У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

"Обстановка склалася дуже хороша, а ваша милість у цей час була у циганочки. Ти знаєш, Гришо, віднині я тебе іменуватиму "циганський барон". Хочеш?"

"Під три чорти!"

На цьому листування обірвалося, бо задзвонив телефон.

* * *

- Вам лист, - сказав Нунке, подаючи маленький, з візерунками конверт.

"Втекла!" - промайнула в голові думка. Обличчя мимоволі розповзлося в щасливу усмішку. Але Фред опанував себе. В міру того, як він читав листа, обличчя його похмурніло...

- Справа не в тому, що вона поїхала несподівано...

Фред мовчав. Мобілізувавши всі свої акторські здібності, він вдавав з себе ображеного закоханого. Хоч йому до свербіння в долонях хотілося дати ляпаса Думбрайту, який, не питаючи дозволу, взяв листа Агнеси і уважно прочитав.

- Ви знали, що вона від'їздить до Рима?

- Я знав, що ви їй це дозволили, але ж їхати мала за тиждень!

- А виїхала сьогодні вночі! І тільки-но банк повідомив, що всі гроші переказала на Римський приватний банк, - з серцем сповістив Думбрайт, жбурнувши листа на стіл.

Як і годилося закоханому, хоч і зневаженому, Фред | узяв листа і поклав у кишеню.

- Що ви скажете про цей вибрик з банком?

- Пізнаю, так би мовити, почерк падре Антоніо.

- Так от що, Фред! У нас немає часу на обговорювання. Ми втратили кругленьку суму, якої вистачило б не на один рік існування школи. Ми можемо втратити й вивіску, таку потрібну і зручну. Ви можете втратити наречену і посаг. Нагадую - солідний, так тисяч із сто доларів, якщо врахувати і спадщину Менендоса.- Назвавши суму, Думбрайт пильно глянув на Шульца.

Той відобразив на своєму обличчі і радість, і тривогу - він добре знав, що від спадщини Менендоса лишилися ріжки та ніжки, і в душі потішався з незграбних хитрощів боса.

- І все це можете повернути тільки ви!

- Як?

- Негайно, найпізніше завтра вранці, вилетівши до Рима, ви того-таки дня розшукаєте Агнесу і повернетеся з нею сюди!

- Згода, Фред? - запитав, посміхаючись, Нунке.

- Згода, - радість у голосі Шульца була неприхована і прозвучала на цей раз абсолютно природно.

- Разом з вами полетить Вайс. Його завдання - будь-що ліквідувати падре Антоніо.

"І наглядати за мною", - додав у думці Фред.

- Збирайтеся: візьміть найкращі костюми, побільше грошей. Якщо ваша спільна з Агнесою подорож сюди стане, шлюбною - це буде найкраще!-Думбрайт говорив про шлюб Фреда з Агнесою як про щось абсолютно вирішене.

Шульц повернувся,, щоб йти, і раптом згадав:

- А ті негайні завдання, які я мав виконати, передати Домантовичу?

- Домантович дуже пошкодив учора ногу, стрибаючи з парашутом. Він довго пролежить, - сказав Нунке.

- А про які завдання йдеться? - поцікавився Думбрайт.

- Перевірити знання прізвищ місцевих керівників, обстановки у п яти слухачів групи "А", - пояснив Шульц.

- Це Домантович може зробити і лежачи в ліжку. Передайте йому, кого саме він має проекзаменувати і ваші спостереження за цими слухачами, - вирішив бос.

- До побачення!

- Щасливої дороги! Пам'ятайте: маєте три дні. Інформуєте Вайса кожного ранку, а він уже забезпечує зв'язок з нами. У вас і без цього там багато буде турбот.

Просто з кабінету Нунке Фред поспішив до Доманто-вича.

Той лежав у ліжку, вмостивши праву ногу на велику подушку.

- Розумієте, Шульц! Маленький камінчик і от маєте...

- Треба більше тренуватися, спиратися на носки...

- Ви прийшли як інструктор парашутного спорту?

- Я прийшов не як інструктор, а от у якій справі...

Григорій заговорив про тих п'ятьох, що їх Домантович має перевірити, а в цей же час йшло жваве листування:

- "Вилітаю до Рима повернути Агнесу, яка втекла. Інформацію звідти передам".

"Щасливий! Дурнем будеш, коли повернешся сюди. Так і передай мою думку полковнику Титову".

"Справу вирішить він".

"Категорично вимагаю сказати йому, що я й сам тут упораюсь".

"Прощай, Мишко! Пам'ятай про адресу старого цигана".

"Ще б пак!"

"Бережи себе, друже любий! За цей час ти став мені рідніший за брата".

На останню фразу Домантович не відповів. Він притяг 1 ригорія за руку до себе і міцно-міцно поцілував.

Григорій рвучко підвівся і хотів уже йти, але, щось згадавши, витяг новий аркушик паперу і написав:

"Що передати твоїм?"

"Адреса у Титова. Якщо пощастить, поїдь до мами, вона в Мінську. Розкажи, що можна..."

Перший аркушик листування прожував Григорій.

Другий - Михайло.

Очевидно, ковтати папір було неприємно і важко. У обох на очах з'явилися сльози...

Як тільки літак одірвався від землі, Григорій у знемозі прихилився до спинки крісла і стулив повіки. Тяжка утома ніби вдавила його в сидіння. Так навалюються на пілота перевантаження при зміні траєкторії польоту на великих швидкостях. Ця