Ловці мамутів - Едуард Шторх

Мамути йдуть уперед неквапно й спокійно — вони не зачули нічого. Пустотливі малята плентаються в старих під ногами.

Ще мить — і велика боротьба розпочнеться.

Раптом Мамутик помітив, що в останніх групах мамутів панує якийсь дивний рух. Звірі переполошились, збочили з протоптаної дороги й гучно трублять.

Що так налякало мамутів? Вовки не наважаться переслідувати стадо, і ведмідь не нападе на нього. Невже це лев або тигр виповз із своєї печери, приваблений розкішною здобиччю?

Переполох серед мамутів зростає. Деякі тварини, звівши вгору хоботи, кинулися навтіки.

Обидва загони ловців, на чолі з Вовчим Пазуром та Гуначем, гадаючи, що почалося полювання, напали на стадо. Переполох посилився ще дужче.

Мамутик, побачивши, що стадо розбігається, почав гнати його до болота. Один велетенський мамут продерся крізь гущавину і опинився просто перед Мамутиком. Мисливець не перелякався, коли велетень помчав на нього, а ухилився від страшного хобота й щосили встромив гострий спис мамутові в пах.

Мамут біг далі із списом у паху.

Мисливець здивувався. Він чекав, що мамут розлютується, й тоді розпочнеться жорстокий бій. Та поранений велетень не спинявся. Чому це так? Напевно, мамут дуже переляканий і тому не хоче затримуватись.

Мамутикові друзі були не менше здивовані й стривожені. Вони кинулись до мамута, щоб боротися не на життя, а на смерть, аж мамут тим часом — тікає! Мисливці ще побачили, як він, просуваючись між двома деревами, зламав спис, що стирчав у нього з рани, потім упав на коліна, але миттю підхопився й помчав до стада.

Аж ось суне ще кілька мамутів. Ламаються гілки, чути важкий тупіт, подекуди падають вирвані з корінням дерева.

До Мамутика підбіг захеканий Копчем. У його розширених зіницях — страх і відчай.

— Чужі мисливці! — простогнав Копчем і впав у траву.

Мамутиків загін, приголомшений нечеканою звісткою, був наче не при тямі.

Охоплені жахом мисливці безпорадно тупцяли на одному місці, не знаючи, що робити. Ще б пак — таке вдале полювання, а тут раптова звістка, як грім з ясного неба.

Мамутик схопив Копчема й силоміць поставив на ноги.

— Що трапилось? Що ти бачив? Де вони? — допитувався.

Копчем трохи отямивсь і над силу видавив з себе:

— Якісь ловці. Багато ловців! За мамутами!

Гой, небезпечна це новина для вестоницького племені! Якщо мамутів переслідують інші мисливці, то напевно не обійдеться без бою. Треба негайно зібрати все плем’я, щоб чужаки не заскочили його зненацька.

Гой, запекла буде боротьба!

Джган та Клух побігли сповістити інших. Мамутик з рештою ловців облишили гонитву за мамутами й рушили в розвідку. Їх тепер цікавлять тільки чужинці — де вони і яка в них сила.

Раптом пролунав протяжний вигук. Так кричать, коли діється щось надзвичайне. Мамутиків загін подався на вигуки. За мить ловці побачили, що загін Вовчого Пазура оточував пораненого мамута. Кілька списів уже стирчало з тіла звіра. Оскаженілий мамут кидався на всі боки, кров цебеніла в нього навіть з хобота — мабуть, після удару сокирою.

Сміливий Мамутик із своїми мисливцями вмить вступив у бій. У войовничому запалі він геть забув про ворогів.

Скривавлений мамут не здавався. Він збив іклами одного ловця й, напевно, розчавив би його, коли б інший хоробрий мисливець не підскочив сміливо ззаду й двома ударами не розтяв би сухожилля на задніх ногах звіра.

Мамут осів на землю, роззявивши велетенську пащу. Хтось влучно кинув списа в ту роззявлену пащу, але мамут вихопив списа хоботом і скажено підскочив.

Ловці втікають до заростів, а мамут розлючено переслідує їх, змітаючи все на своєму шляху. Ось він вибіг на горбок — аж тут проти нього стоїть невеличкий загін якихось мисливців. Поки мисливці отямились, мамут устиг розчавити двох з них, і коли б решта не розбіглася, то перетоптав би геть усіх.

Мамут зупинився. Хитає головою, тремтить усім тілом. Через галявину до нього прибігли ще два мамути — самиця з малям. Поранений велетень потрощив кілька низеньких берізок і рушив галявиною слідом за стадом.

Мисливці на чолі з Мамутиком та Вовчим Пазуром вискочили із засідок і завзято кинулися на чужих ловців, що де-не-де ховалися між кущами. У таких випадках швидкість сприяє успіхові. Чужинці, які мали таку ж татуїровку із трьох рисок на підборідді, що й Нянова дружина Щекта, були дуже перелякані й приголомшені раптовим нападом вестоницького племені. Вони навіть не захищались, а кинулись навтіки.

Вестоницькі мисливці вже тішилися з легкої перемоги: були певні, що проженуть чужинців, а самі повернуться до мамутів і щасливо закінчать лови.

— На них! — кричали, вимахуючи зброєю, Мамутик, Вовчий Пазур, Клух та їхні розлютовані друзі.

Лише тепер вони зрозуміли, чому стадо мамутів бігло так швидко: його переслідувало оце чуже мисливське плем’я.

Звірина завжди належить місцевому племені. Простір, у межах якого видно дим таборового вогнища, для всякого чужого мисливця — «табу», заборонена земля.

Чуже плем’я порушило цей одвічний закон, тому воно має бути покаране. Чужі ловці з татуїровкою на підборідді поплатяться за своє нахабство.

Вестоницькі мисливці, охоплені войовничим запалом, з гучними вигуками гналися за непроханими гостями. Навіть вайлуватий Товстун, лінивий Охунь і Ньовра, який завжди пасе задніх, мчали тепер у перших лавах поруч із Мамутиком, Вовчим Пазуром і могутнім Пайдою. Сьогодні вони здобудуть велику перемогу й велику здобич. Гура, гу-ра!