Ловці мамутів - Едуард Шторх

— Я вночі вартуватиму! — зголосився Мамутик перед тими ловцями, які ще лишились біля вогнища.

Він хотів підстерегти росомаху, яка викрала весь запас м’яса.

— Хто зі мною? — запитав.

Підвівся старий Гунач і пристав до Мамутика. Єхидний Забіяка озвався від свого намету:

— Гунач вартує? Росомаха буде сита!

Та ніхто не звернув уваги на цей дошкульний вигук. Всі знали, що Забіяка лихий на язик і краще не зважати на нього — хай собі плеще.

Копчем та його нерозлучний друг Вивірчак принесли шкури й улаштувались на ніч перед Няновим наметом, тихо домовляючись про те, що вночі теж чатуватимуть на росомаху. Нові списи з гострими кістяними наконечниками хлопці мали напохваті.

Табір засинав.

До ранку з стійбища не зникло нічого: вартові були пильні. Проте злорадий Прудконогий таки щось нанюхав. Він обникав усе стійбище, а тоді біля вогнища сповістив:

— Росомаха вкрала Няна! Росомаха вкрала Няна!..

Справді, Нян зник. Він не з’явився ні того вечора, ні наступного, ба навіть і на третій день.

Табір жив, як і раніше. Нелад тривав, а дорослі мисливці марно намагались дійти згоди.

Повз стійбище промчав табун коней, та ловці запізнилися — не зловили жодного коня. Після почали сваритися, чом не розставлено по горбках вартових, які заздалегідь повідомляли б про наближення стад.

Іншого разу волохатий носоріг перебрів Дию, але, зачувши стійбище, втік раніше, ніж прибігли ловці. Чоловіки геть пересварилися, звалюючи вину один на одного. Вовчому Пазуру все це вже набридло, і він сказав, що йде вартувати на гору разом із Зайцем. Гунач з Укмасом попростували вартувати до річки. Решта чоловіків сперечалась далі про те, куди податись на лови, хто візьме в тих ловах участь, хто їх очолить. Кожен вважав себе найрозумнішим і не прислухався до думки іншого. А Забіяка та Куняча Ніжка з усього глузували, й ніхто не міг приборкати їх. Всі були незадоволені й роздратовані, однак ніхто не мав такої ваги, щоб його послухати. Всім хотілося злагоди, але ніхто нікому не бажав підкорятися.

А розбрат у таборі не приводить до добра. Настали голодні часи.

Няна не було вже з тиждень, і ніхто не знав, де він. Чи не спіткало його нещастя? Може, вовки вже обгризли Нянові кістки?

Аж ось Нян прийшов. Змучений, скривавлений, ледве тримався на ногах. На ремінці він тягнув за собою молоду жінку із зв’язаними руками.

Збіглося все плем’я.

— Нян привів дружину! Нян має жінку! — лунало над табором.

Такої події тут давно не пам’ятали.

Нян став навколішки над джерелом і довго пив. Напившись, розв’язав жінці руки й сказав єдине, дуже важке для вимови слово:

— Щекта!

Так звали нову Нянову дружину.

Мисливці чекали, що Нян розповість про свої пригоди, про те, як захопив жінку, але той важко сів на камінь і мовчав. Що пережив він багато, зрозуміло було і без розповідей. Але про чужу жінку та про її плем’я слід було б сказати. Адже можливо, що Нян викрав її у якогось сильного племені, й те плем’я вимагатиме великого викупу.

Мисливці вмостились на траві й чекали на Нянову розповідь. Викрадена Щекта, також знесилена, присіла біля каменя. Вона спокійно дивилась на ловців і, мабуть, уже скорилася своїй долі. Щекта мала на собі шкіряний пояс-спідничку, на шиї — шнурок з кістяними колечками — а більше нічого. Ні, це не все: на підборідді в Щекти були наколоті кілька рисочок. Всі помітили ті рисочки й зрозуміли, що це — відзнака племені, з якого походила Щекта. Але що то за плем’я, ніхто не знав, бо ніколи ще не зустрічались їм люди з такою відзнакою.

Жінки захоплювались Щектиною зачіскою. Зачіска справді була небачена. У жінок тутешнього племені волосся вільно падало на плечі й спину або ж було перев’язане ремінчиком. У цієї ж, чужої, волосся було зачесане так майстерно, що жінкам кортіло придивитись краще. Підійшовши ближче, вони торкались Щектиної голови, повертали її в різні боки й голосно висловлювали своє здивування. Жінки побачили, що волосся в Щекти заплетене в тоненькі хвостики, перев’язані між собою пасками.

— Єй-єй-єй-єй! — знизували плечима жінки.

Лінива Шишма зауважила:

— Така зачіска не годиться. Багато мороки з нею.

— Правда, правда! — притакували інші, трохи поміркувавши.

Тепер уже всім не подобалась чванлива зачіска молодої чужинки.

Коли Нян відпочив нарешті, він підвівся й голосно проказав:

— Мамути, мамути, мамути!

Плем’я одразу пожвавішало, заворушилось.

Невже? Невже Нян вислідив мамутів? Ба навіть багато мамутів? Ох, це була б чудова здобич! І яка жадана!

— Нян, де бачив їх?

— Ідуть сюди?

Запитання так і посипались на Няна. Нян почав розповідати. Вмить запала тиша.

— Мамути йдуть. Багато мамутів. Сюди йдуть!

Вибух захоплення увітав радісну новину. Мисливці підстрибували, качались по землі, беркицялись, плескали в долоні, сміялись. Знову настане добробут, буде вдосталь м’яса!

Досвідчені мисливці Гунач, Укмас, Вовчий Пазур, Мамутик та інші мовчки сиділи осторонь. Вони знали, що сама звістка про мамутів — це ще не здобич. Мамути можуть перейти Дию десь-інде, не тут. І нарешті, мамути — не зайці й не олені. Полювання на них небезпечне й важке, його слід