Ловці мамутів - Едуард Шторх

Невеличка фігурка нагадує людину: голова, міцний тулуб, опуклі перса. Плечі грубо окреслені, зате на тулуб Нян звертає велику увагу. Він орудує тоненькою кісточкою, старанно загладжує поверхню фігурки, інколи обприскує її водою.

Надійшов Копчем і з цікавістю стежить за батьковими руками. Нян схопив фігурку, випростав долоню, задоволено милується своїм витвором.

Копчем вигукнув:

— Мама!

Він упізнав Ніану. Батько хитнув головою на знак згоди й поніс статуетку до вогнища. Вигріб під палаючими головешками ямку, паличкою розчистив її від жаринок, щоб не прилипли до м’якої фігурки, й поклав статуетку на чисте місце. Мокра глина швидко обсихала, аж пара курилася з неї. Фігурка обпалювалась і твердішала. Незабаром буде готова.

Копчем сказав батькові, що зостанеться тут і пильнуватиме, щоб хто необережним дотиком не пошкодив фігурку. Він знову стерегтиме вогонь. Повернувся й Огнош, бо жінки давно подались від вогнища, не маючи що пекти, тож вогню, власне, ніхто не доглядав.

Нян і сам звернув на це увагу й голосно нарікав на безладдя. Хіба можна залишати вогонь без догляду! Так завжди буває, коли в племені кожен робить, що йому забагнеться. Нян навмисне лаявся дедалі голосніше, щоб усі почули. Ладу немає! Сторожа ледача, плем’я залишилось без їжі, на полювання йдуть хто куди захоче, рибу не ловлять, запаси шкури не оброблені, запліснявіли, кошики для лісових плодів на зиму порожні.

Окремі мисливці пристали до Нянових скарг. Вони розуміли, що плем’я не може існувати без сильного ватага, без такого, хто міг би, коли треба, й силою змусити слухатись. Але немає такого, хто захотів би помірятися силою з іншими.

Колишній ватаг захопив владу над племенем через те, що зумів побороти поодинці всіх мисливців. Коли ж його розчавив поранений мамут, серед ловців племені не знайшлось іншого силача, який зміг би захопити кермо влади. Вільні люди не бажали, щоб ними хтось командував. Вони підкорялися тільки великій особистій силі й мужності. Розумову перевагу не визнавали.

Біда буде з племенем, якщо вибухнуть сварки та розбрат!

Жінки не мали права втручатись у справи. Але вони відчували, що господарство племені занедбане й незабаром настануть погані часи — часи скрути й голоду.

— Будь Нян ватагом! — вигукували кілька мисливців і руками закликали інших погодитись з ними.

Нян вишкірився, заперечив:

— Нян не ватаг! Нян не має дружини! Нян матиме дружину — Нян буде ватагом!

Усі зрозуміли, що зараз Нян не згодиться стати ватагом племені. Крім того, Нян зауважив, що в таборі не всі присутні. Решта мисливців може образитись, що таку важливу справу вирішено без них. А це буде новою причиною до нарікань.

Погодились на тому, що раду закінчать біля вечірнього вогню. А зараз почали розходитись. Дехто ладнав кремінну зброю, інші обпалювали списи, точили вістря, готувалися до завтрашніх ловів.

Нян попрямував до свого намету, щоб дати там лад. Він розклав перед наметом усі шкури, бо деякі вже почали пліснявіти. Потім узяв кусень мамутового ребра, обробленого, мов гарний широкий ніж, оглянув його й вирішив, що ніж-ребро слід нагострити об камінь.

Нагостривши ніж, присів на пень за наметом і почав різьбити кременем на пласкому лезі якісь лінії, в яких за мить можна було розпізнати силует зубра. Нян повернув ніж на другий бік, зробив на ньому видовжене коло, а посередині кола вирізьбив дві кінські голови. Працюючи, Нян весело наспівував — сьогодні йому щастило.

Жінки за Няновим прикладом і собі повиносили шкури з наметів. Вигріваючись на сонечку, вони різними оздобами прикрашали свій одяг. До шкіряних фартушків пришивали черепашки й кісточки. Шили жінки товстими нитками з оленячих жил; дірявили шкуру гострим шилом з кременю, а тоді продівали гладеньку кістяну голку. Коли потрібно було щось виміряти, міряли пальцями або п’яддю.

Де працюють жінки, там завжди пісня. Ось і зараз вони співали:

Дівчата підтримували одноманітну мелодію тоненькими голосами:

Копчем приніс батькові обпалену й уже охололу статуетку. Вона була дуже гарна й не потріскалася. Нян протер фігурку лоєм, перемішаним з попелом, і повісив перед наметом[4]. Тепер дружина завжди буде дома, Нян не почуватиме себе самотнім.

Надвечір повернулися мисливці. Здобич була нікчемна: дві лисиці, м’ясо яких ніхто не хотів їсти, й маленьке оленятко. А Мамутиків загін спіймав на Павловських горах двох бабаків, двох зайчат і чотирьох куріпок.

Біля вечірнього вогнища радилися, кого обрати ватагом. Рада була дуже бурхливою. Всі погоджувались на тому, що серед племені немає ладу й треба мати рішучого ватага. Та коли хто називав якесь ім’я, одразу ж зчинявся лемент.

— Цього не бажаємо! — лунало щоразу.

Члени племені не могли дійти згоди. Кожен захищав того, кого йому заманулося. Злість панувала над розумом, ловці не вміли послідовно мислити, а тому рада скоріше нагадувала зграю розлючених собак. Врешті так і розбрелись, не дійшовши згоди. З деяких наметів довго чути було сердите бурчання невдоволених мисливців.