в Чапультепек і поховали без жодних церемоній, побоюючись, щоб розлючений натовп не розтерзав на клаптики навіть його останки.

Стоячи поряд із Отомі, я востаннє бачив обличчя цього найнещаснішого з монархів, чиє владарювання почалося так блискуче і скінчилося так плачевно. Отомі, стримуючи сльози, поцілувала покійного і вигукнула:

— Добре, що ти помер, батьку, бо всі, хто тебе любив, не хотіли тебе бачити в рабстві і приниженні! Хай пошлють мені боги силу помститися за тебе! А якщо вони не боги — я знайду цю силу в собі!

Цій своїй клятві вона була вірна до кінця.

Увечері в палаці зібралася рада старійшин. Я виступив і сказав, що теулі напевне спробують прорватися з міста і зроблять це вочевидь під покровом темряви, бо інакше вони не намагалися б засипати рови на греблях. Куїтлауак, що став після смерті Монтесуми імператором, відповів мені, що теулі, звичайно, замислюють утечу, але ніколи не наважаться виступити вночі, бо тоді вони заплутаються в лабіринті вулиць і гребель.

Я заперечив йому:

— Ацтеки не звикли до нічних битв і переходів, але для білих людей це звична справа. Іспанці знають, що вночі ацтеки не воюють, і саме тому швидше за все постараються вислизнути під завісою темряви, сподіваючись, що їхні вороги в цей час спатимуть. Я раджу поставити вартових при кожній греблі.

Куїтлауак згодився. Охорону греблі, що вела на Тлакопан, він доручив Куаутемоку і мені.

Уночі ми з Куаутемоком і кількома воїнами почали обхід постів, установлених біля греблі. Було близько півночі. У непроглядній пітьмі сіявся дрібний дощ, темно було, хоч у око стрель, немов у нас в Норфолку восени, коли землю ночами закутує туманна імла. Насилу ми відшукали і змінили вартових, які сказали, що все начебто гаразд. Лише зворотною дорогою я раптом почув якийсь шум.

— Ти чуєш? — спитав я.

— Це теулі, — пошепки відповів Куаутемок. — Вони йдуть сюди!

Ми кинулися бігти до греблі, і тут навіть крізь темряву і дощ побачили тьмяний блиск панцирів.

— До зброї! — заволав я. — До зброї! Теулі йдуть греблею на Тлакопан!

Вартові в одну мить підхопили мій заклик і від посту до посту він поширився всім містом. Води озера завирували під ударами безлічі весел, немов зграї водяних птахів водночас зірвалися зі своїх очеретяних гніздовищ. То тут, то там падаючими зірками спалахували і гасли смолоскипи. Глухий гомін переріс у ревисько, і численні загони озброєних ацтеків ринули до тлакопанської греблі.

І тут з’явилися іспанці. їх було тисячі півтори, та ще тисяч шість-вісім тласкаланців. Вони виступили на греблю, шикуючись тонкою вервечкою.

Куаутемок і я, підтягуючи воїнів, кинулися назустріч ворогу до першого каналу, що перетинав греблю, де вже тіснилися десятки наших човнів. Авангард іспанської колони досяг тим часом протилежного берега, і битва завирувала.

Ацтеки билися безладно, без жодного плану. Воєначальники в темряві не бачили своїх воїнів, а ті не чули їхніх наказів. Але ацтеків була сила-силенна, і в грудях кожного горіло лише одне бажання — знищити теулів!

Гримнула гармата, обсипавши нас градом картечі, і при спалахові пострілів ми побачили, що іспанці перекидають через канал переносний міст. Ми кинулися на ворога. Все змішалося. Кожен бився тепер сам за себе.

Перший натиск іспанців розшпурляв нас із Куаутемоком, як вихор осіннє листя, і хоча обидва ми уціліли, цієї ночі нам більше не вдалося зустрітися.

Як розповісти про все, що сталося тієї ночі? Я цього зробити не зможу, бо сам бачив не все. Знаю тільки, що протягом двох годин я бився як одержимий.

Ворогам вдалося подолати перший канал, але переносний міст під їхньою вагою осів і так загруз у твані, що його вже неможливо було зсунути з місця. А попереду греблю перетинав другий канал, ще ширший і глибший. Перебратися через нього іспанці змогли б, тільки заваливши його трупами.

Здавалося, всі дияволи зірвалися з ланцюга і розбушувалися на цій вузенькій смужці землі. Грім гармат, мушкетів і аркебузів, передсмертні зойки і крики жаху, заклики іспанських солдатів і бойові погуки ацтеків, іржання поранених коней, плач жінок, свист дротиків, дзижчання стріл і глухий шум ударів — все змішалося в дику, божевільну какофонію. Немов очманіла отара, довга колона іспанців з ревом кидалася вусібіч. Дехто падав з греблі в озеро, і тут у воді їх або вбивали, або затягували в човни, щоб принести в жертву, інші тонули самі, але найбільше іспанців було затоптано в болото і загинуло під час переходу каналів.

Сотні ацтеків теж полягли в цьому бою, і переважно від рук своїх одноплемінників, які розсипали в темряві стріли, не знаючи,