Ловці мамутів - Едуард Шторх

Однак більшість з племені були нерозважні й поводились так, ніби мамутів уже спіймано. Та після довгих і гучних розмов було нарешті ухвалено, що кілька ловців негайно вирушать у розвідку, кілька з вершини гори оглядатимуть край, а решта в таборі лаштуватиметься до великих ловів.

Ця ухвала була виконана негайно.

Розвідників повів слідопит Гунач. Нян розповів йому, в якому напрямку просуваються мамути. Якщо мамути не затримаються в дорозі, то ще сьогодні можуть дійти аж сюди.

Вовчий Пазур очолив варту на горі.

Ті, що залишались у стійбищі, радились, як провести лови. На копання пасток-ям немає вже часу. Отже, лишається єдине: напасти на мамута, який відіб’ється від стада, завдати йому списами якомога більше відкритих ран, щоб тварина від утрати крові ослабла й сама звалилася. Якщо пощастить, то ловці залишать здобич жінкам, а самі переслідуватимуть стадо. Можливо, таким робом вони вполюють ще одного або навіть двох мамутів. А головне — нападати треба гуртом, з усіх боків. Якщо мамут кинеться на когось із ловців, решта повинна з іншого боку напасти на мамута, щоб так урятувати своїх друзів.

Лови ці дуже небезпечні, бо розлютований мамут своїм страшним хоботом може схопити мисливця, який хоч трохи забариться, вдарити жертвою об землю або розчавити її велетенськими ногами. Про такі пригоди часто згадують біля таборового вогнища.

Проте загроза смерті не лякала мисливців — навпаки, приваблювала. Чим більша небезпека, тим більшу пошану й славу здобуде ловець.

Раптом Мамутик промовив:

— Зубри в багновищі — мамути в багновищі!

Він хотів нагадати цим, як зубрів загнали в багно й там досить легко впоралися з ними. Треба спробувати це й з мамутами.

Ловці не відразу зрозуміли чого, власне, хоче Мамутик. Потім радісними вигуками схвалили його план. Вони заженуть стадо у зрадливу трясовину й отак без особливих труднощів зможуть спіймати кількох мамутів.

— Гой-гой-гой! Мамутів у багновище!

Ловці швидко лаштували міцні та гострі списи. Списів потрібно буде багато. Поквапливо збирали навкруги кожну придатну для списа дубову, ясенову чи грабову гілку. Вістря спочатку обпалювали на вогні, а після дбайливо загладжували шорстким каменем.

Забіяка походжав по стійбищу й кожному тлумачив, що лише рішучий і дужий ватаг дасть лад племені. В одній руці він тримав три списи, в другій — гостру камінну сокиру. Забіяка сокирою помахував над головою, щоб привернути до себе увагу. Мовляв, він такий дужий, що ніхто з племені не наважиться боротися з ним.

Балакуча Скрегуля улесливо сказала, що тільки йому слід бути ватагом. Забіяка задоволено всміхнувся, але промовчав. Ще не час.

З далини тричі загукали. Це Вовчий Пазур подав знак з вершини гори.

Мамутів уже видно! Всі вирушайте! Великі лови розпочинаються!

Лови панують над табором. Ніхто вже не згадує про чвари, кожен намагається сприяти загальному успіхові. Поодинці нічого не досягнеш. А от гуртом можна вполювати здобич. Жінки ідуть за чоловіками: несуть запасну зброю, а під час ловів допомагатимуть оточувати й залякувати мамутів. Кілька старших хлопців вирушили теж. Вони стануть у пригоді як зв’язкові між групами ловців, як добрі розвідники, що в разі потреби миттю можуть зіпнутися на високе дерево.

Стомлений Нян міцно спить у своєму наметі під статуеткою. Ця статуетка й справді допомогла йому здобути нову дружину. А Щекта мовчки сидить на траві перед наметом, і ловецький запал у таборі її зовсім не обходить.

Табір майже обезлюдів. У ньому зосталися лише дві старенькі бабусі біля вогнища й малеча.

З вершини до мисливців прибіг Вовчий Пазур і підтвердив, що стадо мамутів уже справді близько — біля підніжжя гори, коло Диї. Стадо просувається проти течії річки. Воно велике й розпалося на кілька груп.

Те саме сповістив посланець від Гунача. Гунач радив мисливцям добре замаскуватися, бо як мамути помітять їх завчасно, то можуть повернути в інший бік.

— Самі знаємо, що робити! — сердито вигукнув Забіяка. — Хай Гунач радить дітям, а не ловцям!

Мамутик підтримав Гуначеву пораду й домігся, щоб плем’я розподілилось на кілька загонів. Вовчий Пазур із своїми людьми чатуватиме на плоскогір’ї. Гунач пильнуватиме берег Диї, щоб не дати мамутам утекти через річку. Мамутиків загін сховається в засідці, пропустить мамутів наперед, а тоді пожене їх у багновище. Жінки залишаться в долині й криком лякатимуть стадо, якщо воно захоче збочити до стійбища.

— Так вовки полюють узимку! — вихваляли мисливці свій план, бо й справді ці хитрі хижаки нападають на стадо окремими зграями.

— Гррр — сюди, грр — туди! — незадоволено буркотів Забіяка. — Розпорошуєте плем’я. Всі на одного мамута — гррр!

Мамутик та інші ловці сердито глянули на Забіяку, але нічого не відказали.

Лови починались добре. Стадо мамутів швидко надбігало. Вже можна було розгледіти окремих тварин у першій групі. За березовими та вільховими гайками коливались косматі хребти велетнів. Інколи вгору здіймався довгий зігнутий хобот, що ламав гілля, маяли білі дуги величезних ікол.

Мисливців охопило нервове збудження. Тремтячими руками вони цупко стискають списи. Очі горять, по обличчях струмить піт.

Закрякав Вовчий Пазур — це знак, що все йде гаразд. Гунач від річки теж відповів кряканням. Мамутик напоготові: ось-ось настане мить, коли він вискочить із засідки й пожене стадо на загибель. Сторожко стежить ловець з-за куща за кожним рухом мамутів.

Ось перші мамути вже поруч. Веде їх красень велетень, прокладаючи крізь зарості дорогу стадові. Велетень помахує хоботом, на ходу ламає пагони й запихає собі в рота. Він покивує великими вухами, відганяючи дошкульних комарів. Інші мамути, що йдуть за велетнем, розширили прокладений прохід, і він став мов широка дорога. Ось один мамут почухався об дерево, і стовбур зламався, мов стеблина. Маленьке мамутятко відчахнуло хоботом цілу верхівку з поваленого дерева й,