Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

— Це, часом, не ви щойно мені телефонували? — не дала договорити полковникові Тесля.

— Я. А ви щойно прийшли й не встигли взяти слухавку? Бо я довго дзвонив.

— Ні, я була вдома. Просто відчувала, що телефонуєте ви, і боялася брати трубку. Значить — правильно відчувала. А тепер кажіть — я готова.

— Ні, поки що мені нічого не відомо. Я лише так, про всяк випадок, хотів запитати, у що був одягнений Олександр, коли пішов із дому?

— Я точно не можу сказати, — у голосі жінки з’явилися нотки надії, — але я вже продивилася його речі, і мені здається, що він пішов у своїх улюблених синіх джинсах і темно-синій картатій сорочці. Із взуття, якого в нього взагалі лише кілька пар, відсутні легкі літні світло-брунатні туфлі з маленькими дірочками згори. Решта його речей і одягу на місці.

Гаразд, Ніно Матвіївно, дякую. Я почав розшуки, залучив міліцію, сподіваюся, скоро ми нашого Сашка знайдемо, — і мало не бовкнув «живого чи мертвого», але вчасно спохопився й закінчив: — Вірю, що все буде гаразд.

— Богдане Даниловичу, шукайте, я вас дуже прошу. Йому потрібна допомога, я це відчуваю. Він живий — я певна.

Від Переяславського договору, тобто від 1654 р., і до сьогодні імперіалістична, спочатку царська, а тепер большевицька Москва несла і несе Україні лише національний гніт і поневолення.

Від Богдана Хмельницького і до сьогодні імперіалістична, спочатку царська, а тепер большевицька Москва по-варварськи експлуатувала й експлуатує український народ економічно.

Від Переяславського договору і до сьогодні імперіалістична, спочатку царська, а тепер большевицька Москва винищувала і винищує український народ фізично.

Від Переяславського договору і до сьогодні імперіалістична, спочатку царська, а тепер большевицька Москва крала й краде у нас нашу історичну традицію, нашу культуру, намагалася й намагається вирвати у нас нашу національну душу, топтала й топче нашу національну гідність, хоче обернути нас у своїх рабів, хоче допровадити український народ до стану безобразної маси «малоросів», «хохлів».

І саме тому, продовжуючи боротьбу Хмельницького, Мазепи, Петлюри, здійснюючи заповіти Шевченка, Франка,

Лесі Українки, здійснюючи передові ідеї сучасного культурного людства, український народ піднявся на збройну боротьбу з большевицькими імперіалістами за Українську Самостійну Соборну Державу.

Досить окупантського ярма на нашій шиї! Досить панування імперіалістичної Москви над нами! Досить ганьби поневолення! Хочемо жити вільними! Хочемо зайняти належне нам, великому європейському народові, гідне місце в колі вільних

народів світу! Ми нічим не гірші від інших народів! Ми нічим не гірші від, нібито, «старшого брата», як це большевицькі імперіалісти називають сьогодні російський народ! Не хочемо більше його «допомоги» для нас, його «піклування» про нас! Будемо самі вирішувати свою долю!

Борючись у лавах УПА, під керівництвом Української Головної Визвольної Ради, за Українську Самостійну Соборну Державу, український народ бореться:

за своє природно-законне право жити вільним, ні від кого незалежним життям на своїй землі, так, як давно живуть багато інших народів світу;

за справедливий суспільний лад, побудований на принципі справді безкласового суспільства, в якому не буде місця ні поміщикам, ні капіталістам, ні партійним вельможам, ні жодним іншим паразитам;

за своє справді щасливе і заможне життя, гарантоване тим, що народ буде сам самостійно господарювати на своїх багатствах, тим, що не буде паразитарних класів і груп в українському суспільстві, тим, що в українській державі не буде поневолених народів, отже, не буде потреби втримувати великого апарату насильства, який пожирає величезну частину народного прибутку;

за волю людини, за справжню демократію, за справжню свободу слова, друку, зборів і організацій, за справжнє керівництво державою народом.

Боротьба українського народу в лавах УПА за Українську Самостійну Соборну Державу — це свята, справедлива боротьба за найжиттєвіші свої інтереси.

Брати-українці в червоноармійській формі!

На Ваших очах большевицькі імперіалісти посилюють національний гніт українського народу. Вони сотнями тисяч винищують українських патріотів у Сибіру, на Соловках, Колимі, по тюрмах і концтаборах, винищують розстрілами і на шибеницях. Вони далі своїми драконівськими «постановами» пригвинчують мільйони колгоспників, робітників, інтелігентів. Вдома, внаслідок грабежу зерна в Україні, з голоду пухнуть Ваші батьки, Ваші діти. Щораз пихатішими стають партійні паразити, удекоровані різними орденами та погонами.

Щораз нахабнішими щодо Вас стають російські шовіністи. Щораз відвертіше знущаються з української мови і в армії, і поза нею. Щораз відвертіше говорять Вам про червону армію, в якій служать мільйони українців і представників інших народів, як про «русскую армию», про Ваші бойові подвиги — як про «славу русскаго аружия». Щораз відвертіше большевицькі імперіалісти піднімають на щит перед Вами Петра 1-го, який, за словами Шевченка, «розпинав нашу Україну», і по-старому заплямовують ім’ям зрадника українського народу Мазепу, Петлюру чи Бандеру, єдиною метою яких були чи є воля і щастя українського народу.

У Вас не може бути вагань щодо того, де Ваше місце у цій боротьбі, яка зараз ведеться на українських землях.

Ваше місце на боці тих, хто бореться проти московсько— большевицького ярма на Україні за Українську Самостійну Соборну Державу як єдину гарантію справді вільного, справді заможного, справді щасливого життя українського народу на своїй землі.