Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Але знову почулися кроки, і я заплющив очі, чекаючи удару як звільнення. Проте спливла хвилина, потім друга, але нічого не сталося. Натомість мене раптом поставили на ноги, хоча я думав, що ноги вже мені більше ніколи не знадобляться, а потім довели до краю майданчика, бо сам іти я не міг. Тут мій жрець-кат, прокричавши натовпу біля підніжжя якісь слова, що примусили усіх зашуміти, як ліс від, пориву вітру, обійняв мене скривавленими руками і поцілував у чоло.

Тільки тепер я помітив, що поряд зі мною стоїть касик, той, що захопив мене у полон — величний і незворушний, із загадковою усмішкою на обличчі.

Мені допомогли вмитися, знову одягли, ввели до святилища Кецалькоатля і поставили перед жахною статуєю цього божества. Поки жерці бурмотіли свої молитви, я стояв, не в змозі відірвати погляду від золотої чаші, в якій мало лежати моє серце. Потім, підтримуючи обабіч, мені допомогли спуститися сходами до підніжжя теокалі, де касик узяв мене за руку і повів крізь натовп. Я помітив, що тепер індіанці дивилися на мене із якоюсь побожністю. Першою людиною, що зустріла нас у будинку касика, була Марина, вона звернулася до мене з якимись ласкавими словами, але я їх не зрозумів. Мене відпустили в мою кімнату, і тут я провів решту дня, зовсім змучений пережитим. Воістину, я потрапив у лапи сатани!

Чи знаєте, як мені вдалося врятуватися від жертовного ножа? Мені допомогла Марина. Я припав їй до душі, і вона зглянулася над моєю страшною долею. Маючи жвавий розум, Марина придумала, як мені уникнути смерті.

Коли я вже йшов до жертовного каменя, вона звернулася до свого володаря касика і нагадала йому, що імператор Анауаку Монтесума, стурбований появою теулів, себто іспанців, як відомо, не раз висловлював бажання побачити одного з них. Марина сказала, що я, поза сумнівом, теуль, і Монтесума напевно розгнівається, якщо мене принесуть у жертву в цьому віддаленому місті, замість того, щоб спочатку показати йому, а вже потім — як він зволить. Касик визнав її слова слушними, але сказав, що вже пізно.

— О ні! — заперечила Марина. — Треба сказати їм ось що: вони хочуть принести теуля в жертву Кецалькоатлю, але ж Кецалькоатль сам був білошкірим[78]. Що, коли цей теуль — один із його дітей? Бог розгнівається, коли його сина принесуть у жертву. Але якщо навіть бог не розгнівається, то Монтесума напевно шаленітиме і помститься і тобі, і жерцям.

Вислухавши Марину, касик зрозумів, що вона таки має рацію, і поспішив піднятися на теокалі. Він прибув саме вчасно. Спочатку верховний жрець і чути нічого не хотів і кричав про святотатство, проте коли касик розтлумачив йому, в чому суть, жрець зміркував, що розумніше буде не накликати на себе гнів Монтесуми. Отак мене звільнили, відвели до святилища, а потім показали натовпу, і жрець оголосив, що бог визнав мене за одного з синів. Цим пояснюється та благоговійна шаноба, з якою відтепер дивилися на мене індіанці.

Після цього жахливого дня жителі Табаско ставилися до мене чудово і нікому й на думку не спадало, щоб принести теуля, як вони мене називали, в жертву своїм богам. Все змінилося, як за помахом чарівної палички. Тепер я був добре вдягнений, завжди ситий і міг розгулювати де завгодно, хоча й у супроводі воїнів, які у разі моєї втечі поплатилися б головою. Я дізнався, що до великого правителя Монтесуми було послано гінців зі звісткою про мій полон. Монтесума мав передати з ними свою волю. Але до Теночтітлана шлях був неблизький, і поки гінці повернулися/спливло чимало часу.

Щоб не нудитися без діла, я щодня старанно вивчав мову майя[79], а також ацтеків. У цьому мені охоче допомагала Марина. Сама вона була родом не з Табаско, а з Пайналли, розташованої в південно-східній частині країни. Мати продала Марину торговцям, щоб уся спадщина дісталася іншій дитині, що народилася у неї від другого шлюбу, отже, через якийсь час вродлива дівчина опинилася у почті касика Табаско.

Окрім мов, я прагнув дізнатися і вивчити історію і звичаї цієї країни і навчитися читати химерну писемність, якою тут користувалися. Одночасно завдяки своїм знанням медицини я поступово завоював славу великого цілителя, так що жителі Табаско остаточно упевнилися в тому, буцімто я істинний син доброго бога Кецалькоатля. Але що більше я пізнавав цей народ, то менше я його розумів. Багато в чому індіанці стояли нарівні з відомими мені народами Європи. Вони були наймайстернішими ремісниками і будівниками. Небагато наших міст можуть похвалитися такою досконалою архітектурою і небагато країн — такими ж справедливими законами. Окрім того, цей народ терплячий і мужній. Але забобони підточували його зсередини, немов хробак, що руйнує серцевину здорового дерева. Самі по собі вірування індіанців мали навіть дещо спільне з християнською релігією, наприклад, обряд хрещення, проте до чого вони приводили на ділі — про це я вже згадував.

Але я часто й болісно роздумував: що