Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно
Ваше місце там, куди пішли такі командири і бійці червоної армії, як лейтенант Яструб — сотник-командир куреня (батальйону) УПА, нагороджений УГВ Радою Золотим Хрестом Бойової Заслуги, лейтенант Береза — сотник-інструктор командирської школи УПА, сержант Ворон і сотні інших командирів та бійців червоної армії, які в лавах УПА свої військові знання і бойовий досвід віддають святій справі визволення українського народу.
Хто свідомо б вирішив стати на інший шлях — той підлий зрадник українського народу, запроданець кремлівських імперіалістів, злочинний Каїн, кісток якого не прийме українська земля.
Брати червоноармійці-українці! Разом мстімо московським імперіалістам за кривди, заподіяні ними українському народові. Разом мстімо за нашу розтоптану національну гідність, за нашу розграбовану землю, за колгоспну нужду і розстріляних братів, за голод і за Соловки, за терор бандитів з НКВД і за свавілля партійних собак, за розстріляних борців за Волю України і за знущання над нашими національними почуттями!
Включайтеся у святу національно-визвольну боротьбу українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу!
Не йдіть на облави проти українських повстанців! Не стріляйте в українських революціонерів-самостійників! Повідомляйте населення про плановані облави!
Читайте підпільну літературу українського визвольного руху! Ознайомлюйтесь з його програмою! Розповсюджуйте наші ідеї! Інформуйте про нашу боротьбу своїх рідних, знайомих, своє оточення, якому довіряєте!
Національно усвідомлюйте тих, хто не вірить большевикам! Не бійтеся НКВД! Воно безсиле там, де добра конспірація, де висока ідейність, де масова боротьба! Знищуйте шовіністично налаштованих, ворожих до українського народу і його боротьби сталінських молодчиків! Знищуйте енкаведівських та партійних паразитів!
Сталінські імперіалісти готуються до нової імперіалістичної війни. Пам’ятайте, що в цей вирішальний момент зброю, яка буде у Ваших руках, Ви повинні повернути проти тих гнобителів, які сторіччями поневолюють український народ! Шукайте листівки УГВР, УПА, ОУН, шукайте зв’язків з УПА, ОУН і дійте згідно з їхніми вказівками!
ХАЙ ЖИВЕ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКА БОРОТЬБА УСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!
ХАЙ ЖИВЕ БОЙОВИЙ СОЮЗ УКРАЇНСЬКИХ ПОВСТАНЦІВ З УКРАЇНЦЯМИ З ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ В ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКІЙ БОРОТЬБІ ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ І СОЦІАЛЬНЕ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!
ХАЙ ЖИВЕ ВОЛЯ НАРОДІВ І ЛЮДИНИ!
ХАЙ ЖИВЕ УКРАЇНСЬКА САМОСТІЙНА СОБОРНА ДЕРЖАВА!
СМЕРТЬ МОСКОВСЬКО-БОЛЬШЕВИЦЬКИМ ОКУПАНТАМ ТА ЇХНІМ УКРАЇНСЬКИМ АГЕНТАМ!
Жовтень 1947 року.
Українська Повстанча Армія
Петро Дранко сидів у кабінеті капітана МГБ Гнирі й чекав, коли той дочитає листівку, яку червоноармієць забрав у Василя Хижняка після того, як вони все-таки прочитали її разом там же на посту.
Гниря вже читав довго, нічого не коментуючи й не запитуючи, з виразу обличчя капітана теж не можна було що-небудь вгадати, і червоноармієць Дранко готувався до непередбачуваної реакції. Нарешті Гниря підняв очі на солдата й запитав:
— Хто ще читав цю бандерівську заразу?
— Я не читав, — швидко відповів Дранко й втупив очі в підлогу.
— Ти не почув запитання? — рявкнув капітан. — Хто ще, крім тебе, читав листівку?
— Червоноармієць Хижняк. Василь Хижняк, — швидко додав Дранко.
— А вам, часом, не приходилося чути, що подібні речі читати й розповсюджувати категорично заборонено?
— Товаришу капітане! Коли я підійшов до Хижняка, щоб змінити його на посту, то листівка була вже в його руках. Він сказав, що тільки-но зняв її з паркана. Ми ж навіть не знали — що то. А коли почали читати й зрозуміли, що то ворожа агітка, то далі читали з ненавистю… — Дранко прикусив язика, бо зрозумів, що ліпить нісенітницю.
— Досить, — прикрикнув Гниря. — Скажи мені краще, хто з вас дописав у кінці листівки олівцем слово «крук»? Тільки не говори мені, що те слово там було написано не вами.
— Товаришу капітане! Чесне комсомольське: коли ми читали, на аркуші той напис олівцем уже був. Ми ще довго не могли його розібрати, тому що погане світло заважало відразу прочитати.
— Гаразд, не трусися! — сказав дещо м’якше Гниря. — А що сказав Хижняк після того, як ви прочитали ворожу листівку?
— Він запропонував віднести її куди належить. Тобто — він хотів це зробити сам. Але я, пам’ятаючи ваші інструкції, вирішив, що буде надійніше, якщо саме я віддам цю листівку вам.
— Ну, будемо вважати, що так усе й було, — уже зовсім спокійно сказав Гниря. — А тепер слухай уважно й запам’ятовуй. Нікому про листівку не говорити. Хижняку скажеш, що порвав її і викинув. Він, наскільки я знаю, хлопець боязкуватий і шуміти не буде. Ну, а про те, що ви прочитали, взагалі забудьте. То є ворожа пропаганда. Бандити вже на останньому виздиху. їх у лісах залишилися одиниці. Скоро ми покінчимо з цією заразою, й життя у цьому краї почнеться мирне і спокійне. А ми… — капітан підвівся, — а ми найближчим часом зможемо нарешті поїхати додому.
— Вибачте за відвертість, товаришу капітане, — Дранко теж підвівся, — так хочеться звідси дременути. На війні було легше. Там ворог перед тобою… І ворог відомий і ненависний. А тут… А тут не так усе просто…
— Припинити! — шикнув Гниря. — А то замість дому потрапиш знаєш куди?! Ще раз почую — згною! Зрозумів?
— Так точно, товаришу капітане!
— Пішов…
Дранко прожогом вискочив з кабінету. Гниря ще кілька хвилин стояв, дивлячись на двері, за якими зник солдат. Потім підійшов до столу, сів на оббитий дерматином старий стілець, відчинив металеву шафу, в якій зберігалися різні речові докази, папери, плакати тощо, вийняв засмальцьовану сіру папку й дістав з неї аркуш цигаркового паперу з надрукованим дрібним-дрібним шрифтом текстом, поклав його поряд
