Українська література » Пригодницькі книги » Тінь Каравели - Владислав Крапівін

Тінь Каравели - Владислав Крапівін

Читаємо онлайн Тінь Каравели - Владислав Крапівін
карти.

Якось навесні два моряки з міноносця «Летючий» потрапили у полон до фашистів. Есесівці закували їх у ланцюги і відправили на гранітний острів біля західних берегів Балтики. Уночі полонених тримали в холодних фанерних бараках, а на світанку гнали в інший кінець острова, де був таємний підземний завод. На заводі випускалися торпеди.

Звичайно, два хоробрих моряки не збиралися працювати на фашистів. Темної ночі вони розпиляли ланцюги, торохнули вартових важкими табуретками і відібрали у них автомати. Потім утікачі кинулися на аеродром, де стояв двомісний літак начальника табору. Перестрілявши охорону, вони запустили мотори І піднялися над гранітними шпилями острова.

Моряки були, звісно, Павлик і я.

Ми вирвалися на волю! Спочатку скинули на завод бомби, які виявилися в літаку, а потім узяли курс на схід. Завод рвонуло так, що літак відкинуло кілометрів на сто! Від удару ми втратили свідомість.

І я і Павлик були, звичайно, хороші моряки, але хорошими льотчиками ми не були. Та й літак був нікчемний — не наш, а німецький. Ми заблукали серед туманів і хмар. А потім ударив штормовий вітер, і нас понесло невідомо куди. Пальне давно закінчилося, але вітер був такий, що носив літак, як паперового голуба. А коли шторм закінчився, ми побачили під крилами хвилі океану.

Павлик посадив літак. Машина була легка й хиталася ра хвилях, ніби човен. З парашута ми спорудили чудове вітрило, і пасати несли нас по океану, поки не постав із води зарослий пальмами острів.

Там нас захопили у полон тубільці. Прив'язані до пальм, цілісінький день ми смажилися на сонці, а плем'я вирішувало нашу долю. Нарешті доля була вирішена, і коричневі воїни діловито зачиргикали брусками по наконечниках стріл і списів.

— Кепські справи, — зауважив Павлик. — Треба якось змотувати вудки, бо продірявлять у десятьох місцях.

Старий кудлатий вождь Табу-Ретус, закутаний у плащ з нашого парашутного шовку, насторожено прислухався до Пав-ликових слів. Потім стурбовано заговорив по-англійському (ми його, звичайно, зрозуміли):

— О чужинці! Мова ваша мелодійна й зовсім не схожа на каркання тих, хто прилітав сюди раніше на залізних птахах з чорними хрестами. Хто ж ви?

Ми гаряче запевнили шановного вождя, що не маємо нічого спільного з тими, хто прилітав сюди раніше, а «залізного птаха» вкрали у своїх ворогів.

Того ж вечора було велике свято, і під бій барабанів плем'я сміливих мисливців за акулами прийняло нас у почесні вожді. А старий Табу-Ретус, проливши сльозу від хвилювання, промовив:

— Ми були б щасливі, якби ви назавжди залишилися з нами. Але ви — відважні воїни. Вас кличе дорога битв і подвигів. Ми не затримуємо вас. Багато тисяч місяців тому тут уперше з'явилися білі люди. Вони припливли і загинули, тому що прийшли як вороги. Залишився їхній корабель. Він стоїть у тихій лагуні. Він старий, але міцний. Ви прийшли як друзі, і цей корабель — ваш. Хай оберігають вас демони моря…

І ми побачили Каравелу.

Дивно, як вона вбереглася. Навіть фарба на дерев'яних візерунках корми облізла лише подекуди. На гладенькій підлозі кают лежали сонячні рисунки вузьких ґратчастих вікон. Під бушпритом, на бліндареї, зеленою бахромою повисли пишні ліани. Здавалося, що у Каравели виросли вуса. Ми взялися за ручки штурвального колеса. Воно зі скреготом крутнулося, ворухнувши заснуле кермо: справне. Вітрила зотліли, але у нас вистачало тканини від парашутів. Днище було оббите міддю, і морські черви його не зачепили.

На палубі ми побачили вісім позеленілих гарматок і подарували їх Табу-Ретусу. Нам потрібна була інша зброя.

Ми озброїли Каравелу дрібнокаліберною гарматою з літака, а потім, коли потопили кілька німецьких торпедних катерів, поставили ще гармати і кулемети.

І почалося таке життя, що перехоплювало подих.

Ми жили у морях, дивовижних, як сон. У них снували піратські бриги, виринали під зоряне небо небачені чудовиська, біля островів крізь сонячну воду виднілися затонулі кораблі. На них переховувалися таємниці й скарби. А по горизонту, зловісно димлячи, йшли німецькі ескадри, ще не відаючи, які біди їм несе старовинний корабель з блискучими вітрилами.

Для початку ми розгромили біля берегів Тасманії вітрильну флотилію кровожерного Джіммі Косопуза, а потім у північних фіордах потопили один за одним дванадцять фашистських катерів-торпедоносців і спалили їхню базу. Після цього пішли в ріку Амазонку, щоб пополювати на крокодилів. Це була не просто забавка. З крокодилячих шкур ми хотіли пошити водолазні костюми, щоб у них пробиратися до ворожих кораблів.

У гирлі Амазонки нас закрив німецький підводний човен «Летюча п'явка».

Командир «П'явки» фюрер-капітан Боббін Гапп, розмахуючи білим прапором, зійшов на борт Каравели. Він був худий і довгий, як грот-щогла, з кобилячою головою і блискучими сталевими зубами. На його високому кашкеті виблискував череп із схрещеними якорями. Люб'язно посміхаючись, Бобін Гапп заявив:

— Я буду мати запропонувати вам здаватися. Ваша боротьба є без користі. Якщо ви здатися, ми вас відпускати додому. Якщо ні, ми вас кидати до акула.

— Ми будемо мати дати вам по шиї, — чемно відказав Павлик, — якщо ви зараз же не заберетеся геть до вашої іржавої бочки. А потім ми будемо мати пустити вас на дно. Лише шкода акул, які отруяться вашим протухлим м'ясом.

Боббін Гапп забрався геть і викликав по радіо на допомогу два міноносці і піратський кліпер «Три кашалоти».

Звичайно, ми обдурили ворога і вночі прослизнули в океан. Проте наступного дня «П'явка» і її друзі почали наздоганяти нас. Відстрілюючись, ми розіпнули на реях і штагах усю тканину, до останньої серветки. На щастя, дув хороший вітер з весту. Кліпер ми підпалили, а міноносці і субмарини відстали.

Це був гарячий деньок і щасливий вечір. Ох, яка це радість, коли виграно бій, остигають стволи, вітер співає в такелажі, а попереду вільне мореї

… У п'ятнадцять років, коли, як і всім,

Відгуки про книгу Тінь Каравели - Владислав Крапівін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: